День для всіх, хто боїться

Час Великодньої октави — нагода щодня повертатися до Дня відкуплення. Навіть молитви цього періоду так і кажуть: сьогодні, коли ми святкуємо наше відкуплення…

День нашого спасіння — день для всіх, хто боїться. Хто думає, що його життя програне, хто має мега-комплекси, над ким висить зрада, хто не вірить у власні сили. Це день для тих, кому хтось сказав, що вони ні на що не годні.

Тиждень тому, в п’ятницю, ми чули розповідь про Петра, котрий за кілька хвилин після того, як запевняв, що буде вірний, — зрадив. Причому тричі підряд. Все обвалилося в руїни. Весь життєвий план бути великим лицарем, захисником Ісуса — розпався на кілька коротких слів: «Не знаю цього Чоловіка».

Через п’ятдесят днів цей заляканий зрадник стає в Єрусалимі посеред натовпу і каже людям Правду. Той, хто сказав: «не знаю цього Чоловіка», каже: цей Чоловік є твоїм Богом і дає тобі життя.

Кожного великоднього понеділка я кажу одне й те ж саме: те, чи ми зустріли Воскреслого Господа і чи віруємо в Нього, можна перевірити тільки одним способом. Цим способом є два плоди: переміна і проголошення.

Ця переміна не є жодною магічною дією. Це процес, який полягає у співпраці. Я і Він.

Петро не подався до психолога на супер-терапію. Він зустрів Воскреслого і дозволив на те, щоб Ісус почав змінювати його мислення про себе самого, про світ і місію.

Петро вийшов зі свого страху, слабкості й наслідків зради не тому, що став героєм, але тому, що дозволив Воскреслому перемінити своє життя. Він це зробив без застережень. Ми також хочемо, але все якось так виглядає, ніби ми ніколи не виходили з палацу Каяфи. Ми постійно хочемо жити з Богом немовби «у розстрочку». На відтермінований платіж.

Ну споко, можеш так і далі. Можеш довго у своєму житті морщити носа і зосереджуватися на власних страхах, комплексах, браках і недосконалостях.

До мене дуже часто доходять погляди щодо того, що я роблю добру справу. Справу, яка допомагає людям. Тут можете засудити мене за пиху, але це ситуація, вельми подібна до першого читання у Велику П’ятницю: «Ось пощастить Слузі Моєму, він вознесеться, піде вгору» і т.д. — Іс 52, 13 (до 53, 12). Це час для вас! Час, щоб ви довели собі й Церкві, що у вас здійснилася переміна, що те, що я вам проголошую, є проголошенням Воскреслого Христа. Час показати, що це не тільки красиві слова. Якщо це так — то біда мені, бо я проголошую вам не Христа Живого, а виключно якусь миленьку фігню.

Я собі це дозволяю тільки тому, що можу сказати: мене Воскреслий перемінив. Досить ризиковано так писати про себе, бо ж я не знаю, чи завтра знову не зраджу Його; але знаю, що Він мене перемінив, що попри свої браки та комплекси я маю відвагу промовляти до вас; незважаючи на всі свої недоліки, я маю відвагу чинити добро.

З хлопця, який ніколи й слова голосно не промовив, який завжди був останнім, найменшим (саме це мені дісталося), я на сьогодні став Його голосом. І знаю, що це відбулося не так собі просто, магічним чином або через якусь супер-терапію. Я дав Йому себе перемінити, дозволив, щоб на матеріалі, який я оцінював як слабкий і кепський, Він міг зробити щось добре, і — як відзначає дехто — велике.

У Євангелії написано: вони побігли до гробу зі страхом і великою радістю. Ентузіазм, хороші наміри, добрі прагнення, почуття місії та радість, усе це зовсім не виключає нашого людського страху. Вони прийшли, пізнали Воскресіння, зовсім не зустрілися з Ним, але пізнали так, як ми, — «пережили» порожній гріб, і побігли, повні страху.

Поб’юся об заклад, що коли Петро промовляв до натовпу п’ятдесятьма днями пізніше, він чув свій страх. Коли я стаю перед людьми, то щоразу тремтять коліна і  трясуться руки. Перед Святою Месою мене охоплює такий переляк, що я маю велику охоту влізти в стіну. Ось тільки це все не має значення. Важливим є Євангеліє. Добра Новина.

Брате і сестро, дай Йому себе перемінити. Саме сьогодні, коли вся наша католицька (а цього року й не тільки) спільнота, посвяткувавши, знову «повернулася до своїх сітей», пішла на роботу, — ТИ дай Йому себе перемінити. Нехай уже завтра на ту роботу, на навчання, до школи, до хатніх справ вирушить не залякана людинка, а перемінена Нова Людина, яка знатиме, що вибрати, коли з’явиться оказія до гріха. Людина, яка знатиме, як пережити своє чергове падіння, якщо що.

Дай Йому себе перемінити, але не забувай, що й твоє мислення, рішення та вчинки є тим, на чому Він може будувати.

Є перспектива до того, що я наговорив. Можна впиратися при старій пісеньці, як ото первосвященики; можна навіть перекуповувати інших, аби перейшли на наш бік. Але це смердить.

Дай Йому себе перемінити.

Гжегож Крамер SJ, deon.pl