Усе стало інакшим, хоча виглядає так само. Є фактом, що Ісус Христос нібито не змінив життя, у якому ми живемо. Все по-старому, люди такі само, як раніше, ти сам також.
Ентоні де Мелло, хто би як ставився до його книжок і проповіді, у «Співі птаха» написав красиву притчу: «Коли вчитель дзену осягнув просвітління, то він, аби це вшанувати, записав ось такі слова: о, що за прекрасне чудо — я рубаю дерево! Витягую воду з криниці! Для більшості людей немає нічого чудесного у таких банальних заняттях, як набирати воду чи рубати дрова. Коли досягаєш просвітління, у довколишній дійсності не змінюється нічого. Все по-старому. Ось тільки серце сповнюється подиву. Дерево залишається деревом, люди такі, як раніше, ти сам теж. Життя не йде по-новому. Ти можеш бути такий само хиткий або постійний, такий серйозний чи навіжений, як раніше. Однак є серйозна відмінність: тепер ти бачиш усе інакше».
Істина про воскресіння Ісуса Христа, якщо християнин прийме її з вірою, принесе ефект, подібний до описаного. Факт, що Ісус Христос воскрес, на перший погляд не змінює світу, в якому ми живемо. Ми й надалі хворіємо і помираємо, скоюємо більш чи менш дурні вчинки. Однак той, хто увірував, що Христос воскрес, сприймає світ інакше. Смерть перестає бути кінцем усього, і страх перед смертю вже не становить головного мотиву їхньої діяльності. Відомість про смертельну хворобу не обов’язково має бути причиною розпачу, але нагодою до того, щоби зайнятися найважливішими справами, які у щоденній біганині цього світу відступають, на жаль, на другий план: нашим духовним життям і стосунками з найближчими. Перспектива смерті дозволяє нам відкрити надзвичайно важливу істину: людське життя саме по собі є великим даром.
Кожен з нас живе у перспективі смерті. Однак християнин живе у перспективі воскресіння, яке долає саму смерть. Завдяки цьому страх не є стимулятором його дій. Він не намагається втікати від смерті. І не має позиції всеохопного carpe diem («лови момент»), яка полягає у використанні життя, поки дасться. Людина, яка вшановує життям принцип carpe diem, споживає своє життя як найінтенсивніше, аби забути про те, що раніше чи пізніше воно закінчиться. Людина, яка живе вірою у воскресіння, не має такої потреби. Ну, в принципі, вона теж тішиться життям, але тішиться ним як великим даром, не підкорюючись понуканням скористатися з якомога більшого числа задоволень за короткий час свого земного буття. Така людина знає, що на проживання свого життя у повноті вона матиме всю вічність, і їй не потрібно якнайшвидше і якнайбільше «напхатися».
“Людина, яка живе істиною про воскресіння Ісуса Христа — людина пасхальна, homo paschalis, — є вільною перед лицем загроз. Таких людей боялися диктатори і тоталітарні системи всіх часів.
Людина, яка живе істиною про воскресіння Ісуса Христа — людина пасхальна, homo paschalis, — є вільною перед лицем загроз. Вона спроможна прийняти смерть в ім’я сповідуваної нею віри, про що дали свідчення так багато мучеників протягом століть. Вона також спроможна на найбільшу любов, про яке говорить Євангеліє: віддати життя за іншого. Таких людей боялися диктатори і тоталітарні системи всіх часів. Людиною Пасхи у певному сенсі є св. Максиміліан Марія Кольбе. У самісінькому центрі пекла концтабору, в якому одні з розпачу піддавалися нищівній силі і швидко вмирали, а інші трималися життя за всіляку ціну, вибиваючи для себе пайки, — він зголосився померти у бункері голоду, аби врятувати життя батька родини. У такі моменти нашої історії Світло Христа Воскреслого сяє на людському обличчі на повну силу.
Мартін Баран SJ, Deon
Переклад: CREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
