Ісус умів оповідати пречудесні історії. Його біографи записали з тих історій чимало: кожна з них зачіпала слухачів, оскільки то були простенькі оповідання, які стосувалися щоденного життя, але й западали глибоко в серце, бо ж кожне з них мало прихований сенс.
То були влучні історії, часто з долею гумору — і завжди мали в собі якусь зачіпку, гвіздочок, кришталик солі. Розповідаючи їх, Ісус переказував істини про Бога, людей і наші стосунки з Творцем.
Дивлячись у люстро
Я б хотів, аби ми зосередилися на одній із найвідоміших притч Ісуса: на притчі з Євангелія від Луки, 15, 11-32. Один чоловік мав двох синів — так Ісус починає оповідати. Батько у цій притчі є образом Бога, двоє синів же становлять приклад найтиповіших позицій, яких ми щодо Бога дотримуємося. У цій притчі Ісус немовби ставить нас перед люстром, змушуючи замислитися, до кого з синів ми більше подібні (вочевидь ідеться про наші стосунки з Богом), а тим самим — чи ми живі, чи мертві.
Батьку, я б хотів, щоб ти помер!
Молодший син сказав до батька: дай мені частину спадку, яка мені належить. Тоді батько розділив майно поміж синами.
Якби дві тисячі років тому на Близькому Сході хтось підійшов до батька з проханням здійснити поділ маєтку, це було би набагато гірше сприйняте, ніж така ситуація в наші часи. Справді бо, важко уявити собі шок, якого мали зазнати слухачі Ісуса, коли Він розпочав свою притчу цими словами. У тому суспільстві сімейні зв’язки були набагато міцніші, ніж у нашому, а майно переходило у спадок від одного покоління до наступного тільки тоді, коли старше покоління помирало. Молодшому синові з притчі ще нічого насправді не належало, отож не буде надмірністю сказати, взявши до уваги всі ці справи, що по суті він захотів, аби його батько помер. Проте він не бажав чекати на момент, коли батько відійде з цього світу, і лише тоді можна буде взяти свою частку, тому попросив, щоби той продав половину майна, а він таким чином міг би наперед прийняти у володіння те, що має йому припасти при розподілі. Молодший син тим самим став причиною скандалу в усій сім’ї.
Святий Павло завжди знав, що Бог прагне бути близько людини, але він також дійшов до переконання, що, відкидаючи Ісуса, він відкидає самого Бога. Можна сказати, що Павло стає подібним до молодшого сина з притчі: прагнув, аби Бог відступився з його дороги, й тоді він сам міг би провадити таке життя, яке йому до вподоби.
А може, і ти перебуваєш на такому етапі життя? Це може бути мить, повна іронії, ну бо молодший син швидко дістав кухоль холодної води на голову.
Незабаром після розподілу майна він забрав усе і виїхав до далекого краю. Там розтринькав своє багатство, живучи розпусно.
Не треба великої фантазії, аби уявити, як саме той син витратив свої кошти. Те, що він робив, було праобразом усіх знаних у наші часи «навколосвітніх подорожей» із наміром випробувати усе, що лиш можливе. Відмінність, однак, у тому, що син із притчі купив виключно білет в одну сторону і не збирався надсилати додому жодних повідомлень, як йому ведеться. Він геть і не думав над тим, що діється в домі батька. Єдиним, що його цікавило, було приємне життя.
Чимало людей сьогодні поводяться так само, як він. Можливо, вони недостатньо багаті, щоб вибратися у кругосвітню подорож, але їхня життєва філософія точнісінько така сама: жити самому для себе, не переймаючись Богом. Дехто навіть приймає такий стиль життя, несвідомо, однак послідовно відкидаючи Бога і Його вказівки, проводячи власні межі і створюючи правила поведінки.
Шок, якого зазнали слухачі Ісуса, уявляючи собі поведінку молодшого сина, повинен також стати нашою участю: це скандал, щоб відкидати Бога! Один мій знайомий говорить про «фактичних атеїстів», тобто про людей, які насправді кажуть, що в Бога вірять, але їхнє щоденне життя виразно показує: поводяться вони так, ніби переконані, що Бог і Його вчення не мають для них ані найменшого значення — живуть так, якби Бога не існувало. Чи у своїх стараннях черпати з життя стільки, скільки вдасться, ми не ранимо Бога глибоко, бо не звертаємо на Нього увагу?
А може, для тебе ця пригода вже давно закінчилася?
Що я тут роблю?
А коли все розтратив, настав у тім краї великий голод, і він також почав терпіти нестачу. Тому пішов і взявся до праці в одного з мешканців тієї країни, а той послав його на свої поля, пасти свиней. Хотів би він наїстися стручками, якими годувалися свині, але йому ніхто не давав.
У певний момент життя ми всі доходимо висновку, що не можна тільки розважатися. Гонитва за задоволеннями — о іронія! — ніколи не дає нам повного задоволення, бо ми постійно шукаємо чогось більшого і сильнішого. Коли вже узалежнимося від цього, то раптово усвідомлюємо, що стали рабами цієї погоні.
Напевно таку школу пройшов молодший син із притчі. Він уже не був певен, чи образом його життя більше були нічні кошмари, що мучили його близько 4 ранку, чи, може, головний біль і похмілля, які нападали на нього о 8-й. Загалом це навіть і неважливо — важливе те, що він почувався нещасливим, був голодний і вражаюче самотній. Ми бачимо, як низько він упав: думка про те, щоб їсти свинячу їжу, нам досить обридлива, а для нього, як юдея, що не повинен мати нічого спільного зі свиньми, то і просто відразлива.
Інколи і в нашому житті трапляється щось таке, що струсоне нами до глибини. Молодший син зазнав нещастя голоду і фінансової руїни. Інші несподівано пробуджуються, коли стають перед лицем якоїсь особистої невдачі, болісної втрати або невиліковної хвороби. Наслідки таких подій часто такі самі: нещастя, пустка, самотність. Чи ти колись переживав це?
Добра сторона такої ситуації, коли опинишся на дні, це те, що можеш уже йти виключно в одному напрямку: вгору. Питання лиш у тім, як це зробити.
Молодший син замислився над своїм становищем і дійшов висновку: «Стільки наймитів у мого батька мають хліба вдосталь, а я тут із голоду гину. Встану й піду до мого батька, і скажу йому: отче, я згрішив проти неба і проти тебе. Я вже не гідний називатися твоїм сином. Зроби мене хоч би одним із твоїм наймитів». І встав, як вирішив, і пішов.
Ключем є ствердження «замислився, роздумався». Не проігнорував проблему, маючи надію всупереч сподіванню, що справи якось вкладуться, однак серйозно задумався над своєю ситуацією і над тим, що зробив поганого, а також над тим, що має зробити тепер, аби виправити становище. Усвідомив тоді, що його «навколосвітня подорож», радість, яка добігла кінця, дали йому виключно минуще задоволення, але не тривале почуття безпеки. Коли він був ще вдома, то не міг дочекатися дня, щоб могти вийти з нього подалі, а тепер, однак, до нього дійшло, що найкраще було би до дому повернутися.
Так діється у нашому житті з Богом: багато хто гадає, що буття християнином пов’язане з обов’язковим дотриманням цілої купи дріб’язкових приписів, які роблять так, що свобода людини сильно обмежується. Насправді, однак, життя далеко від Бога завжди провадить до внутрішнього замішання і неспокою. Захоплені зненацька, ми тоді відкриваємо, що значно краще для нас було би «повернутися додому», де на нас чекає Бог; значно краще було би знову почати так, як Він того бажає: не легковажачи цим зв’язком.
Отак молодший син із притчі позбувся зрештою своєї пихи і вирішив повернутися додому. На який прийом він міг розраховувати? Знав, що заслужив на те, щоби перед ним зачинили двері: він бо приніс сором своїй сім’ї і мріяв про смерть батька! Єдине, з чим він мін удома з’явитися, то були слова покірного прохання про прощення.
Якщо ти відкинув Бога, то якої реакції міг би сподіватися, коли б вирішив повернутися до Нього? Полум’яного гніву? Страшного Суду? Зачинених дверей?
Сину, я б хотів, щоб ти повернувся!
Молодший син не зіткнувся з жодною з таких реакцій. Ісус хоче, щоб ми зрозуміли, що коли вирішимо повернутися до Бога, то на нас чекає такий теплий прийом, така радість, яка витискає сльози. А коли син ще був далеко, побачив його батько і змилувався. Побіг, кинувся йому на шию і поцілував його.
Для мене це один із найбільш зворушливих фрагментів Біблії, оскільки ми тут бачимо Бога, який любить мене так сильно, що:
– очікує на моє повернення, і то вже з тієї хвилини, як я Його покидаю;
– для Нього неважливо, що про мене думають інші (знайомі і сусіди були би згіршені такою поведінкою сина);
– готовий принизитися (сьогодні ні один батько би не піддався, ну а вже точно не публічно), подібно як Ісус принизив себе на хресті;
– для Нього неважливо, як я виглядаю (можна так думати, що молодший син після довгої дороги і праці при свинях був убраний не як на бал);
– Він відчуває, що все, що робить, пробуджує в мені засоромлення.
Ось як Бог любить також і тебе. Чи вистачить такої відповіді для нашого найглибшого прагнення?
Несподіване привітання сина у притчі відбувається ще раніше, ніж він зумів виголосити заготовлені слова свого перепрошення. Батько його перервав на півслові. Це правда, що син після всього, що накоїв, не був гідний, аби бути повноцінним членом сім’ї, але то від батька залежало, на яких умовах його прийме. А батьки вирішив, що не буде ніякого періоду випробування, аби перевірити, чи в сині насправді здійснилася переміна серця. Одразу сказав слугам: принесіть найкращий одяг і вдягніть його, дайте йому перстень на руку і сандалі на ноги. І приведіть вгодоване теля і заколіть його. Ми будемо радіти й веселитися.
Раніше той син влаштовував собі пишні гулянки у далекім краю, але тільки тут розпочалася справжня учта, яка була вираженням вітання у власному домі, причому не як найнятого працівника, а як справжнього сина. «Бо цей син мій був помер, а знову ожив, був пропав, і відшукався».
Бачиш? Це неймовірне привітання, яке чекає на нас, коли ми вирішимо повернутися до Бога. А також неймовірна переміна того, ким ми є. Хоч ми були мертві духовно, Бог знову повертає нас до життя.
Можливо, в цьому образі ти ще не помічаєш подібності до свого життя. Ти не ходиш на різні «корпоративи», не ображаєш нікого. Твоє життя — це просто праця.
Назовні, тремтячи від холоду
Тим часом старший син був у полі. Коли повертався і був близько дому, почув музику і танці. Покликав одного зі слуг і питав його, що відбувається. Той йому відказав: твій брат повернувся, і батько заколов вгодоване теля, бо отримав сина здоровим. Тоді старший розгнівався і не бажав увійти. Тому вийшов батько і запрошував його. Але він сказав батькові: стільки років я служу тобі й ніколи не переступив заповіді твоєї, а ти ніколи не дав мені навіть козеняти, щоб я міг повеселитися з приятелями моїми. А коли повернувся цей твій син, який спустив твій маєток із блудницями, ти забив для нього вгодоване теля!
Може, ми схильні співчувати старшому синові, який цілком очевидно відчув, що до нього погано ставляться. Але правдою є і те, що цілий час, коли він працював для свого батька, не розумів суті того, з чим це ставлення було пов’язане. Він не любив батька, тому в праці для нього вбачав своє «поневолення». Він не був спроможний прийняти від батька любов, оскільки занадто старався її вислужити.
Дуже легко допуститися саме такої помилки. Якщо не розпізнаєш у собі молодшого сина — можливо, виявиться, що ти подібний до старшого. Підозрюю, що якби Павло почув цю історію раніше, перш ніж зустрів Ісуса, то знайшов би себе у поставі старшого з братів: він же дивився на Бога як на суворого розпорядника важких завдань, і як невільник старався робити все, аби лиш заслужити прихильність. Однак, чинячи в цей спосіб, він не відкрив любові, що плине з Божого серця.
Дитино, каже батько, ти завжди зі мною, і все моє — твоє. А радіти потрібно з того, що оцей брат твій був померлий, а тепер ось живий, був пропав, а тепер знайшовся.
Батько запевнив старшого сина, що любить його, а Ісус — перш ніж завершив історію якось ніби обірвався на половині — ще раз підкреслив суть притчі, говорячи про молодшого сина, що був помер, а тепер ожив. Таке завершення притчі було вочевидь наперед заплановане, оскільки якщо ти ототожнюєшся зі старшим братом, то Ісус залишає тобі доповнити закінчення всієї історії. Чи приймеш ти Божу любов, чи візьмеш участь у благодаті, а чи залишишся назовні, на холоді, безплідно намагаючись заслужити на Божу любов?
Відповідь, уділена Богові
Кого ти бачиш, дивлячись у дзеркало притчі? Молодшого сина, який взяв справи у свої руки, або коли був незадоволений собою, пасучи свиней; а може, старшого сина, який ображено стоїть за дверима, тремтячи від холоду? Мусиш щось зробити. Мусиш повернутися додому.
Даніель Кларк, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
