«Від вогню і війни визволи нас, Господи»

 «Свою Україну любіть!

Любіть її!… Во врем'я люте,

В останню тяжкую мінуту,

За неї Господа моліть!»

(Т. Шевченко)

Сьогодні слова з християнської благальної молитви «Суплікації» перед найсвятішими тайнами Тіла і Крові Господа Ісуса, актуальні, як ніколи. В згаданій молитві священик, а відтак вірні співають: «Від пошести, голоду, вогню і війни,визволи нас, Господи. Від наглої і несподіваної смерти, охорони нас, Господи». Також і слова нашого Тараса Шевченка «в останню тяжкую мінуту за неї (за Україну – авт.) Господа моліть» є універсальним закликом до кожної людини, що сміливо визнає себе «українцем» чи «українкою».

Рік тому, ці слова могли видаватися нам «просто літургійними», що не мають відношення до нас, що стосуються тих народів, які воюють. Ми тоді молилися за ізраїльтян і палестинців, за африканські народи, що воюють. Бачачи по телевізору країни, що воюють, ми, в кращому випадку, їм співчували. Коли Святійший Отець чи Патріарх закликав молитися за окремі народи та мир у світі, ми, інколи, вділяли особливий час для тих молитов. Однак, нам здавалося, що це нас не стосується.

Однак, сьогоднішні події на нашій землі заставляють не одного з нас замислитися над власним життям. Сьогодні ми благаємо Бога про помилування нашого українського народу. Те, що було нам таке далеке, стало нам таким близьким. І в цьому є божий допуст, бо ж ніщо не відбувається без божого допусту на цьому світі. Господь це допускає і прагне чогось нас навчити. А чи ми візьмемо з цього урок, то вже залежить від нас.

Випуск «Місіонери Слова» прагнемо посвятити саме темі Божого допуску військових дій, смертей, а також темі любові до Батьківщини. Так, Господь, це допускає, а як я можу вплинути на хід подій? Чи щось залежить від мене? Чи, я, що живу у 2014 році в Івано-Франківську, можу зробити щось, щоби змінити ситуацію?

Хочу за торкнути три моменти з життя українця-християнина, який мав би по-іншому дивитися на життя і щось у ньому змінити. Може комусь – це може видаватися фанатизмом, я ж так не вважаю. Перше, на що повинні звернути увагу українці – поважати заповідь Божу «Пам’ятай день святий святкувати». Друге – перестати ходити до ворожок, зливати на  віск і скидати вроки, оправдуючи ці сатанинські речі, якими ображають Єдиного Господа; і третє – любити, шанувати землю, на якій ми народилися і бути гордими за те, що Господь дав нам ласку народитися «українцями».

1. Почати поважати заповідь Божу «пам’ятай день святий святкувати».

  Колись давно я чув розмову одного священика і мирянина. І на запитання мирянина, чи колись буде ліпше жити нам в нашій Батьківщині, священик відповів, що поки українці не почнуть поважати закон «Пам’ятай день святий святкувати», краще життя не світить і миру не буде. Ці слова, на перший погляд, мені видалися дивними, може, і занадто фанатичними, певним перебільшенням. Однак, вони мені вкарбувалися в пам'ять і кожного разу нагадуються мені і стають наче відповіддю на сьогоднішні страшні події. Тепер я розумію, що коли людина легко здатна порушити і оправдати невиконання божого закону (пропустити недільну Святу Літургію, не молитися через весілля, затягнені до самого ранку, гульки, п’янки, забави, лижні відпочинки, сауни і святкування), то вона легко переступить інші закони, чисто людські – шанувати найцінніше – життя ближнього. Якщо людина не шанує Бога і його наказів, вона дуже легко перестане шанувати людські закони і приписи. Війна – це наслідок, це плід життя людини, яка не має «страху Божого» і хоче жити без Бога. Війна – це плід безбожницького, гордого, сатанинського духу.

Наш народ перестав поважати заповідь «шанувати день Господній», а тому почав пожинати плоди – природні наслідки – розпад родин, а зараз і війну. За десять років мого священичого служіння можу посвідчити, що розпалися ці родини-подружжя, в яких чоловік чи жінка, або обидвоє легко порушували заповідь Божу «святий день святкувати». Зараз – війна – також плід діяльності людини, яка не шанує і не поважає Бога, а відтак і людини, сотвореної на образ і подобу Божу.

Пригадую ще минулорічні заклики Папи і Патріарха молитися за мир і спокій в Україні. Спеціально організовані молитовні вечори і богослужіння, Святі Літургії і молебні. Який відсоток наших людей, українців, брав участь у цих моліннях? Може, хтось може і втішитися результатами, я ж у моїй парафії – ні, і це мене болить. Поки військові дії, війна не зайде «до нашої домівки», не зачепить наших синів і батьків, братів і друзів, ми не зробимо зусиль, щоби більше молитися, щоби допомогти. І тут справджуються слова нашої ментальності «моя хата скраю»…

Тому питання молитви і благання, часу присвяченого для Господа і для Церкви є дуже і дуже актуальне. І це не «через мушу», але через усвідомлення, що всякий дар з висоти сходить і всяке добро, а це і мир, і спокій, походить від Господа Бога.

Ще у 1917 році Богородиця, об’являючись дітям у Фатімі сказала такі слова: «Моліться на Вервиці, і Росія навернеться!» . Тому для нас, українців – це є особливий заклик молитися за навернення Росії. Якщо ми у наших парафіях і родинах розпочнемо і будемо молитися вервицю, то Господь через заступництво Діви Марії нам обов’язково допоможе.

Українська родино! Український Батьку і українська Мамо! Молися трішки більше за свою Батьківщину. УКРАЇНЦІ – не спіть в неділю, не пропускайте Службу Божу, не нехтуйте заповіддю святого Дня Господнього. Жертвуйте в цьому намірі Святу Сповідь і Святе Причастя, щоб Господь Бог зупинив війну і вогонь, дарував нам мир і спокій!

2. Перестати ходити до ворожок, зливати на віск і скидати вроки

Наші земляки, які видаються дуже побожними і молитовними людьми, все ж-таки дозволяють собі на речі, дуже противні Богові. Вони порушують першу і головну заповідь «Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене». Люди, які з одного боку довіряють Богові, ходять до храму, а часто і сповідаються і причащаються. Виглядає, що довіряють Єдиному Богові.

Однак, як тільки приходить якесь випробування, вони вдаються до різного роду «штучок», які виявляють брак довіри до Бога. І не просто брак довіри, але виявляють ворожість до Бога, тому що покладають надії на речі, які до Бога не мають відношення.

В цій сфері диявол так заплутує людину, що вона навіть не помічає, що входить у залежність. Є люди, які перед «скиданням вроків» моляться «Отче наш» і використовують для цього свячену воду; при зливанні воску згадують ім’я Господнє, роблять дивні речі при іконах і стрітенських свічках. В нас з’явилися «обереги» – віники та підкови з іконами, Ті, хто «надає такі послуги» і, звичайно, заробляють на цьому, дають пожертви на храм або будують каплиці, заспокоюючи так свою совість. Нині можна почути різного роду речі, які противляться вірі в Єдиного Бога. Наші люди йдуть до ворожок. Наші люди зливають на віск і туди ведуть своїх дітей, наші люди чіпають червоні нитки і шпильки, «щоби не врекли».

В мене були випадки, коли мені старші люди робили зауваження, що, мовляв я молодий священик, і не розумію, що нічого поганого у цьому немає.

Український Народе, схаменися! Відкинь ці диявольські речі і віднови віру в єдиного Бога, віру, у якій Ти був хрещений – віру в Отця, Сина і Святого Духа.

Дорогі парафіяни і приятелі наші, прошу Вас, відмовтеся від послуг таких людей, які «устами взивають ім’я Господнє, а ділами своїми – відрікаються Його». Не довзаольте собі їхати до ворожок, екстрасенсів, не скидайте вроків, не зливайте восків, не чіпайте всяких оберегів, підков у ваших домах, магазинах і офісах, червоних ниток і шпильок на тілі. Приступайте до Святого Причастя і ніяка біда вас не вчепиться.   

3. Любити і шанувати свій народ і землю, на якій ми народилися.

Дивно було б почути, щоб якийсь італієць не любив Італії, чи соромився свого прапора чи свого народу. Це неприродно. Людина, яка народилась на певній землі, отримала певну національну приналежність, повинна любити її.

Про це нам, християнам, чітко голосить четверта Божа заповідь «Шануй Батька твого і матір Твою». Ця заповідь поширюється і на любов Батьківщини, землі, на якій ти отримав життя через твоїх тата і маму і землі, яка тебе годує.

Любов до Батьківщини треба плекати з дитинства. Батьки повинні вчити своїх дітей любити рідну землю і земляків; любити традиції і звичаї, любити рідну мову.

Як же ж проявляється ця любов до Батьківщини на практиці?

Це знати як називається наша Батьківщина;

Це вміти відрізнити свій прапор від чужого;

Це мати загальні знання про рідну землю та її історію;

Це знати гімн Батьківщини;

Це не смітити рідну землю (не викидати сміття де попало);

Це не матюкатися, а розмовляти гарно і культурно;

Це не соромитися того, що я українець і я християнин;

Це любити рідне село, місто, Церкву і парафію і переживати за «спільне добро», а не за «свою хату скраю», не лише за своїх дітей і своє подвір’я.

Так ще довго можна продовжувати перелічувати способи вияву любові до Батьківщини, але я залишу це як завдання для кожного з ВАС, дорогі українці!

Любов до Батьківщини повинні привити батьки. БАТЬКИ – УКРАЇНЦІ, чи Ви навчили любити нашу Україну ваших дітей?

Дорогі приятелі!

Сьогодні у кожного з нас тремтить серце і душа за долю нашої дорогої України. Нам може видатися, що Господь нас не чує, що Йому байдуже доля нашої Батьківщини, що вже нічого не зможемо вчинити.

Але, Богу дякувати, ми українці-християни, ми ті, які маємо надію і віримо в Єдиного Бога та у Святу Церкву Христову.

Ми, сьогодні благаючи Господа Бога визволити нас від «вогню і війни» пообіцяймо три речі:

Я щиро вірю, що якщо родини нашої парафії, батьки і діти, відновлять вірність цим трьом речам, Господь захистить нас від «вогню і війни».

о. Йосафат Бойко, ВС, «Місіонери Слова» №4 (25) за липень-серпень 2014