Я вболівав за неї від самого початку. Підкреслював, що ми повинні від неї вчитися. Ось вона виграла і в кінці зробила щось неймовірне. Повторю ще раз: сестра Крістіна зламала систему. Однак мене засмутила реакція, яка супроводжувала її виступи. На жаль, це була реакція католиків.
Після її першого виступу в програмі «The Voice of Italy» я написав коментар «Бути як сестра Крістіна». В ньому була така теза: учімось від неї, стежмо ретельно за її поведінкою, подивімось на те, яким незвичним чином вона євангелізує, переконаймося, що можемо використовувати наші захоплення для того, щоб ділитися Доброю Новиною. Не ображаймося на поганий світ і ворожі медіа, але йдімо туди і ділімося нашою вірою. Символом такого способу мислення стала для мене ця надзвичайно симпатична, усміхнена італійська монахиня.
І вже тоді розійшлися скарги, думки про недовіру, критику і навіть гострі атаки: Вона продалася; Не знає, що робить; Християнин так не поводиться; Що це за євангелізація?!; Монахині цього не можна робити; Загубилась!; Покине згромадження; Ой, я цього не розумію; Це нудно; Не став Крістіну за приклад… Таких коментарів було, на жаль, багато. Дуже сумно, що багато християн неспроможні радіти успіху «наших».
Деякі базують свою лінію критики і скиглення на запереченні цієї радості успіху. Зрештою, черниця не повинна прагнути до успіху, популярності й блиску спалахів фотоапаратів. Вона повинна сидіти тихо в монастирі і молитися. В будь-якому разі, вона в цій програмі не євангелізує, а тільки робить кар'єру.
Почнімо від євангелізації. Сестра Крістіна спростувала всі звинувачення своїм виступом після отримання нагороди за перемогу в програмі. Наприкінці вона сказала: «У мене є мрія: .. Моя присутність тут не повинна бути спрямована на мене, але на Того, Хто перебуває вгорі. Тому останні слова подяки скеровую до Того, хто вгорі. Моя мрія – щоб ми всі разом промовили "Отче наш". Ми можемо узятися за руки, я хочу, що Ісус прийшов також сюди». За мить мрія сестри Крістіни стала реальністю.
Друге важливе питання, на яке варто звернути увагу в цьому випадку, це образ черниці в нашому «католицькому» суспільстві. Я не розумію, як можна вимагати, щоб сестри не робили нічого, крім того, щоб молилися, готували і тихо сиділи по монастирях. Цей спосіб мислення просто хворий. Покликання до богопосвяченого життя то не форма мазохізму. Навпаки. Ісус завжди закликає нас до життя в повноті й радості. Сестри не повинні відмовлятися від реалізації своїх захоплень. Звичайно, їхнє життя після вступу до згромадження змінюється, але ця переміна не належить до серії «сиди тихенько й навіть не думай робити щось нестандартне і творче». Це якесь жахливе непорозуміння!
Повертаючись до «доброзичливих» католиків, які на кожному кроці виражали своє «фе» щодо виступів сестри Крістіни. Дивлюсь одну з програм за її участю і не знаю, як, переглядаючи її виступ, можна обурюватися, а не усвідомлювати те, що вона визнає публічно, перед усім світом (!) любов до Господа Бога.
Хтось, мабуть, скаже, що я дорікаю вічним критикам, а сам також пишу критичні замітки. Це факт. Мої фейлетони — це часто критика того, що відбувається у Церкві, але такою є природа публіцистики. Мій обов’язок — коментувати дійсність, яку бачу, і не примружувати око на те, що непокоїть, тільки тому, що «своїх не б'ють». Але правда й те, що набагато більше свого часу та енергії я присвячую пропагуванню позитивних, радісних і гарних речей, які весь час відбуваються в Церкві.
Чому нам так важко радіти гарним речам, які відбуваються в Церкві та взагалі у світі? Це видно від початку понтифікату Папи Франциска, помітно це також зараз у випадку феномену італійської монахині. Тим часом, ці дві особи здійснили своїми вчинками для Церкви величезну і надзвичайно важливу працю.
Завтра ми переживатимемо Зіслання Святого Духа. Було би добре, аби ми помолилися про те, щоб Дух наповнив нашу Церкву радістю й відкритістю. Я, в будь-якому разі, буду знову про це просити.
Пьотр Жилка, deon.pl
Переклад для CREDO Олени Черняк
фінансово.
Щиро дякуємо!
