Коли ми дивимося на світ очима реалістів, то виявляється, що зцілення від ран, яких люди завдають собі й іншим через недотримання Шостої заповіді, – річ непроста, але обов’язкова. Хтось розпочинає цей шлях на молитві, хтось – у розмові зі священиком або на сповіді. Допомагають і сімейні консультанти. «КВ» вирішив завітати до одного з них – Максима БОНДАРЕНКА. Сподіваємося, щира й цікава розмова допоможе читачам переосмислити питання, про які нерідко просто немає з ким поговорити.
Максим Бондаренко став на шлях сімейного консультування, здобувши для цього спеціальну освіту в католицькому виші в Польщі. Отож саме християнський підхід до праці з людьми змушує його уточнювати, як насправді визначати назву й сенс такої діяльності…
Пане Максиме, як точніше назвати Вашу місію, яка охоплює і приготування наречених до шлюбу, і працю з сім’ями, і консультування?
Кажуть, як назвеш корабель, так він і попливе. Коли я вживаю словосполучення «родинне порадництво», то відразу чую: «То Ви всім щось радите?..» Коли кажу «сімейне консультування», то звучать зауваження від деяких психологів: якщо йдеться також і про моральні аспекти життя, цього не можна називати простим консультуванням. Отже, я став визначати себе як родинознавця. Ідеться саме про виховання до життя в родині. Робота передбачає елементи роз‑радництва (прийняти людину, вислухати, потішити), до‑радництва (коли я інформую людину, доношу до неї, де гріх, а де – ні: справжній християнський сімейний консультант повинен уміти розрізняти добро і зло та вміти це пояснити) і по‑радництва. Отже, суть моєї діяльності – показати людині, яка запитує, куди їй рухатися, можливі варіанти розвитку подій та їхні наслідки. Але рішення людина приймає сама й бере за нього відповідальність. Хоча ой як часто я помічаю намагання скинути цю відповідальність на консультанта! І тут уже має виявитися зрілість самого консультанта: вирішувати за людину неправильно, принаймні фахівець не повинен так чинити.
З якими питаннями в контексті Шостої заповіді Ви найчастіше зустрічаєтесь у своїй діяльності?
Загалом я називаю це так: безвідповідальне або невпорядковане статеве життя через відсутність справжньої любові в дитинстві. На етапі дорослішання людини йдеться вже або про невміння це розрізнити, або про невміння зберегти отримані духовні дари (якщо досвід любові все ж таки прийшов). Особа, яка так прагнула прекрасної та вірної любові, не отримавши її в дитинстві, може зустріти любов у подружжі. Але якщо вона не вміє її зберігати, то або надуживає любов’ю, або ставиться до неї егоїстично.
Одне з питань, яке також виникає найчастіше, – про мастурбацію. Через неї страждають і підлітки, і молодь, і навіть подружжя: якщо людина до шлюбу звикла приносити задоволення тільки собі, то покликання задуматися про іншу особу стає для неї ледь не революцією. І, до речі, тут особливо помітно, що фізіологічно зрілий вік для подружжя не завжди відповідатиме емоційній та психологічній зрілості. Через усе це буття подружжя разом (зокрема і в статевій сфері) страждатиме, постане довгий шерег проблем.
Якщо йдеться про одружених людей, то, звісно, часто ставлять питання про різні типи зради – не лише про фізіологічну. Щоби дружина сказала чоловікові, що він її зраджує з комп’ютером, йому не обов’язково дивитися порнографію. Зраджувати – це також віддавати свій час і надавати пріоритет речам другого плану (роботі, розвагам із друзями), а не Богу, дружині або чоловікові, дітям та батькам. Цей виклик простежується й у християнських сім’ях: не можна робити все виключно для дітей чи батьків, занедбуючи стосунки з партнером у подружжі, що Богом даний на все життя.
Адже занедбання – це також емоційна зрада, зрада в цінностях. У кожному подружжі може виникнути момент охолодження, який потрібно усвідомити, подякувати Богу за це усвідомлення, перепросити за це – і шукати всіх можливостей виправити ситуацію. Інакше виникає спокуса почати шукати заспокоєння своїх потреб «на стороні», що приносить нові проблеми й лише поглиблює кризу.
А який корінь усіх цих нещасть?
Вважаю, що це невміння розпізнати пріоритети, визначити їх та вірно дотримуватися. Шлях виходу – визнати ситуацію та покірно просити про прощення. Звісно, легше піддаватися слабкостям, аніж щодня працювати над ситуацією. Усі ми зранені, але те, що ми помиляємося, не найбільша проблема. Найгірше – що ми не маємо бажання або сміливості прийняти рішення про зміну й дотримуватися цього рішення. А це нерозривно пов’язано з буттям разом, діалогом разом та взаємопробаченням. Людина сама має виправити свою помилку, але зробити це можна лише за підтримки найближчої особи. Адже саме друга особа є найкращою мотивацією: сама для себе людина не дуже прагне щось виправляти.
У католицьких спільнотах також гостро стоїть питання повторних зв’язків, життя на віру та в цивільних зв’язках, неусвідомлення важливості Божого благословення у шлюбі. Адже навіть людина, яку покинув партнер (із ким вони поєднані в Таїнстві Шлюбу), не має права просто так розпочати інший зв’язок. Багато хто скаржиться, що процес визнання шлюбу недійсним – це зайве копирсання в інтимних речах. Але якщо людина прагне розпочати нове життя, чи не потрібно перед цим стати в правді та закрити попередній, нехай і помилковий, етап у своїй біографії?.. Адже саме Церква має визначити, що сталося насправді та чи можна визнати, що шлюбу не було. І тут навіть у віруючих людей виникає сильний традиціоналізм (що люди скажуть?..), страх перед змінами та прийняттям рішення… Лише готовність до нового виклику й прийняття його можуть допомогти вийти з цієї ситуації.
Багато молодих сімей замислюються над питанням, як жити, щоби не дійти до зради?..
Колись під час навчання в Польщі я звернувся до свого викладача, багатодітного батька: «Скажіть мені рецепт, як ніколи не зраджувати? Я егоїст, мені є над чим працювати, але я хочу мати сім’ю – нехай і з помилками, – та з Богом і вірну…» Він відповів: «Шукай таку жінку, яка буде тобі найкращим другом, твоєю дружиною, матір’ю твоїх дітей – і найпалкішою коханою». Адже справжній друг – це не той, хто підтакує, а той, хто завжди прийме. Мати твоїх дітей – це та, кому я довіряю, щоби разом продовжувати з нею свій рід. Дружина – це глибокий емоційний і духовний зв’язок. А з коханою можна бути разом, ходити на побачення не лише в 20, а і в 30, і в 40, і в 50 років так, ніби навколо не існує цілого світу. Зарплата, політика, проблеми дітей… Цього досить у будні, свято для двох – це їхній час побути, поговорити, помріяти разом, відкрити одне одного по-новому. Гармонійна інтимна сфера та палке кохання – плід таких свят. Загалом же на статевості просто не варто зациклюватися, її потрібно розвивати, дбаючи про емоційність, духовність і гармонію в побуті.
І так можна прийти до радості від дуже особистого подружнього спілкування?
Так, це перевірено мною на практиці під час програми «Спайс», яку я маю право проводити в Україні. Автор цієї програми – засновник НаПроТехнології доктор Гілджерс. Протягом лекцій на цю тему я бачу, як багато подружжя відкривають для себе – особливо старші пари.
Другий момент у збереженні вірності – уникати порнографії. Тілесної, політичної, шопінгової… Тілесна порнографія – це профанація інтимності, святості людини – тої чистоти, яка перед Богом не соромиться бути нагою. Тут ми говоримо і про власну статевість, і про питання виховання дітей у чистоті. Світ нав’язує нам певні грішні образи, ми намагаємося їх копіювати – а в результаті лише позбавляємо себе гідності… Гріх цікавить, залякує, шокує – і людина більше не має спокою, керується імпульсами. А коли ми говоримо про віддану любов, то імпульси для неї особливо небезпечні.
Є ще порнографія споживацтва: постійно бажати більше, ніж ти маєш. Так, кожен із нас зобов’язаний утримувати родину (я особисто в цьому плані уповаю на заступництво св. Йосипа, який є для мене прикладом). Ми маємо право жити гідно. Але щоби кінець кінцем мати те, що тобі насправді потрібно, треба залишатися людиною навіть тоді, коли ти чогось позбавлений. «Бути, як усі», «мати, як усі», – це шлях до прірви. Ми не наздоженемо цього світу. І, між іншим, споживацтво провадить до розбещеності. Адже спокуси проти чистоти часто приходять тоді, коли шлунок перенасичений. Натомість мудрість полягає в дотриманні міри та збереженні поваги. Саме це є шляхом до відкриття багатьох прекрасних речей також і в статевій сфері.
Католицький Вісник, № 14/2014
фінансово.
Щиро дякуємо!
