Антоніо Ґауді, «архітектор від Бога», як дехто його називає, народився у християнській родині, отримав глибоке релігійне виховання і освіту. У 1883 році, коли йому було 31 рік, Товариства шанувальників св. Йосипа запросило його очолити архітектурне управління будівництва базиліки Святого Сімейства.
Ґауді присвятив себе тілом і душею цій великій справі, поступово відмовляючись від цікавих пропозицій, які надходили, щоб повністю присвятити себе церкві Святого Сімейства. Будівництво цієї церкви все більше і більше навертало архітектора, створюючи в ньому працю його освячення.
У зрілі роки свого життя Ґауді починав кожен свій день з участі у Святій Месі, а потім решту часу проводив на будівельному майданчику, до пів на шосту пополудні. Далі він йшов до церкви Ораторія святого Філіпа Нері, розташовану поруч з собором Барселони; там молився перед Святими Дарами і спілкувався зі своїм духівником. Він йшов туди пішки, адже йому подобалося ходити. Ці піші прогулянки були для нього часом для роздумів та молитви.
Сезар Мартінеллі, архітектор, учень і біограф Ґауді, говорив, що будь-яка розмова з ним була не повчальною, а такою, яка збагачувала: «Ґауді, будучи палким віруючим, супроводжував всі свої дії практикою християнських чеснот, адже він був переконаний, що без них моральний спосіб життя неможливий». Він же зазначив, що «Ґауді багатьом здавався суворим. Але ті, які знали його ближче, відгукувалися про нього, як про щиру, відкриту і товариську людину. Багато молодих архітекторів часто ходили до його майстерні в церкві, щоб послухати його».
Письменник Марія Манент, його сучасник і друг, розповідає: «Я бачив, як причащається Ґауді, з великим благоговінням (…) Він здавався древнім патріархом, який з ніжністю говорить про велике, урочисте і священне».
Титул «архітектора від Бога» є справедливим синтезом його життя. Він жадав служити Богу і завжди знав, що найкраще зможе зробити це за допомогою архітектури. Це усвідомлення мирянина-християнина, який повністю присвятив себе служінню Господу через свою професію, привело його до рішення залишитися неодруженим на все життя. Але він зізнавався, що цнотливість не обтяжувала його.
Як і в житті великих святих, хвороба просвітила його життя і показала істинний шлях; він вступив на цей шлях без коливань і затримок.
Присвятивши тіло і душу головній справі свого життя, він вже не сумнівався в тому, хто був його єдиним «замовником». Він казав: «Мій клієнт не поспішає». Його замовником був сам Бог.
Ґауді виріс в розумінні і практиці християнського життя, спілкуючись з великими апостолами віри, такими, як Джозеф Марія Бокабелла (відомий книговидавець Барселони, якому належить сама ідея зведення храму Саграда Фамілія (Святого Сімейства), св. Йосип Маньянет, св. Енрік д’Оссо, єпископи Асторгу Торрас-і-Багес, де Вік, Грау і єпископ Майорки Кампінса.
Ґауді жив зразковим християнським життям, просвітлений трьома книгами, які також надихали його архітектурні роботи. Бенедикт XVI нагадав нам у своїй проповіді на освяченні базиліки 7 листопада 2010 року: «Ґауді побажав звести воєдино три великі книги, з яких він черпав натхнення як людина, як вірянин і як архітектор: книгу природи, книгу Святого Письма і книгу Літургії». І ще: «Антоніо Ґауді був геніальним зодчим і послідовним християнином, факел віри якого горів до кінця його життя, прожитого з гідністю і в абсолютній строгості».
Споглядаючи велику працю Ґауді, з його неповторною красою і багатою біблійною, богословською, катехитичною і літургійною символікою, відкриваєш в його автора душу істинного християнського містика. Кардинал Юбані писав, що «в один прекрасний день цей храм був задуманий генієм архітектури по імені Антоніо Ґауді», «великим будівничим цього століття».
Говорячи словами Ле Корбюзьє: «Він був людиною, яка повністю присвятила себе цій роботі, і душа його була глибоко християнською. Тому його твори носили яскраво виражені католицькі та церковні риси. І Базиліка Святого Сімейства, поза всяким сумнівом, є екстазом містика».
Єпископ Торрас-і-Багес дав нову назву базиліці Саграда Фаміліа після того, як побачив малюнок Йоакима Міра, на якому той вражаюче зобразив людей, які просять милостиню поряд з храмом. Тому єпископ назвав творіння Ґауді «собором бідних». І Ґауді ставився до бідних з особливим розумінням: на свої кошти він побудував поруч із храмом школу для дітей цього бідного району.
Архітектор, який 20 березня 1879 писав: «щоб зробити собі клієнтуру та ім’я, я вважаю, треба змушувати платити за працю стільки, скільки вона коштує», в роки, присвячені виключно будівництву храму Саграда Фаміліа, просив як оплату всього 200 песет на місяць (що дорівнює 1,20 євро).
Він часто відвідував хворих, і не тільки друзів, але і робітників, ходив до них в будинки, не боячись заразитися.
Ґауді помер 10 червня 1926 року в результаті нещасного випадку, потрапивши під трамвай, коли йшов з будівництва до церкви Святого Філіпа Нері. Його доставили в лікарню для бідних, тому що він виглядав майже як жебрак; потім, коли він прийшов до себе і його знайшли учні та друзі, він відмовився від кращої лікарні, висловивши бажання померти в тому місці з бідними. Його останніми словами були: «Амінь. Боже мій, Боже мій».
Йому було 73 роки, з них 43 він присвятив будівництву храма Святого Сімейства. Його похорони стали вражаючою демонстрацією жалоби на всій території міста Барселони. Він отримав християнське поховання там, де провів останні роки життя – у центрального вівтаря крипти храму Святого Сімейства.
Життя Антоніо Ґауді і церква Святого Сімейства вплинули на навернення багатьох людей в католицтво. Через кілька місяців після його смерті архітектор, професор Школи архітектури в Токіо, Кенджімаї, відвідав базиліку. Приголомшений побаченим він просив розповісти докладніше про автора цього шедевра, і, врешті-решт, навернувся в католицтво, заявивши, що зробив це під враженням від Ґауді.
19 березня 1998 року Асоціація з беатифікації Ґауді отримала лист від Юнь Янг Джу, директора Торгово-промислової палати Пусана (Південна Корея), в якому він повідомляв про свій перехід в католицтво: таке рішення він прийняв після підготовки виставки про життя і творчість Ґауді.
Японський скульптор Іцуро Сотоо, приїхавши в Барселону, попросився працювати в церкві Святого Сімейства, тому що він чув про Ґауді. Він був охрещений двадцять років тому, навернувшись, як він сам зізнався, завдяки Ґауді. Потім навернулася і його дружина.
Жорді Бонет – нинішній архітектор, директор будівництва храму Святого Сімейства, син людини, яка в минулому, в свою чергу, посідала цю посаду і особисто знала Ґауді – колишній член Папської Ради у справах мирян поділився одним важливим спогадом. Він розповів, що на одному із засідань цього відомства в дев’яності роки президент, кардинал Піроніо, оголосив, що Папа Йоан Павло II доручив йому просити співробітників запропонувати імена деяких мирян, яких вони вважають святими за їх чесноти. В одному з наступних засідань було запропоновано кілька імен, серед яких опинився і Антоніо Ґауді.
Бонет виступив з коротким представленням його життя і творчості, підкресливши його «приклад християнського художника, віруючого мирянина, який через працю завжди демонстрував свою віру.
З його суворого життя, повного відданості і молитви, наповненого щоденним читанням Святого Письма і Причастям, народжується його оригінальна архітектура (…), яка перетворює матерію, щоб висловити через неї красу, сяйво істини».
Антоніо Ґауді часто казав, що «у храмі Святого Сімейства все створюється завдяки Провидінню».
Це Божественне Провидіння, через його молитву ще за життя і заступництво уже після смерті, яскраво виражається у відсутності серйозних аварій на будівництві базиліки з моменту її зародження у 1882 році і по теперішній час, по відношенню як до робочих, так і до відвідувачів. Ось лише деякі статистичні дані: з 1997 по 2012 рік включно храм Святого Сімейства відвідали приблизно 35 мільйонів людей; слід зазначити, що до листопада 2010 року він був ще на стадії будівництва. При цьому потрібно мати на увазі, що вісім веж висотою 100 метрів вже завершені, і перші чотири з них були розпочаті Ґауді за допомогою технічних засобів і заходів безпеки, які були в розпорядженні в той час. Архітектор зміг побачити завершення тільки першої башти, присвяченої апостолу Варнаві.
Жорді Бонет каже: «За сорок років, протягом яких я був членом будівельної ради базиліки, не було жодного серйозного нещасного випадку. Лише один робочий, який керував будівельним краном, впав з висоти, намагаючись допомогти напарникові, і зламав таз, повністю одужавши через кілька місяців».
І це не може не викликати подиву, тому що ці цифри суперечать статистиці нещасних випадків на будівництвах. На будь-якому будівництві необхідно вживати заходів безпеки, щоб уникнути нещасних випадків, але, на жаль, це не завжди допомагає запобігти нещасним випадкам, найчастіше дуже важким.
Я впевнений, пише на закінчення статті кардинал Луїс Мартінес Сісташ, що відсутність нещасних випадків — не просто збіг. Враховуючи величезну кількість відвідувачів, які проходять повз ведення будівельних робіт, а також безліч робітників, які працюють на висоті десятків метрів, — здається неможливим, що за ці 130 років будівництва базиліки не було ніяких серйозних аварій.
Антоніо Ґауді був геніальним архітектором і зразковим християнином. Це було б знаком Провидіння, якби незабаром можна було відсвяткувати беатифікацію першого архітектора в історії в стінах базиліки, яку він спроектував і почав будувати.
Кардинал Луїс Мартінес Сісташ, архієпископ Барселони
Радио Ватикан
Переклад:Олена Розвадовська, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
