Рим: учора й сьогодні

Слово до читача

Завдяки благословенному Князю Апостолів, Петру, свята Римська Церква має першість (principatus) над усіма Церквами по всіх кінцях землі

(Послання 65, 2).

Слова папи Льва І, названого Великим, що засідав на престолі столиці Петра у 440 – 460 рр., є для нас гаслом, у якому ще раз можна відкрити істину, якою Христова Церква живе вже дві тисячі років: де є Петро, там є Церква.

Ісус, якийпередав Петру пастирську владу над усією Церквою, втілює це в словах: “Паси Мої ягнята” і “паси Мої вівці” (Йн 21,15-17). Відтепер місія Ісуса стає місією свя­того Петра. Це підтверджує й провіщення його мучеництва (Йн 21, 18). Ісус здійс­нюватиме свою місію “Доброго Пастиря” ( Йн 19) через служіння Петра. Те, яким чином було провіщено мучеництво святого Петра, вказує на те, що відтоді Ісус бере на Себе від­повідальність за все подальше життя Петра.

Всі Отці Церкви, а також найдавніші документи вказують на загально визнану пер­шими християнами істину віри, що Господь Христос наділив святого Апостола Петра найвищим авторитетом і владою над усією Церквою, а будь-хто, кому випадає бути на­ступником Петра у єпископській столиці в Римі, має примат влади Петра над усією Цер­квою.

Отже, Церква, яка є спільнотою Христа і грішних людей, має видиму структуру. Її встановив сам Ісус Христос: це папа, єпископи, священики, диякони та миряни. Щоби наш зв’язок (зустріч) з Ісусом був справжнім, він має здійснитися через зв’язок (зустріч) із Його Містичним Тілом, яким є Церква.

Ми хотіли б у цьому номері нашого журналу пред­ставити Ватикан — місце, звідки почалося християнство на Заході. Саме тут, у Римі, пе­ребував і загинув мученицькою смертю святий Петро. Це сталося в 67 р., під час пере­слідувань християн за часів імператора Нерона. Історики роблять припущення, що свя­того Петра розіп’яли на хресті сторч головою в цирку Нерона, який був розташований на території сучасного Ватикану. Поховали його на цвинтарі неподалік того місця. Багато­річні археологічні розкопки під базилікою святого Петра увінчалися відкриттям гроб­ниці першого Папи. Тепер вона просто під папським вівтарем Ватиканської базиліки. Ця гробниця є знаком того, що кожний єпископ Риму є наступником святого Петра, а внаслідок своєї посади — “Заступником Христа і Пастирем усієї Церкви, має цілковиту, найвищу та вселенську владу над Церквою” (Декрет Christus Dominus 2, 9).

о. Маріуш ВОЗНЯК ОР

Малий путівник по Вічному Місту

“ Треба мені і Рим побачити” (Діян 19,21), — так висловив своє прагнення поба­чити Рим у 57 або 58 році від Р.Х. святий Павло. Апостол саме завершував третю місіонерську подорож, яка пролягла до Малої Азії та Греції, і мав повернутися до Єрусалима. Але мрії несли його значно далі. Здійснення цих мрій у Римі увінчалося мучеництвом. Так само як і святий Петро, другий стовп Церкви, він власним життям підтвердив віру в Ісуса Христа. Ці два мучеництва зумовили виняткове місце і роль Рима в християнській свідомості. А те, що наступники Петра обрали своєю резиденцією саме Рим, зробило це місто воістину Вічним. І тому всі шляхи ведуть до Рима…

Йоан Павло II полюбив Рим ще задовго до того, як його побачив. Відомо, якою зворушливою була його перша зустріч з Вічним містом, коли незабаром після священичих свячень він приїхав сюди навчатися. 316 жовтня 1978 року Рим став ближчий слов’янам, ніж будь-коли раніше.

І площа, і палац

Відвідання Рима треба почи­нати з Ватикану, тобто — до відо­ма прочанина чи туриста — прос­то від площі та базиліки св. Пет­ра. Це справді казкове місце, яких мало на світі. Воно красно­мовно свідчить про минуле, про велич і вселенськість Церкви. Са­ме тут засвідчили віру своїми діяннями і загибеллю перші хри­стияни, зокрема святий Петро.

Про площу й базиліку

Серцем базиліки, перші згад­ки про яку сягають часів Конс­тантина Великого, в нинішньому вигляді, спроектованому Мікеланджело і увінчаному чудовим куполом, є Конфесія і гробниця святого Петра під нею. Колонада роботи Берніні, якою оточена площа святого Петра, спрямовує наш погляд до найважливішого і, більше того, запрошує увійти всередину. Погляд паломника приваблює і Ватиканський палац. У кімнатах із двома крайніми вік­нами в правому крилі часто пра­цює святіший Отець. Це добре видно, коли стемніє, бо в цій кімнаті до пізнього вечора горить світло.

Наближаючись до базиліки, ніхто не забуде спинити погляд на Лоджії Благословення, з якої кардинал Фелічі звістив світові: “Habemus Papam!” Відтак там з’явився Йоан Павло II і мовив: “Я прибув до вас із далекого краю…” Звідти намісник Ісуса Христа вділяє своїм вірним Різд­вяне та Великоднє благословен­ня “Urbi et Orbi”, тобто Місту і Світу.

Входячи до собору, треба обов’язково звернути увагу на Священні Двері, які відчиняє сам Папа в ювілейні роки після трьох символічних ударів спе­ціального молотка. Востаннє це було 25 грудня 1999 року на знак початку святкування Свя­того року Великого Ювілею 2000.

У першій каплиці праворуч ми можемо помилуватися “П’єтою” Мікеланджело, яка промов­ляє про те, що любов завжди за­лишається юною. Неможливо перелічити всі твори людського генія і віри, зібрані протягом сто­річ у базиліці. Можна роздивля­тися і споглядати їх годинами. Ось бронзова статуя святого Пе­тра. Існує звичай шанобливо прикладатися до стопи Апостола з надією знову відвідати Вічне Місто.

Перебуваючи в базиліці, слід усвідомлювати, що тут відбуваю­ться найважливіші для Церкви події, тут працював Другий Ватиканський Собор. Над собою ми побачимо дивовижний мону­ментальний купол, що спирається на чотири пілони зі статуями святих Єлени, Вероніки, Лонгіна та Андрія. Біля папського вівта­ря — вхід до підземелля з гробни­цями пап. Там є і декілька націо­нальних каплиць, зокрема польська з образом Матері Божої Ченстоховської, який дуже лю­бив Примас Тисячоліття, карди­нал Стефан Вишинський.

Якщо після підземелля під­нятися ліфтом на дах собору, враження буде особливо сильне. Коли виходиш на купол, то спо­чатку зсередини бачиш внутріш­нє оздоблення храму, а потім зо­вні — ватиканські парки і все Віч­не Місто. Майже завжди звідти видно албанські пагорби, біля підніжжя яких розташована літ­ня резиденція папи в Кастель Гандольфо. Просто перед вами відкривається чудова панорама площі святого Петра, вулиці Примирення, спроектованої Беніто Муссоліні, річки Тибр і ле­гендарного Замку Ангела. Цей замок збудував собі імператор Адріан як мавзолей. Проте чим він тільки не служив, навіть в’яз­ницею! В пейзажі Рима він став помітним знаком, викликаючи захоплення та навіваючи розду­ми.

Білий дим та пам’ятки старовини

Панорама, яка відкривається з даху базиліки святого Петра, справді вражаюча. Перш ніж ми помандруємо Вічним Містом, варто уважно придивитися до незвичайного лабіринту провул­ків та вулиць, гармонія та чарів­ність яких не має собі рівних.

На площі св. Петра відбуваю­ться папські загальні аудієнції. Зазвичай щосереди, хіба що Свя­тіший Отець вирушив у закор­донне паломництво або відпочи­ває віддалік Риму. Тисячі палом­ників і туристів з усього світу гу­сто заповнюють площу, бо… бути в Римі і не побачити Папу?! В зи­мову пору, коли холодно і падає дощ, аудієнції переносять до ве­личезної пишної зали Павла VI. Неможливо описати піднесений настрій папських аудієнцій. Тре­ба просто на них бути.

Ватикан — це також і вати­канські музеї. В них зберігають­ся казкові зібрання творів мисте­цтва з різних місць та періодів людських діянь, в тому числі сла­ветна Ватиканська Пінакотека. Кожний знайде тут щось близьке саме йому. Багато оздоблені ко­ридори ведуть до Сикстинської капели, яка є прямокутною за­лою з бондарним склепінням, розписаним, як і стіни, фресками найславетніших майстрів італій­ського Ренесансу. Вони відтво­рюють визначні біблійні події та постаті. На задній стіні між дво­ма рядами фресок зображена сцена Страшного Суду.

Саме тут після смерті папи відбуваються конклави, тобто збори кардиналів, які обирають його наступника. Результат го­лосування за нового папу повідомляється світові димовими зна­ками. Білий дим означає, що конклав виконав своє завдання. Для віруючої людини перебу­вання в Сикстинській капелі — це особлива нагода для роздумів і вдячної молитви Богові.

Ватикан є незалежною дер­жавою, на чолі якої стоїть Папа. Він є Первосвящеником Католи­цької Церкви, а також Єписко­пом Рима. Кордон Ватикану по­значений жовтою лінією, яку пе­ретинаєш, ступаючи на площу св. Петра. Ватикан має багато власних установ, також і пошту. Ватиканська пошта відо­ма своїми дуже ретельно викона­ними і гарними марками, до яких ласі філателісти всього світу. Пе­ребуваючи в Римі, варто надісла­ти листівку чи лист близьким са­ме з Ватикану. Серед поштових раритетів є чимало присвячених особі та діяльності Йоана Пав­ла II.

Чотири найбільші базиліки

Базиліка святого Петра — од­на з чотирьох найбільших свя­тинь Рима. В кожній з них є спе­ціальний папський вівтар. Друга за значенням — Латеранська ба­зиліка св. Йоана. Перший храм під цією назвою постав тут у той самий час, що й базиліка св. Пет­ра, тобто на початку IV ст. Той, що є нині, — плід перебудови, здійсненої в ХVІІ-ХVІП ст.ст. Тут відбувалися знамениті латеранські собори, а сусідній палац довго був резиденцією пап.

Се­ред витворів мистецтва привер­тає до себе увагу підлога, виконана славетною родиною Косматі, а також чудова готична дарохранительниця на папському вівтарі та фрагмент фрески Джотто з зо­браженням папи Боніфація VIII, який проголошує Ювілейний Рік 1300. Поруч із базилікою роз­ташований Латеранський палац, а на протилежному боці вулиці — каплиця Святих Сходів, якими, за стародавнім переказом, Ісус зійшов до Пилата. Осторонь, на Есквілінському пагорбі, височіє базиліка Санта Марія Маджоре, побудована, як каже легенда, папою Ліберієм на місці з’явлен­ня Богоматері, де на початку сер­пня випав сніг, після чого в місті припинився смертоносний мор. З підлоги роботи Косматі зводи­мо очі на стелю, оздоблену золо­том, яке Христофор Колумб при­віз із першої подорожі до Амери­ки. В каплиці, що ліворуч, перед іконою Богоматері завжди моля­ться багато вірних. Цей образ Марії оточує велика шана. Він дуже подібний до Ясногірської ікони, яка, згідно з легендою, теж була намальована святим Лу­кою. Під папським вівтарем збе­рігаються реліквії віфлеємських ясел, де народився Ісус.

Рим завжди піклувався про те, щоб якомога повніше зберег­ти нам’ять про реалії втілення Божого Сина. Щороку в урочис­тість Божого Тіла з Латеранської базиліки святого Йоана до бази­ліки Санта Марія Маджоре виру­шає процесія. Цей звичай повер­нувся під час понтифікату Йоана Павла II. Четверта велика бази­ліка — це собор св. Павла-за-Му­рами. До нього веде розкішне внутрішнє подвір’я зі статуєю Апостола Народів, який недале­ко від цього місця загинув муче­ницькою смертю. Велике вра­ження справляє на відвідувачів овальний кесон із портретами всіх наступників святого Петра аж до Бенедикта ХVI. Вони стано­влять чудовий урок з історії пап­ства та пап. Окрім ошатного внутрішнього оздоблення храму, варто оглянути і монастирське подвір’я, обведене внутрішньою галереєю і гарно декороване.

Давно, давніше, найдавніше

Рим є також продовженням давнини — як дохристиянської, так і християнської. Про красу міста дохристиянського періоду свідчать старожитності (що збе­реглися й досі) римського Фору­му, великої площі, навколо якої колись стояли палаци і язични­цькі храми. Зовні його найкраще можна роздивитися з боку Капітолію.

Ми дістанемося туди чудови­ми сходами біля храму Святої Марії ін Арачеллі, який є даром Бо­гоматері за спасіння міста від чу­ми. Можна зійти і на римський Форум, і хай уява домалює те, що поглинув і знищив невблаганний час. Не слід обминати Мамертинську в’язницю, де був ув’язне­ний Апостол Петро. Легенда розповідає, що Апостол, як і колись Мойсей, видобув воду зі стін і охрестив нею навернену ним у християнство варту. Великою подією для паломника стане від­відання розташованого непода­лік собору святого Павла в Кай­данах, де стоїть чудова статуя Мойсея роботи Мікеланджело. Слід оглянути по дорозі храм, присвячений Марії. Його поста­вив Йоан III Собеський на спо­мин про перемогу над турками під Віднем.

Докладно ознайомитися з римським Форумом допоможе досвідчений гід. Перетну­вши стародавню Віа Сакра, ви з його допомогою знайдете Лапіс Нігер, плиту з чорного мармуру, під якою є ніша, що вважається могилою Ромула, засновника Ри­ма. В ній зберігся найдавніший зі знайдених у Вічному Місті на­пис, що датується VI ст. до Р.Х. Обов’язково треба побачити Тріумфальну арку Септимія Се­вера початку ІІІ ст. від Р.Х., спо­руджену на знак воєнних звитяг імператора.

З протилежного боку видно арку Тита, споруджену приблиз­но на сто років раніше на спомин про перемогу Веспасіана і його сина Тита над євреями і зруйну­вання Єрусалима в 70 році. На внутрішньому боці арки містять­ся зображення римських воїнів, які піднімають як здобич золоту менору — свічник ііз Єрусалимсь­кого храму. Поблизу стоїть арка Константина, збудована 312 року на честь перемоги над Максенцієм на Понте Мільвіо.

Над цією частиною Рима ви­сочіє Колізей. Тут був великий амфітеатр Флавія, неподалік якого стояла велетенська статуя Нерона, прозвана Колосом. Від цього пішла назва всієї бу­дівлі. В ній відбувалися криваві ігрища і змагання гладіаторів, полювання на диких звірів і на­віть мініатюрні морські бої. Ко­лізей був також і місцем мучени­цтва тисяч перших християн. Під час понтифікату Йоана Павла ІІ встановився звичай щороку відправляти тут Хресну Дорогу у Велику П’ятницю. Це богослу­жіння очолює сам Святіший Отець.

Весільний торт і Григоріанський університет

Найдавнішими частинами Рима найкраще робити довгі прогулянки. Тільки так можна відчути надзвичайну атмосферу Вічного Міста. З протилежного боку Колізею Форум замикає площа Венеції, над якою підно­ситься масивна біла будівля, яку вперто називають весільним тортом. Це велетенський пам’ят­ник Віктору Еммануїлу.

Подейкують, що в 1944 році історики мистецтва просили со­юзників тимчасово скасувати привілей, який захищав Рим від бомбардування, щоб повітряні атаки могли знищити цей пам’я­тник. Але, всупереч лихослів’ю, він існує й досі, а на ньому — мо­гила Невідомого Солдата.

Повернувши праворуч, ми опинимось біля площі та церкви Дванадцяти Апостолів. А звідти вже рукою подати до Папського Біблійного Інституту і Григо­ріанського Університету. І там і там навчаються біблеїсти й тео­логи всього світу. Звідси вихо­дять майбутні викладачі та про­фесори, а також єпископи та цер­ковні сановники. Як випускник Папського Біблійного Інституту, я не уявляю собі перебування в Римі без меланхолійної прогу­лянки до цього шанованого за­кладу.

Морозиво, вершки та піца

Потім можна податися до фонтану Треві. Його води, що мають силу очищувати душу, увічнив Фелліні в знаменитій сце­ні з фільму “La Dolce Vita”. Ту­ристи кидають у фонтан через плече дрібні монети з надією ще раз повернутися сюди.

Хто має більше часу, може в одному з багатьох кафе з’їсти морозиво. Далі через площу Сан Сильвестро ми підемо в напрямку площі Іспанії та знаменитих Іспанських сходів. Майже в будь-яку пору дня і року, а особливо літніми ве­чорами, її вщерть заповнює сила-силенна прибульців з цілого світу. Там можна послухати му­зику й співи, зміряти поглядом Віа Кондотті з найелегантніши­ми та найдорожчими магазина­ми Вічного Міста.

Вразливі особи та мрійники обов’язково повинні завітати до кафе Греко, заснованого у XVIII ст., бо гостювали в ньому особис­тості такої величини, як Гете, Байрон, Ліст і Гоголь. Якщо зій­ти нагору Іспанськими сходами, можна відвідати французьку це­ркву Трініта дей Монті, а потім повернути ліворуч, до парку Пінчо. Ці зусилля будуть винагоро­джені чудовим краєвидом Вічно­го Міста, особливо мальовничим на тлі вечірньої зорі.

Спускаючись крутими вули­чками з Пінчо, ми потрапимо на площу Народу. В кафе Розатті зазвичай збираються вершки римського суспільства, тут бе­руть початок плітки й пліточки, які потім облітають весь світ. Не можна обминути храм святої Марії дель Пойоло з двома пре­гарними іконами Караваджо. Найближча брама була старода­внім в’їздом до Риму з боку вули­ці Фламініа, яка простягається в напрямку Ріміні та узбережжя Адріатики і завжди відзначалася жвавим рухом. На самій площі увагу привертає єгипетський обеліск часів Рамзеса II (фарао­на часів виходу народу Ізраїля з Єгипту), датований 1250 р. до Р.X. і встановлений у Римі в 1589 році. На повороті до площі Вене­ції погляд приваблюють елегант­ні магазини. Ще раз потрапля­ють на очі Іспанські сходи, тепер з лівого боку, а за кількасот метрів праворуч в’ється Тибр.

Побачивши ретельно відреставровану колону Траяна почат­ку II ст., треба повернути право­руч і серед кам’яних джунглів знайти Пантеон, який зберігся найкраще з усіх витворів мистец­тва стародавнього Рима. “Храм усіх богів” побудував імператор Адріан, який жив у першій поло­вині II ст. Колись перероблений на християнський храм, він зго­дом перестав ним бути. У ньому похований Рафаель, а також коро­лі Віктор Еммануїл II та Умберто І.

Треба обов’яз­ково знайти час і гроші, щоб завіта­ти до кав’ярні Тацца д’Оро, що розташована по­близу і слушно вважається най­кращою в Римі. Чашка кави сма­кує там як ніде. Можна цей де­лікатес, старанно і гарно запакова­ний, забрати до­дому. З ласощів виберемо морози­во, яке можна з’їсти на місці або по дорозі на площу Навона.

Це одна з найкрасивіших площ Вічного Міста, де невпин­но кипить життя. Вона особливо гомінка ввечері, коли тут збира­ються артисти, художники і про­давці найрізноманітніших суве­нірів. Якщо дозволяють час і гро­ші, приємною буде вечеря з при­ятелями в одній з найближчих ніцерій. Вони вважаються най­кращими в Римі.

“Куди йдеш, Господи?”

У жодному разі не можна об­минути катакомби. Деякі з них, не дуже великі, розташовані май­же в центрі Вічного Міста. Проте найважливіші — на його околи­цях. Найбільш відвідувані ката­комби святого Калікста і святого Себастьяна біля знаменитої Віа Аппіа Антіка. Якщо ми вийдемо за мури стародавнього Риму недалеко від Брами святого Себас­тьяна, то натрапимо на церкву Кво Вадіс. Вона нагадує про зу­стріч Петра з воскреслим Ісусом після втечі Апостола з Мамертинської в’язниці. “Куди йдеш, Господи?” — це запитання зринає само собою, викликаючи в пам’я­ті рядки з роману Генрика Сен­кевича, Нобелівського лауреата. А трохи далі — самі катакомби, великі підземні цвинтарі, місця поховання перших християн.

Кароль Войтила багато разів визнавав, що коли він приходив сюди, це завжди справляло на нього велике враження. Тут від­чувається драма вибору віри, пе­ред яким стояли християни пер­ших сторіч. Підземна вулиця приведе нас до могили Цецилії Метелли, чий надгробок на Віа Аппіа зберігся краще від усіх ін­ших.

Але ж це далеко не все! Скільки треба часу, щоб по-спра­вжньому побачити Рим? Міль­йони паломників і туристів при­їжджають до Вічного Міста лише на кілька днів. Вони встигають ледь-ледь торкнутися незлічен­них скарбів людського духа і глибокої релігійної віри. Але на­віть такого стислого часу виста­чить, щоб полюбити Рим. Кожен, хто раніше мріяв побачити Вічне Місто, побачивши, знову плекає мрію якомога скоріше поверну­тися туди.

Усі дороги ведуть до Рима

“Усі дороги ведуть до Риму” — ця приказ­ка має глибокий сенс. Рим це могутній осередок європейсь­кої і християнської культури, духовна столиця мільярдної спільноти католиків. Важливим центром він став ще в дохрис­тиянські часи.

Язичницький Рим

За легендою, його заснували брати Ромул і Рем, вигодувані вовчицею. Дата народження міс­та — 753 р. до Р.Х. Лежить воно на семи горбах над Тибром, в центрі Італії.

Спочатку ним правили імпе­ратори, а коли їх скинули,було встановлено республіку. Мірою зростання його могутності Рим завойовував сусідні держави. У І ст. до Р.Х. все Середземномор’я вже перебувало під владою рим­лян, що пізніше посприяло по­ширенню християнства.

Саме місто стало могутньою метрополією, що налічувала здо­гадно понад півтора мільйона ме­шканців, з численною єврейсь­кою колонією. Це був адмініст­ративний центр, в якому про­цвітало законовчення; культур­ний центр, де розвивалася латин­ська література, золота доба якої припала на злам І тисячоліття, і ненеревершена архітектура: поставали гарні будинки громад­ських установ і храми, оздоблені фресками та мозаїками. У Римі розквітла також і філософія, зо­крема вчення стоїків, котрі про­голошували братерство між лю­дьми і проповідували високі мо­ральні ідеали. Усі ці елементи пізніше сприйняло християнст­во.

У І ст. до Р.Х. в Римі почали правити імператори, і так було аж до кінця існування Західно-римської держави. За часів прав­ління імператора Августа наро­дився Христос.

Християнський Рим

Перші християни з’явилися в Римі у І ст. Християнство розви­валося в європейському середо­вищі, де проповідували Христо­ву віру перший Єпископ Рима св. Петро і Апостол народів св. Павло. Обидва апостоли загину­ли в Римі під час переслідувань за імператора Нерона, ймовірно, в 67 р., і там же були поховані. Святий Петро — на Ватиканському пагорбі, а св. Павло — при Остьєнській дорозі (нині базиліка св. Павла за Мурами). Христи­янська громада швидко попов­нювалася, до неї прилучалися і язичники, і раби, і представники аристократії; християни були на­віть при імператорському дворі.

Перші три сторіччя — це пе­ріод, з одного боку, успіхів хрис­тиянства, а з другого —мучениц­тва та переслідувань християн.

Християнська спільнота була поділена на області, в домах об­ладнували каплиці, звершувала­ся літургія, організовувався клір, постали великі катакомби. Найславетнішими мучениками Риму є юна дівчина Агнія (Агнеса) і диякон Лаврентій; над їхніми могилами пізніше поставили базиліки.

У IV ст. Церкві дали свободу. Швидко зростала кількість вір­них, збільшувалась вага Церкви. Над могилами св.св. Петра і Пав­ла Константин Великий побуду­вав базиліки, а свій Латеранський палац віддав Папі; там поста­ла базиліка Пресвятого Спасителя, або інакше – св. Йоана на Латерані, яка стала кафедральним собором Рима. Вона зали­шається ним понині. Водночас християни дедалі краще усвідомлю­вали значення Єпископа Рима: св. Климент, папа у І ст., енергій­но втручався в події під час заво­рушень у Коринфі; у II ст. пана намагався уніфікувати в усій Це­ркві час святкування Пасхи; на початку III ст. св. Іриней, єпис­коп Ліонський, писав про Римську Церкву, що вона перевищує всі інші гідністю свого Апостольсь­кого походження. Цей авторитет зміцнів, коли Рим перестав бути столицею держави, а папа став захисником римського народу, особливо під час нападів варва­рів і облог Рима. Вперше місто було захоплене в 410 р., потім у 455 р., і пізніше ще безліч разів відбувалися битви за Рим, який поволі перетворювався на руїни. Як захисники Рима відзначили­ся папи Лев Великий (V ст.), який затримав Атіллу, що пори­вався до міста, і Григорій Вели­кий (VI—VII ст.ст.). За цих умов у 754 р. виникла Церковна Дер­жава зі столицею в Римі, яка існувала до 1870 року. Зростала її могутність, зростала і роль пап як релігійних ватажків. Вони не завжди були римлянами, напри­клад у VIII ст. ми мали пап си­рійців.

Із IV ст. Рим став паломниць­ким центром, до якого сходилися християни з усього світу, щоб відвідати гробниці Апостолів і мучеників. Один за одним поста­вали нові храми й монастирі східного та західного обрядів. Рим зробився місцем зустрічі всього християнського світу, особливо Заходу; його роль як міста паломництв зросла, коли Свята Земля стала важкодоступною. У 1300 році відбулося про­голошення першого Святого Ро­ку, на святкування якого зійш­лися незліченні тлуми прочан. Так буде й надалі — кожного наступного Святого Року.

У Середньовіччі настав зане­пад папства: Рим був поділений між ворогуючими родами, які висували своїх кандидатів на місце папи. В Римі, на Латерані, відбувалися перші Собори, скли­кані на Заході, метою яких була ґрунтовна реформа Церкви: І Латеранський (1123 р.), II Латеранський (1139 р.), III Латеранський (1179 р.) і IV Латеранський (1215 р.). Останній з них був найважливішим і зібрав найбіль­шу кількість представників. У середньовічній Європі папа відіграваввирішальну роль не тільки в ду­ховних справах, а й у політичних. Тому до Рима приїжджали по­сольства й навіть володарі з усієї Європи, тут шукали підтримки вигнані князі та васали, тут роз­в’язувалися спори. Отже, в Римі збиралися юристи, теологи, які допомагали папі вирішувати ці питання; вельможі приносили щедрі дари, які йшли на засну­вання та побудову храмів і мона­стирів. Так поволі виникла Рим­ська курія. В 1309-1379 р.р. па­пи були змушені залишити Рим і перебували в Авіньйоні, у Фран­ції. Наслідки цього для Рима бу­ли прикрі, місто занепало. Пове­рнення пап до колишньої  столиці започаткувало нову добу Рима, яка стала його найславетнішою добою: це XVI ст., Рим Ренесан­су за часів пап Юлія II і Льва X. Виростали нові будівлі, серед них найпрекрасніша — перебудо­вана базиліка св. Петра. Сюди з’їжджалися найкращі майстри Європи, художники, скульптори, ар­хітектори, які знаходили тут пра­цю і заробіток. Папи епохи Від­родження сприяли розкопкам, звідки беруть початок чудові ко­лекції ватиканських музеїв. Во­ни також збирали рукописи — християнські та язичницькі, за­хідні та грецькі, а також латинсь­кі — надбання Ватиканської біб­ліотеки. Цей дивовижний період розквіту культури був водночас періодом релігійного занепаду. Спроба реформи, здійснена на­передодні Реформації на Латерапському Соборі V (1512-1517), була невдалою. До того ж у 1527 р. Рим спіткала біда — по­грабування міста військами Кар­ла V (Sacco di Roma).

Проте до Риму знову прибу­вали майстри, сюди без упину тягнулися маси прочан. З’їжджа­лися також юристи та богослови, щоб працювати у Римській ку­рії, що розвивалася. При папах поставали наукові інститути, де формувалися майбутні кадри для інституцій Курії. Через своїх послів Рим підтримував зв’язки з усім християнським світом, і не тільки з християнським. Рим відвідували багато святих, деякі залишалися тут, оживлюючи ре­лігійне життя міста. Одним із них був апостол Рима святий Філіпп Нері, апостол міської молоді та паломників. Тут осідали і засновники та настоятелі нових орденів. Все це сприяло церков­ному будівництву. XVII століття стало добою пишного розквіту римського бароко.

Після Тридентського Собору (1545-1563) утвердилась голов­на роль Римської курії, навколо Рима згрупувалися католицькі держави. Але з появою нових те­чій Просвітництва почався зане­пад авторитету папства, обме­ження його світської влади, а да­лі — й занепад краси Рима у XVIII ст. Найглибший занепад був на межі XVIII-XIX ст., коли помер Пій VI, викрадений французами, а Пія VII вивезли до Парижа для коронації Наполеона (1805 р.). Рим підпав під вплив Франції. Після падіння Наполеона відро­дилася Церковна Держава зі сто­лицею в Римі. У 1869 р. відбувся І Ватиканський Собор, на якому обговорювалось багато питань віровчення і було проголошено догмат про непомильність папи. Собор перервала інтервенція військ Гарібальді. Церковна Дер­жава зі столицею в Римі перестала існувати. Пій IX на знак про­тесту усамітнився у Ватикані, оголосивши себе його “в’язнем”. Такий стан тривав до 1929 року, коли внаслідок угод, укладених у Римі, виникла Церковна Держа­ва Ватикан.

Під час Другої світової війни Пій XII своїми енергійними дія­ми рятував Рим від воєнних дій, а римських євреїв — від смерті. У 1962-1965 рр. у базиліці св. Пет­ра відбувався II Ватиканський Собор, скликаний папою Йоаном XXIII і завершений Павлом VI, який глибоко реформував струк­туру Церкви.

Сьогодні Рим — це триміль­йонне місто. Його єпископом є Папа, який через одного з карди­налів управляє Римською дієцезією. Єпископ Рима є водночас Патріархом Заходу і Примасом Італії. Кафедральним собором, як і раніше, є Латеранська базиліка Пресвятого Спасителя. Всі кар­динали мають тут свої титулярні храми.

У Римі перебуває велика кількість духовних осіб Католи­цької Церкви. Тут навчаються студенти, духовні й миряни з усього світу, здобуваючи знання у своїх національних коледжах. Тут розташовані Генеральні доми багатьох жіночих і чоловічих орденів та згромаджень і ба­гато християнських релігійних закладів та інституцій, більш або менш пов’язаних із Церквою, а також наукові відділення акаде­мій багатьох держав. Щороку до Рима приїжджають мільйони людей, щоб помилуватися мис­тецькими скарбами і відвідати місто як паломники.

Значення Рима

Для віруючих людей Рим є місцем, де проповідували св.св. Петро і Павло, де вони загинули і поховані. Це місце, де перебуває наступник св. Петра, Папа, на якому Христос будує єдність своєї Церкви. Отже, Рим є цент­ром єдності Церкви. Він також є місцем свідчення Христової віри багатьма мучениками і сповідни­ками, чий святий прах спочиває у цій землі. У Римі зберігаються найцінніші пам’ятки християнс­тва — свідки його історії від поча­тку аж до наших часів. Рим є міс­том християнської культури, чи­сленних наукових інститутів, се­ред яких найбільший у світі осе­редок католицької науки, який складають Ватиканський музей і бібліотека, архіви Ватикану до­ступні для вчених, а також біб­ліотеки навчальних закладів. Са­мі лише старожитні пам’ятки Ри­ма становлять єдину в своєму роді наукову лабораторію. У Ри­мі розміщені центральні управління Церкви, що стали міжна­родними після реформи папи Павла VI. Людина, чи належить вона до Католицької Церкви чи ні, знайде тут увесь засяг євро­пейської культури: від грецької, яку сприйняли і засвоїли римля­ни, через римську культуру Се­редньовіччя, Ренесансу, Бароко, Класицизму аж до культури Но­вого часу. Доповнюють німу опо­відь пам’яток архітектури бага­тющі колекції музеїв. На світі не­має іншого такого міста, де б так повно була представлена євро­пейська культура. І тому кажуть, що кожний європеєць почува­ється в Римі як удома.

Держава Ватикан

Хоча Ватикан — це най­менша держава світу, вона має не тільки свій уряд, законодав­ство, адміністрацію і армію, але й пошту, радіостанцію, газету, друкарню, видавницт­во і телебачення. І бюджет — нівроку!

Ватикан (Stato della Citta del Vaticano) має територію ледве 0,44 кв. кілометри (або 44 га). Одна третина поверхні Ватикану — це забудова, одна третина — славетні парки, а решта — дороги та площі.

До Ватикану належить де­кілька об’єктів, розташованих в інших частинах Рима, в тому чи­слі три знамениті найбільші ба­зиліки: Латеранська базиліка святого Йоана, Санта Марія Маджоре і Святого Павла-за-Мурами, а також літня резиденція пап в Кастель Гандольфо.

Від трактату до конкордату

Нинішні кордони Ватикану були визначені на підставі Латерапських Угод 11 лютого 1929 року, які від імені папи Пія XII підписали кардинал П’єтро де Гаспаррі та правитель Італії Беніто Муссоліні.

Договір визначав владу папи над Ватиканською державою, фінансові питання і стосунки Ва­тикану з Італійською Респуб­лікою, гарантуючи водночас і не­залежність Апостольської Сто­лиці.

Виникнення Держави-Міста Ватикану поклало кінець стану “в’язня Ватикану”, яким прого­лосив себе папа Пій IX, коли 20 вересня 1870 року італійські вій­ська, що прагнули об’єднати кра­їну, зайняли Рим і ліквідували залишки Церковної Держави.

Внаслідок підписання Латеранських угод Церква фор­мально визнала існування іта­лійської держави зі столицею Римом. А італійці визнали існу­вання Ватиканської держави і га­рантували їй право на власну ар­мію, поліцію, суд, пресу і радіо­станцію. Ватикан також отримав відшкодування в розмірі 1,75 мільярда лір за втрату Церковної Держави.

Окрім цього італійська сто­рона зобов’язалася подавати до Ватикану воду та електроенер­гію. Конкордатна частина угод визначала, що католицька ре­лігія є єдиною державною ре­лігією в Італії і гарантувала, що цю релігію викладатимуть у по­чатковій та середній школі.

466 громадян

Два роки тому Ватикан на­лічував 466 громадян. Серед них 48 кардиналів, що мешкають в Римі, 253 дипломатичні пред­ставники Апостольського Престолу, 78 членів Швейцарської гвар­дії і 43 духовні осіби, а також 44 мирян.

В самому Ватикані мешкає 455 осіб, з яких тільки 154 мають громадянство цієї держави, а ре­шта є громадянами інших країн.

Громадянином Ватикану є також, звісно, Святіший Отець, проте його особа не вра­ховується в статистиці. Апос­тольська Столиця надає працю 2581 особі, як світським, так і ду­ховним.

Римська курія

Ця назва запозичена зі стародавнього римського права (від лат. curare — піклу­ватися). Під нею розуміють комплекс церковних закла­дів, що звуться дикастерії (гр. дикастеріон — інституція, орган). Вони допомагають Папі в управлінні Церквою.

Ісус Христос доручив пік­луватися про Вселенську Це­ркву Колегії Апостол і в зі свя­тим Петром на чолі. Вже з пер­ших століть існування Церкви папі допомагали виконувати обов’язки Наступника свято­го Петра радники та співробіт­ники, так звані нотаріуси Апо­стольської Столиці. Згодом з’явилися управління, трибу­нали, комісії та конгрегації. Близько IV ст. свою діяль­ність розпочало перше упра­вління — Апостольська канцелярія, призначена готувати папські документи. Минали століття, виникали інші ди­кастерії. Так, наприклад, гос­подарсько-фінансові справи у XI ст. доручили новоствореному управлінню Апостоль­ської Палати, а судові, трохи пізніше, — папським трибуна­лам. А вже папа Сикст V у 1588 р. організував Римську курію. З невеликими змінами вона працює й досі. У відпо­відь на вимоги часу в XX ст. папи тричі здійснювали ре­організацію Римської курії: у 1908 р. це зробив св. Пій X, після II Ватиканського Собо­ру, в 1967 р. — Павло VI, а в 1988 р. — Йоан Павло II.

Остання реформа запро­вадила чіткий поділ окремих дикастерій Курії:

1. Державний Секретаріат;
2. Конгрегації;
3. Суди;
4. Ради;
5. Управління.

1. Перше місце — за Папським Державним Секретаріатом із кардиналом-Державним Сек­ретарем на чолі. Секретаріат має два відділення. Одне покликане безпосередньо сприяти Свя­тішому Отцю в управлінні Це­рквою і координувати роботу Курії та папських легатів, а друге відомство зайняте від­носинами зі світськими вла­дами окремих країн.
2. Конгрегації — це своєрідні міністерства, органи управ­ління. їх є дев’ять: Віровчен­ня, Східних Церков, Божестенного культу і дисципліни Таїнств, Справ Кано­нізації, Єпископів, Євангелізації народів, Духовенства, Інститутів Богопосвяченого Життя і Товариств Апостоль­ського Життя, Семінарій та Навчання.
3. Суди допомагають Папі як судді всіх членів Церкви. До судів належать: Найвищий Трибунал Апостольської Си­гнатури з призначених Папою дванадцяти кардиналів з Кар­диналом Префектом на чолі; Римська Рота (суд у церков­них справах, — Прим, пер.), ке­рована деканом Римської ро­ти, яка передовсім розглядає апеляції щодо вироків ниж­чих церковних трибуналів, що надходять в Апостольську Столицю з усього світу; Апостольська Пенітенціарія розв’язує справи, що стосую­ться сумління, а особливо ті, що пов’язані з Таїнством При­мирення. Цей трибунал очо­лює кардинал Великий Пенітенціарій.

6. Є дванадцять рад у та­ких справах: Мирян, Єдності Християн, Родини, Справед­ливості та Миру, Доброчин­ної Діяльності (“Cor unum”), Душпастирства Емігрантів та Подорожан, Апостольства Працівників Охорони Здоро­в’я, Інтерпретації Права, Між­релігійного Діалогу, Діалогу з Невіруючими, Культури, За­собів Масової Інформації.
7. До Римської курії належать три відомства, підпорядкова­ні Державному Секретарю, а саме: Апостольська Палата, Управління Майна Апостоль­ської Столиці та Префектура Економічних Справ. До неїна­лежать ще дві інституції, дія­льність яких стосується осо­би Святішого Отця: Префек­тура Папського Дому і Управ­ління Літургійних Церемоній Папи.

Існують також установи, що безпосередньо не нале­жать до Римської Курії, але служать Святішому Отцю, Курії та Вселенській Церкві. Ни­ми є: Ватиканський Архів, Академії, першість серед яких має Папська Академія Наук, Ватиканське Видавниц­тво, різні періодичні видання, серед яких особливе місце посідає “L’Osservatore Roma­no”, Ватиканське Радіо, теле­візійний центр і так зване За­безпечення базиліки святого Петра. Папський роздавач милостині безпосередньо підлягає Святішому Отцю.

Сім років без дефіциту

Сім років фінанси Апостоль­ської Столиці є в доброму стані. В цьому є велика заслуга амери­канського кардинала польського походження Едмунда Казимира Шоки. Він, як керівник Пре­фектури господарських справ Апостольської Столиці, що слід­кує за станом ватиканських фінансів, ліквідував дефіцит уже на третьому році виконання сво­їх службових обов’язків.

Сьогодні кардинал Шока, го­лова папської комісії у справах Держави Міста Ватикану, займа­ється справами щоденного фун­кціонування Ватикану.

Поправити фінансовий стан стало можливим завдяки мудрій грошовій політиці і економії, а також завдяки ретельності, з якою єпископати окремих країн виконують обов’язок відраху­вань на утримання головних ін­ституцій Церкви.

Наприклад, в 1996 році єпис­копати перерахували Апостоль­ській Столиці понад на 2, 5 міль­йони доларів більше ніж в попе­редньому році. В тому ж році прибутки перевищили витрати на близько 400 мільйонів лір, тобто понад 250 тисяч доларів.

Ще кращий результат було досягнуто в 1998 році, коли було зареєстровано 1,516 мільйонів доларів прибутку.

Однозначно збитковою є дія­льність закладів Апостольської Столиці, тобто Римської Курії, а також закладів, що пов’язані з Апостольською Столицею, до яких належить Ватиканське Ра­діо, газета “L’Osservatore Romano”, Друкарня Поліглот, Ватиканське видавництво та Ватиканський Телевізійний Центр CTV. Однак прибутки, і дуже ва­гомі, приносить Управління не­рухомості Апостольської Столи­ці (APSA), що розпоряджається акціями та облігаціями, які має Ватикан. З балансу Апостольсь­кої Столиці вилучені фінанси Ватиканської держави.

В бюджеті не враховуються так звані динарії Святого Петра, які віками католики переказу­ють на підтримку доброчинної діяльності папи. Це великі суми, про що можна судити з того, скільки Святіший Отець жерт­вує на різні харитативні цілі. Так, наприклад, в 1997 році він пожертвував 200 тисяч доларів на користь ООН, що були при­значені для допомоги біженцям з Руанди, Анголи і Балканських Країн.

Ходять легенди про розкіш, що панує в Ватикані, але, від­відуючи ці заклади, можна пере­конатися, що в них панує тісно­та, а обладнання є далеким від розкоші. Також і в апартаментах кардиналів важко знайти розкіш їхніх попередників минулих епох.

Курія робить ставку на молодих

1 липня 1999 року почав дія­ти новий регламент для праців­ників Римської курії, опрацьо­ваний Папською Радою у спра­вах Держави Міста Ватикану під керівництвом кардинала Шоки.

За новими приписами, шанс на працевлаштування у Ватикані матимуть духовні особи, яким не більше 45 років. Звісно, це не стосується кардина­лів, архієпископів і єпископів, що керують конгрегаціями та управліннями Римської курії, — це дуже досвідчені люди, зазви­чай вже немолоді.

Миряни, які влаштовуються на працю у Ватикані, повинні ма­ти не більше 35 років, бути звіль­неними від військової служби, бути в доброму здоров’ї і несудимими. Від них також вимагаєть­ся, щоб їхній настоятель надав свідчення про їхню “релігійну, моральну та громадську пози­цію”.

Нові співробітники, отриму­ючи посаду, сповідують віру і да­ють присягу вірності та збере­ження службової таємниці. По­рушення її призводить до звіль­нення з роботи. Серйозні непри­ємності можна мати з приводу необгрунтованої відсутності, не­виконання обов’язків, сторонніх занять в бюро, виносу докумен­тів ( в тому числі на комп’ютер­них дискетах), отримання пода­рунків, а також поведінки, що не відповідає вченню Церкви — та­кож і в приватному житті.

Без згоди керівників праців­ники не можуть давати інтерв’ю пресі, а також робити офіційні заяви чи зізнання. Працівники Ватикану мають бути “в курсі всіх справ”, якщо йдеться про вчення Церкви та технічні аспек­ти їхньої праці.

Вихідними в Римській курії, окрім неділі та найголовніших свят, є річниця обрання Папи, його іменини, річниця установ­лення Ватиканської держави, спомин св. Йосифа Працівника, Страсні Четвер, П’ятниця та Субота, понеділок і вівторок піс­ля Пасхи, надвечір’я та наступ­ний день після Успіння Пресвя­тої Діви Марії, надвечір’я і два дні після Різдва Христового, а також останній день року.

Працівники Римської курії мають право на 26 днів відпуст­ки.

30 кілометрів на годину

Хоча Ватикан є настільки ма­ленькою державою, що на маши­ні там не розженешся, новий роз­порядок обмежує там швидкість до 30 км/год.

На думку кардинала Шоки, рух транспорту в цій найменшій державі світу став нестерпним і вимагав нових правил.

Територія Ватикану поділе­на на дві області: північну і півден­ну, кожна з яких має свій в’їзд. Переїзд з однієї області до іншої заборонений.

Дозвіл на в’їзд всередину, що надається не всім і у виняткових випадках (хіба що йдеться про постійних робітників Апостоль­ської Столиці), дає право на 90-хвилинну безкоштовну пар­ковку на підземній стоянці по­близу залізничної станції або в призначених місцях.

Просто неможливо, щоб хтось, хто не мешкає на терито­рії Ватиканської Держави, міг за­лишити там машину на ніч.

Площа святого Петра

Саме тут щонеділі збираються натовпи вірних, чекаючи на бла­гословення Святішого Отця; тут рік за роком влаштовують різдвяні ясла та чудову ялинку, тут правиться меса в Пасхальну Неділю.

Неминуща краса цього місця схиляє на мить замислитися, як­би готуючись увійти в стіни Ба­зиліки святого Петра. І в цьому немає нічого дивного: спроекто­ваний Берніні простір є безсум­нівно його найгеніальнішим тво­ром. Названа іменем святого Пе­тра площа належить до найвидатніших просторових рішень в ар­хітектурі.

Треба відкрити купол

Коли в 1614 році було закін­чено доручену папою Павлом V, за пропозицією колегії кардина­лів, перебудову базиліки святого Петра, виявилося, що затвердже­ний і здійснений проект Карла Мадерно (1556-1629) мав багато недоліків. Увінчання добудова­ного корпусу високим і оздобле­ним фасадом змінило дотогочасний характер храму. Бо він за­слонив центральну частину со­бору і в значній мірі обмежив вид на чудовий купол роботи Мікеланджело. Відтоді нею мож­на було милуватися тільки на ве­ликій відстані. Купол втратив свій первинний сенс осі всієї бу­дівлі.

Площа за 12 років

Після смерті Мадерно в 1656 р., завершити роботи в базиліці було доручено Джанлоренцо Берніні (1598-1680). Він повинен був також виправити помилки попередника. Спочатку Берніні планував облямувати спроекто­ваний Мадерно фронтон двома вежами, що мали бути свого роду оправою для центрального купо­ла. Але ця ідея виявилася хиб­ною.

В 1655 р. майстер створив проект найдивовижнішої міської площі всіх часів. Оскільки робо­ти по будуванню самої базиліки тривали 120 років і виконувала­ся багатьма майстрами, Берніні вдалося закінчити реалізацію свого проекту лише через два роки.

Еліпс із трапецією

Як творці, так і замовники нового будівельного починання на території Ватикану прагнули розширити простір базиліки. Площа мала служити для звер­шення церковних обрядів за уча­стю великих мас вірних і водно­час бути придатним місцем для милування самим храмом, а та­кож підкреслювати його красу. Беручи до уваги ці принципи, Берніні поділив простір перед базилікою на дві неоднакові за формою і розміром частини. Тій частині, що примикає до храму і закінчується великими сходами, майстер надав форму трапеції, а іншій, набагато більшій, що мала бути власне площею, — вигляд еліпсу. Простір перед храмом на­був справжнісінького бароково­го стилю, “атакованого” архітек­турою, а форма площі призвела до того, що відкрита територія досконало переплітається із бу­довою.

248 колон та 88 стовпів

Еліпсоїдну форму другої час­тини площі обмежують два пів­кола, утворені почетвереною ко­лонадою, що зветься “колонада Берніні”. Ці півкруглі портики, що обрамляють овал площі, спи­раються на 248 кам’яних колон і 88 стовпів заввишки 15 метрів. Простір між рядами колон доста­тній, щоб розминулися два потя­га. Обидва портики мають по 20 метрів висоти, 17,5 метрів шири­ни і увінчані 140 статуями свя­тих, кожна з яких 5 метрів зав­вишки.

Берніні спроектував площу так, щоб через перспективу під­креслити величезність храму: безсумнівно майстер прекрасно орієнтувався в законах оптики. Обидві частини колонади про­стягаються від її овалу до фасаду базиліки не прямо а навскіс, тро­хи відкриваючись перед гляда­чем.

Обеліск і куля з реліквіями

Еліпс, що утворює овал пло­щі має 240 м в більшому діаметрі і 200 м в коротшому. Поверхня самої площі не є плоскою. Вона спочатку піднімається, а потім опадає посередині, щоб знову піднятися біля сходів базиліки.

Це створює враження, що об’єкти, які виглядають здалека як великі, поблизу стають мали­ми, а ті, які на відстані здавалися малими, вражають поблизу своїм величезним розміром.

В точно визначених фокусах еліпса площі розмістили в її бру­ку два каменя. В геометричному центрі був встановлений справ­жній єгипетський обеліск. В три­дцять дев’ятому році після Р.Х. його привіз з Геліополю імпера­тор Калігула і поставив коло ци­рку, перед яким пізніше був роз­п’ятий святий Петро.

В 1586 році Папа Сікст V на­казав перенести обеліск до бази­ліки. Перевезення великого, важкого об’єкту та необхідна для цього підготовка зайняли близь­ко чотирьох місяців. Обеліск ра­зом з хрестом, що його увінчує, становить 42,23 метра. В кулі під хрестом помістили реліквії Свя­того Хреста.

На одній лінії з обеліском Берніні розташував два чудових фонтана, кожний висотою 8 мет­рів. Один з них створив Мадерно, а другий – він сам.

Погляд на площу і базиліку

Однак для остаточного ви­гляду однієї з найдивовижніших архітектурно-урбаністичних ко­нструкцій на світі вирішальним стало прокладення в 1934-1937 роках широкої, презентабельної магістралі Делла Кончіліаціоне (Алея Примирення – на спомин про Латеранські Угоди 1929 ро­ку, які примирили Італійську державу з Ватиканом). Нова алея з’єднала базиліку і площу святого Петра із замком святого Ангела і Тибром.

Реалізована, за наказом фа­шистського лідера італійців Беніто Муссоліні, ідея, яку було ви­знано спірною і навіть варварсь­кою, все ж таки не була новою. Ще в XV віці такий намір мав Папа Миколай V, примірялися до нього також і в наступних віках. Бо раніше на площу вихо­дили просто з плетіння вузьких вуличок, щільно забудованих злидарськими, хоча і дуже ма­льовничими кам’яними будино­чками.

Як би ми не оцінювали сього­дні цей знос, залишається фак­том те, що з Віа Делла Кончіліа­ціоне можна милуватися чудо­вим монументальним архітекту­рним комплексом, який склада­ється з площі і базиліки вже без жодних перешкод.

Базиліка святого Петра в Римі

Місце, де височіє базиліка святого Петра, не є випадковим. Його незвичайна історія сягає далекого минулого, початку на­шої ери, коли неподалік сьогод­нішнього храму стояв один із римських цирків. Заснований імператором Калігулою, він був розбудований близько 60 р. від Р. X. Нероном і, через нього ж, здо­був недобру славу, коли після пожежі в Римі в 64 р. імператор влаштовував у ньому криваві ви­довища, під час яких масово вби­вали християн.

У 67 р. перед цирком загинув мученицькою смертю на хресті святий Петро, апостол, якого Христос призначив Своїм На­ступником на землі.

Через декілька років тодіш­ній єпископ Риму і первоієрарх Церкви Анаклет І наказав побу­дувати каплицю над могилою Святого. Незабаром це місце, до якого стікалися великі натовпи прочан, стало для визнавців но­вої віри одним із перших центрів культу.

Перебудова базиліки

У часи правління імператора Константина Великого (280- 337) християнство вийшло з під­пілля. Константин, поєднавшись із Церквою, реформував її і залу­чив до участі в суспільному жит­ті. За наказом володаря постави­ли перші храми, де могли відкри­то збиратися вірні. В 324-344 рр. над гробом святого Петра, на міс­ці колишньої каплиці, збудували велику базиліку. То була спору­да на п’ять нефів, оздоблена все­редині фресками і мармуровими скульптурами.

У цьому первісному вигляді базиліка святого Петра простоя­ла аж до середини XV ст. Оскіль­ки більш як тисячорічна будівля була вже дуже пошкоджена, а де­яким її частинам, за розповідями сучасників, загрожував обвал, єпископ Риму Папа Миколай V (понтифік 1447-1455 років) ух­валив ґрунтовно перебудувати її.

Нова базиліка повинна була мати форму латинського хреста, з прекрасним куполом, що мав увінчати перехрестя головного нефа з трансептом. Але реаліза­ція проекту тривала відносно не­довго. Після смерті Миколая V її було припинено на півсторіччя.

Зведіть найпрекраснішу базиліку світу

Перебудову базиліки св. Пет­ра розпочав у 1503 р. Юлій II (понтифік у 1503-513 рр.). У своїх планах він пішов на крок далі: вирішив знести давньохристиянський храм, а на його місці спорудити нову, найпрекраснішу базиліку світу.

Проект він доручив одному з видатних будівничих тієї доби – Донато Браманте (1444-1514). Цей видатний архітектор і маляр цілковита змінив первісну кон­цепцію. Він задумав створити п’ятикунольну центральну бу­дівлю на основі грецького хреста з чотирма наріжними каплиця­ми, красу кожної з яких мала під­креслювати вежа.

Центральний купол, формою схожий на купол Пантеону (язи­чницького, а потім християнсь­кого римського храму), мав роз­міщатися безпосередньо над тим місцем, де багато сторіч тому був похований св. Петро. Браманте планував прикрасити будівлю багатьма колонадами, лоджіями, галереями та карнизами.

Приголомшливий проект і … корупція

Папа без вагань ухвалив но­вий проект, який приголомшу­вав величчю й точністю констру­кції. Давньохристиянська бази­ліка перестала існувати, а за її знесенням наглядав сам Бра­манте.

18 квітня 1506 р. було закла­дено наріжний камінь під новий храм, а його майбутні обриси з’я­вилися на медалі, відлитій на честь цієї події. В 1513 р. помер папа Юлій II, через рік пішов із життя проектувальник Браман­те, який встиг доручити продов­ження роботи молодому, але вже загальновизнаному митцеві Рафаелю Сайті (1483-1520). Йому випало нелегке завдання випра­вити хиби Браманте.

У ренесансному Римі не було таємницею, що знаменитий Браманті, захмелілий від слави, жи­ве не своїм коштом, витрачаючи тисячі дукатів. Коли в нього не ставало грошей, він без наймен­ших докорів сумління брав їх із фондів, призначених на будівни­цтво базиліки. От через що еко­номили, з далекосяжними на­слідками, на будівельних мате­ріалах. Серед римлян поширила­ся приказка: “Колони Святого Петра сплачують борги Браманте”. Бо для спорудження чоти­рьох міцних стовпів, які, скріпле­ні арками, повинні були витри­мати вагу купола, що увінчує ба­зиліку, Браманте використав ма­лопридатний будівельний мате­ріал.

Кожний по-своєму

Рафаелю і приставленим до нього помічникам-архітекторам знадобилося п’ять років, щоб упоратися з плодами недбалості Браманте. Вони й собі змінили концепцію храму, повертаючись до плану на основі латинського хреста. Новий проект був затвер­джений папою Львом X.

Коли в 1520 р. помер Рафа- ель, який керував роботами, його наступником став Антоній Сан- галло (1484-1546).

Вій пробував укріпити пога­но зроблені Браманте стовпи та арки, але насамперед, уже вкот­ре, прагнув змінити архітектурну концепцію і збільшити передню частину споруди. Розпочате, а потім знову припинене будівни­цтво, зміни концепції і мляві ро­боти тривали аж до смерті Сангалло в 1546 р.

Мікеланджело вивільняє святого Петра

Через рік Павло III (понтифік у 1534-1549 рр.) доручає ве­сти роботи в базиліці генію епо­хи Мікеланджело Буонарроті (1475-1564).

Хворий, 72-річний майстер береться за це завдання, працюю­чи, як він сам часто підкреслю­вав, “per la Gloria di Dio” – на сла­ву Божу.

Геніальний творець виявився цілком гідним дорученої йому справи. Відкинувши неприязнь, яку він мав до Браманте, Міке­ланджело належно оцінив його проект і лише дещо спростив, за­вдяки чому план храму став компактнішим. Він збільшив товщи­ну стін і зміцнив стовпи під голо­вним куполом.

16 років Мікеланджело

Мікеланджело спроектував купол, який величчю і сміливіс­тю мав затьмарити куполи Пан­теону і спорудженого на сто ро­ків раніше собору Санта Марія Дель Фіоре у Флоренції. Зробле­на на його замовлення дерев’яна (з липи) модель купола в масш­табі 1: 15000, з деталями з глини, змішаної з тирсою і клеєм, збере­глася до наших днів.

Мікеланджело прагнув у проекті до цілковитої гармонії, плавності ліній, враження гли­бини, уникнення пригніченості величезними розмірами будівлі. Отже, останнє з доручених майс­тру завдань було, без сумніву, найважчим з усіх, з якими йому довелося зустрітися. Його мрією був витвір мистецтва, який став би позачасовим символом доско­налості.

За ті 16 років, що їх віддав він будівництву базиліки, було спо­руджено три частини храму на основі грецького хреста, головну частину, закінчено роботу над тамбуром головного куполу, дво­ма малими куполами над капли­цями і побудовано так звану Гри­горіанську каплицю.

Ліхтар на вершині купола

Водночас велися і декоратив­ні роботи, і оздоблення всередині та зовні храму. Цього разу теж, незважаючи на енергійні дії май­стра, були перерви в роботах. У 1555,1557 і 1563 рр. вони припи­нялися то через брак фондів, то через інтриги, затіяні недругами Мікеланджело. Майстер так і не дочекався побачити готовий ку­пол, який побудували тільки в 1588-1590 рр.

Після смерті Буонарроті Пій IV (понтифік у 1559-1565 рр.) доручив продовжити його спра­ву двом новим архітекторам. Протягом наступної чверті сто­ліття роботи посувалися дуже повільно. Бракувало грошей і за­цікавленості з боку наступних пап. У 1588 р. Сикст V (понтифік у 1585-1590 рр.) наказав завер­шити будівництво храму. Нагляд довірили двом архітекторам, які раніше співпрацювали з самим Буонарроті. Через 22 місяці справу було доведено до кіпця.

Споруджений за 174 роки

Але невдовзі виявилося, що це ще не кінець. У 1605 р. Колегія кардиналів визнала щойно закін­чений храм надто тісним. Були й закиди, що базиліка не покриває повністю “святої землі”, на якій стояв давньохристиянський храм. Дехто стверджував навіть, що план на основі грецького хре­ста є “язичницьким” планом.

Павло V (понтифік 1605- 1621 років) погодився з ідеєю збільшення площі собору і ого­лосив конкурс на новий проект. Переміг Карло Мадерно (1556— 1629), який запропонував на по­ловину продовжити східну час­тину. Фактично належало при­будувати до існуючого храму трьохнефову базиліку з трьома каплицями з кожного боку.

Однак Мадерно не взяв до уваги те, що висунута вперед час­тина – з чудовим, але, па жаль, дуже високим барочним фаса­дом – затулить імпозантний ку­пол Мікеланджело, який буде видно тільки здалеку. Тому де­хто був навіть за те, щоб добудо­вану частину корпусу розібрати. Однак 18 листопада 1626 р. — через 174 роки після ухвали про будівництво нової базиліки св. Петра і через 120 років після по­чатку робіт Браманте – найбіль­ший християнський храм освя­тив Папа Урбан VIII (понтифік у 1623-1644 рр.).

Монументальний балдахін

Творцем архітектурного об­разу цієї єдиної в своєму роді споруди треба, безперечно, вва­жати Мікеланджело Буонарроті, а митцем, який надав їй (як і пло­щі св. Петра) остаточного вигля­ду, був Джанлоренцо Берніні, ге­ніальний майстер бароко, який заслужив найменування мисте­цького володаря Риму. Берніні належить усе барочне оздоблен­ня внутрішності базиліки.

Головним її елементом став споруджений у 1624-1633 рр. монументальний балдахін. Він височіє на перехресті головного і поперечного нефів, просто під куполом Мікеланджело. Під роз­тягненим на чотирьох спіраль­них колонах бронзовим балда­хіном розташований головний вівтар, що укриває крипту з ре­ліквіями св. Петра.

Папський трон

У 1657 р. Берніні спорудив так звану Катедру св. Петра (Cathedra Petri) – пишно оздоб­лений трон першого Папи, який підтримують чотири Вчителі Це­ркви, що підносяться серед ан­гельських хорів на стіні апсиди храму. Цей шедевр сценографії розташований просто над трибу­ною (підвищенням для хору) і нижче золотавого овального вік­на з вітражем, який символізує всюдисущого Святого Духа.

Майстер спроектував і мар­мурове обличкування стін всере­дині святині, три надгробки і чо­тири каплиці в підземеллях ба­зиліки. Внутрішня оздоба захоп­лює досконалим відчуттям фор­ми і кольору скульптурних та ар­хітектурних елементів, чудовим використанням гри світла і тіні. Все, аж до найдрібніших деталей, задумано надзвичайно точно.

Крок за кроком по базиліці

Базиліка може приголомши­ти не тільки розмірами і довер­шеністю архітектурної компози­ції, а й безліччю зібраних у ній безцінних творів мистецтва. Се­ред них є мозаїка, виконана Джотто, яка прикрашала ще давньохристиянську базиліку, ста­туя Константина Великого, ви­різьблена Берніні, але насампе­ред скульптурний шедевр Міке­ланджело – славетна П’єта.

Під храмом, між плитковим настилом і підлогою давньої ба­зиліки на триметровій глибині під ним, розташовані Ватиканські гроти (Sacre Grotte Vaticane).

Відвідувачі можуть також піднятися на купол. На висоті понад 40 метрів є тераса, з якої сходами між двома шарами ку­пола можна перейти на галерею, що оперізує його тамбур, а з неї – на наступну, з якої можна потра­пити на саму вершину. Чудова панорама площі св. Петра як продовження будівлі собору, а далі – цілого Ватикану, Риму та його околиць, варта зусиль, за­трачених на сходження.

Базиліка святого Петра – це символ сили християнської віри, шедевр архітектури і мистецтва, створений геніальними майстра­ми на замовлення пап, на славу Христа. Вона є водночас і здійс­ненням мрій Мікеланджело. Її краса віками захоплювала людей з усього світу.

Проповідник № 4 2001