«І сотворив Бог людину, чоловіком і жінкою сотворив їх». Таким був Божий задум – щоби людина в сотворені отримала свою іншу половинку, бо «недобре чоловікові бути самому». Цей Божий задум стосується і сім’ї як першої людської спільноти, де чоловік і жінка можуть уповні реалізовувати себе як особистості. Проте відколи гріх став постійним супутником людини в цьому світі, сталося те, що і з дияволом, батьком гріха та брехні: бажання «мати» переважило бажання «бути».
Для щастя людини та збереження її від наслідків гріхопадіння Господь дає вибраному народові заповіді. Аж дві з них (що саме по собі свідчить про важливість цього питання), стосуються статевості людини. Ідеться про Шосту і Дев’яту заповіді, які хоча й ніби звернені до чоловіків, та однаковою мірою стосувалися і стосуються жінок.
«Не чужолож» – Шоста заповідь Божа – стосується як одружених осіб, так і тих, хто готується до одруження. Грішити на «чужому ложі» – означає грішити проти Божого задуму, що «двоє стануть одним тілом» і «що Бог злучив, людина нехай не розлучає». Людина Старого Завіту жила в системі координат, побудованій на заборонах. Так було простіше виконувати Закон, це не вимагало двозначного трактування того чи іншого припису закону.
Євангельські аспекти
Ісус Христос не раз і зціленнями, і в притчах показував шкідливість бездумного виконання Закону, де людина втрачає свою цінність та гідність. Християнська система цінностей побудована за зовсім інакшим принцом, який проілюстрований у викладі Дев’яти блаженств. Це «конституція християнства», де немає місця частці «не», а є лише констатування факту, що для кожного – добре. Це чудово видно, коли порівняти Заповідь «Не чужолож» та «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать». В одному випадку звичайна заборона, а в другому – заклик до зберігання чистоти серця як запорука осягнення Божого Царства. Серце людини посідає у християнстві набагато важливіше місце, ніж просто орган для перекачування крові. Розумом людина приймає рішення, а серце подає для розуму критерії для цих рішень. Коли гріх заволодіває серцем людини, її розум стає «затемненим»: вона не може цілком адекватно сприймати дійсність і стає на бік зла. І навпаки, коли людина дбає про чистоту серця, її вчинки завжди прямуватимуть у фарватері добра і спрямовуватимуть її до Божого Царства. Духовний зір такої людини не буде нічим затьмарений, він «бачитиме Бога» у ближньому, у сотвореному світі, життєвих ситуаціях, буде для неї звичним явищем.
Блаженні чисті серцем
У священичому служінні я не раз переконувався, як важливо для людини тримати своє серце чистим. Буває, спостерігаєш за «вільним падінням» людини у гріх, коли ніякі аргументи не дають жодного ефекту, а гріх стає «насущним хлібом» цієї людини та способом її існування. І коли я намагаюсь аналізувати причини того, що відбувається, то переконуюся в тому, що найчастіше головною причиною падіння людини є її минуле. Такою є ґенеза кожної подружньої зради: зокрема, усі її причини було закладено ще в молодому віці. Якщо молода людина стає на бік гріха через перегляд порнографії, невпорядковані статеві стосунки до шлюбу, розпусну поведінку та мову — вона, хоче того чи ні, стає залежною від цього гріха. Більше того, це мені нагадує наркотичну залежність, де людина постійно шукає джерело задоволення, не враховуючи наслідків. Інші люди починають сприйматися або як джерело такого задоволення, або як перешкода у його здобутті. І коли хтось із таким «духовним багажем» вступає в подружній стан, проблеми його чекають на порозі дому. Ревнощі, подружня зрада, недовіра, сімейне насильство, розлучення, ігнорування іншого – усього цього ніяк не вдасться уникнути.
Дуже добре, коли людина розуміє цінність Святого Таїнства Покаяння, яке є лічницею душі. Але не раз доводилося стикатися й зі святотатським сприйняттям цього Святого Таїнства, коли пенітент сповідається, не ставлячи собі мети виправитися. Іде до сповіді, аби просто заспокоїти сумління, зробити це «про людське око», ніби заграючи з Господом Богом. Тоді, замість духовного лікування та наближення до Бога, стається щось протилежне: людина ще більше грузне у гріху, ніби в болоті, з якого надзвичайно важко вибратися. Добре, коли є кому молитися за цю людину. Добре, коли любов Божа довготерпелива. Добре, коли людина має не до кінця затемнений розум і розуміє, що чинить. Якщо цього немає, вона стає рабом своїх бажань і нечистих прагнень. Мене завжди дивувала ця здатність людини виправдовувати свої діяння, і то безпосередньо на сповіді. Не так часто зустрінеш справжнє й безумовне покаяння, визнання власних хиб та прогріхів. І щодо порушення Заповіді «Не чужолож» стається те ж саме. Кількість аргументів для виправдання подружньої зради може числитися десятками. Але найчастіше це відносять до якоїсь слабкості, неможливості опиратися спокусі.
Джерелом кожної гріховної дії є серце людини, де формуються думки. Кожен із гріхів має своїм початком думку. Тому гріховні думки та помисли, якими втішається хлопець чи дівчина, чоловік чи жінка, – це передумова подружньої зради й порушення Шостої заповіді Божої. Чистота серця означає також чистоту думок. Сьогодні моралісти дедалі частіше вслід за святим Папою Йоаном Павлом ІІ вживають термін «екологія людини». Проблеми довкілля і його чистоти мають за початок проблему з «екологією людини», а саме: з її внутрішнім світом. Проблеми довкілля тягнуть за собою нечистоти і забруднення. Цікаво, що гріхи статевої сфери називаються «нечистими гріхами», бо вони також є породженням тої внутрішньої «екології людини». Нечисті думки та помисли тягнуть за собою нечисті вчинки, які не лише ранять того, хто їх заподіює, а й несуть страждання всім людям навколо. Такою є природа гріха, що він так чи інакше має вплив на тих, хто поруч із нами, хочемо ми цього чи ні.
Статевість людини завжди певним чином формувала світогляд кожного. Але статевість без одного, дуже важливого, елемента може спричиняти деструктивні зміни особистості та вводити в духовну оману. Цим елементом є любов. Не та «любов», що спрямована на себе, а любов, спрямована на іншу особу. Лише в подружньому зв’язку чоловік чи жінка можуть уповні реалізувати свою любов. Саме тому дивно чути від когось про любов поза шлюбом. Подружжя, яке своїм постанням завдячує любові й на ній, як на фундаменті, розпочинало своє існування, завжди витримає випробування, хоч би якими вони були. Багато ран гоїть час, багато — молитва, але ще більше ран зцілює прощення.
Де справжня любов, там завжди і справжнє прощення. Якщо дружина каже, що любить свого чоловіка, але не готова вибачити його зраду, її любов недосконала. І коли чоловік іде до іншої, бо не готовий щось вибачити своїй дружині, — про яку любов тут може йтися? Егоїзм і зациклення на собі — ось причина гріха «чужого ложа». Без лікування цієї хвороби не можна вилікувати хворе подружжя.
Що робити чоловікові й дружині, аби віднайти «чистоту серця»? Християнське подружжя шукає християнських засобів. Хорошим початком будуть сімейні реколекції. Це особливий час духовних наук та бесід, коли члени родини можуть відкрити серце одне одному й відкритися Господу Богу. Реколекції мають привести людину до «метаної» – покаяння як цілковитої зміни способу мислення. Час, проведений разом, час у задумі та спокої благотворно впливає на мікроклімат у подружжі, повертає минулу закоханість і додає любові. Сьогодні в Католицькій Церкві не бракує родинних рухів, де можна було би пройти такі реколекції або дістати відповідну допомогу від психолога чи священика. Їх достатньо легко знайти в Інтернеті або при великих храмах міст. Найважливіше, що можна звідти винести, – це досвід інших християнських родин, які пройшли подібні випробування, вистояли і стали сильнішими, ніж були до цього.
Часом, щоб урятувати подружжя, потрібні докорінні зміни, інколи навіть переїзд до іншого міста. Це може стати новим початком подружжя, з якого чоловік і жінка вестимуть відлік щасливих років разом. І слово «разом» тут ключове. Як бракує сьогодні цього спільного проведення часу в родині! Разом помолитися, разом пообідати, разом подорожувати, разом виховувати дітей, разом ходити до церкви, у гості, і ще багато чого «разом». У сучасних реаліях, коли родина розділена заробітками, роботою, відсутністю спільних інтересів, це прямий шлях до смерті подружжя, якій передує його агонія в постійних подружніх зрадах. І коли чоловік чи жінка проводять більше часу з іншими, а не одне з одним, це тривожний сигнал проблем, які можуть невдовзі постукати у двері тієї родини.
Одна з проблем подружжя, на яку не так часто звертають увагу, це не так перелюб, як відсутність спільного ложа. Подружжя, які не ділять ложа, живуть в одному домі, але сплять по різних кімнатах, на мою думку, неповноцінні. На жаль, таке досить часто трапляється серед християнських сімей, і це несе в собі приховані загрози, бо не вносить справжньої гармонії в сім’ю. На мою думку, чоловік чи жінка, які уникають спільного ложа, так чи інакше самі запрошують проблеми до свого дому, які, немов іржа, роз’їдатимуть сім’ю зсередини. Причиною цього може бути позірна праведність або звичайний егоїзм. Гірка правда в тому, що часом один із подругів несе відповідальність за гріх іншого, коли в такий спосіб штовхає до зради своїм егоїзмом чи незнанням істотної мети подружжя, якою є взаємне плекання подружньої любові. У такому разі обоє, чоловік і жінка, несуть подібну відповідальність перед Господом Богом.
***
Хочеться побажати всім подружжям одного: навчитися вирішувати свої проблеми також разом. Жити за принципом страуса, ховаючи голову в пісок, – це не християнський принцип. Саме тому довірлива бесіда одне з одним, а відтак бесіда зі священиком слугуватиме запобіганням багатьох подружніх проблем і, зокрема, гріха проти чистоти. Було би чудовою практикою мати духівника для своєї родини. Подібно як сімейний лікар може принести багато користі, знаючи ґенезу хвороб своїх пацієнтів й успішно лікуючи їх, так і з сімейним духівником. Він може допомогти випередити чимало сімейних непорозумінь та убезпечити чистоту серця кожного подруга зокрема, щоби допомогти їм обом «узріти Бога».
о. Олег Кобель, olehko.blogspot.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
