Сьогодні ЗМІ заполонили інформації про «священиків»-терористів. Ставлю спеціально лапки, бо вже закрався сумнів, чи вони є ще священнослужителями. Оскільки обрали інший шлях діяння. Але я хочу говорити про інших — тих, які сьогодні свідчать геройство пастирського служіння.
Не можу спокійно читати про блаж. о. Омеляна Ковча, його служіння як священика у міжвоєнний і воєнний час. Нині знову говоримо про душпастирство в умовах війни.
Днями облетіла новина, що в Донецьку терористи захопили римо-католицького священика з Польщі. Отець Павел Вітек прибув до свого колеги, о. Миколая, який служить у Донецьку. Моя колега Олена Кулигіна вчора поспілкувалася з ним і описала його враження від перебування у полоні.
"Розмовляла сьогодні телефоном з отцем Павлом Вітеком, який добу провів у полоні сепаратистів у Донецьку. Вчора вранці священик приїхав у Донецьк, встиг лише поснідати, вийшов у місто і був захоплений терористами. Спочатку його тримали у будівлі ОДА, а пізніше у багажнику перевезли у приміщення СБУ (він тоді, правда, не знав, куди везуть, думав, що в ліс, убивати).
Сильно не били, тільки коли схопили. Допитували. Коли він сказав бандитам, що він католицький священик, — не повірили.
Всю ніч священик провів зі зв’язаними руками, на підлозі. Каже, спати не міг, весь час молився.
Сам не вірив, що вийде звідти живим, і по настроях терористів думав, що у нього лише три варіанти: або розстріляють, або заморять голодом, або якщо пощастить — відпустять.
Кожні півгодини приводили нових полонених. Так само виводили. На волю чи на розстріл — не знає ніхто.
Взагалі під час розмови отець слово «розстріл» дуже часто повторював. Тому думаю, що ця загроза там цілком реальна для багатьох.
Отець готувався померти, згадував мучеників, які були закатовані за подібних обставин. Думав: «Якщо доведеться пролити кров за мир — то я готовий до того, але якщо потрібний Богу живий, щоби ще попрацювати, — то на все Його воля нехай буде».
Мені було дуже приємно чути його голос; розповіла, що за нього молилось дуже багато людей: католиків, протестантів, мусульман. Слава Богу, що він у безпеці і тримається дуже мужньо. Як справжній християнин, одним словом».
Напевно, цей польський священик ще довго буде психічно відходити від того шоку. Все-таки, ми, які досі жили в умовно мирному світі, не звикли потрапляти в такі ситуації.
Визволяли священика і МЗС Польщі, й місцевий православний владика (МП єдина має вплив на представників т. зв. ДНР). І вчора він уже брав участь в інґресі (введенні на кафедру) нового єпископа-ординарія Харківсько-Запорізькій дієцезії РКЦ. І він уже усміхнений, ззовні здається, ніби нічого не сталося. А його слова про волю Божу не можна не сприймати як нове натхнення до праці.
*
Повертаючись до початку свого тексту, ставлю собі питання: а чим керуються священики, які надають прихисток терористам, які керують їхніми бойовими діями тощо? І як почуваються ті їхні колеги, що з ними в одній структурі і, більше того, тепер беруть на себе (навіть якщо не хочуть) тягар відповідальності за таких своїх непоодиноких "сослуживців"?
Тарас Антошевський, РІСУ
фінансово.
Щиро дякуємо!
