Погляд

«Як вони можуть!»

12 Вересня 2014, 10:49 1776
вискочити

Останнім часом у нас нова тенденція. Приблизно місяць до мене, «ти-ж-психолог-усе-можеш», летять листи і просто монологи на тему: «Та як вони можуть!».

Тобто «як вони можуть» — це взагалі улюблене питання до тижпсихолога. До речі, якщо почати серйозно відповідати, як саме вони можуть, запитувальник зазвичай залишається незадоволеним. Але це ліричний відступ.

Тематика останнього місяця, а то і двох, — як вони можуть сидіти в кав’ярнях, ресторанах, їздити у відпустку, спати і їсти, коли ми охоплені таким горем і жахом. І це не порожнє брязкання словами — люди всерйоз відмовляються від відпочинку, не святкують і не розважаються. Кажуть: «Як можна, коли зараз таке!» Кажуть: «Ось усе закінчиться, й тоді…»

Дорогі мої. Шматок у горло лізе справді не завжди. І усмішка на лице не натягається за замовленням. Усе це так. У нас горе і жах.А на горе і жах психіка реагує саме так: не хоче їсти, спати, усміхатися — самовиражається у своєму відчаї. Або навпаки, гіперкомпенсується, тобто діє немовби навмисне. Вмикає режим «бенкету під час чуми»: їсти-пити-гуляти-веселитися якомога гучніше, ну бо світ розвалюється, і коли ж іще. Звісно, таке марнування життя особливого задоволення на приносить, більше того, нищить організм достоту так само, як і затяжні обмеження.

Давайте вдивимося в цю ситуацію пильніше. Я знаю, що не хочеться, але ми це зробимо розумно.

Хіба не зупинки життя, не журного ступору домагається від нас ворог? Саме цього, інакше навіщо все це безконечно тролення зі спробами засоромити і докоряти за кожний подих. І хіба не по його стороні ми стаємо, коли починаємо присоромлювати і дорікати самі?

Під час Другої світової війни це питання якось краще вирішувалося. Якщо почитати навіть повсякденні спогади тих часів, стане видно, що і в голод, і в холод, і просто на фронті працювали перукарі та концертні бригади, привозилося кіно, влаштовувалися свята з того, що було під рукою. Макаревич, до речі, розумничка з отим своїм «поїхав і заспівав», недаремно на нього так вищирилися недруги на найвищих рівнях: вони теж знають, як це важливо. Усі ми зараз бійці, війна стала нашою працею. Майже рік ми не тільки працюємо в умовах ситуації, яка дуже ускладнилася, але й безперервно допомагаємо ти ближнім, хто потрапив у ще більшу біду. Тобто несемо подвійне навантаження. Втомлюються тіла, втомлюються мізки — вони ресурсні, але не залізні. Живлення їм абсолютно необхідне, також і радістю, і смачною їжею, і здоровим сном, і приємними враженнями. І забезпечити цю потребу — такий само обов’язок здорової людини, як одягатися й чистити зуби. Якщо ви вже й на це нездатні — просіть про допомогу і йдіть собі хворіти. А доки здатні — не доводьте до біди, щоб не стати ближнім зайвим тягарем, їм і так нелегко.

Це з одного боку. З іншого — час іде. Уже зрозуміло, що всі сподівання на перемогу людського розуму виявилися марними, і горе прийшло до нас надовго. Досвід інших країн показує: можливо, нам доведеться провести дуже важкі роки. Але, попри все! Це роки нашого життя. Ті самі, які в нас намагаються відібрати. Якщо ми самі їх віддамо — що залишиться? Якщо ми проведемо їх в очікуванні на кращі часи — в якій формі і, вибачте, в якому віці ми ці кращі часи зустрінемо? Особисто я ще хочу бути молодою, а ви? Отже, на майбутнє потрібно попрацювати ще і з цього боку. Чи собі на користь, чи ворогові на зло, а переводити життя ні на що не годиться, воно у нас одне і дається один раз.

А тепер увага, питання. Якщо у вас, звісно, вистачить духу на нього чесно відповісти. Якщо вам хочеться розгніватися на тих, хто святкує, — як часто ви самі раніше святкували чи відпочивали «на всю», без мети і сенсу, аби лиш підняти собі настрій?

Якщо ж вам хочеться перестати святкувати, радіти життю: чи бувало у вас таке, що і в мирний час ви безконечно відкладали якісь важливі рішення, зміни у житті?

Ну що, духу вистачило? Якщо вийшла відповідь «бувало, частенько» — нічого страшного, це перенос. Захочете позбутися — перша група, займіться соціально корисною справою, друга — дозвольте все собі щось важливе, принципово нове. Хоч як смішно, але зараз — ідеальний час.

І давайте, друзі, шукати золоту середину. Допомагати своїм тілам і душам тримати баланс, і такий, щоб вистачило не тільки нам. Помірне і мудре ставлення до смачної їжі, міцного сну, прогулянок на природі, зустрічей із друзями, подарунків та приємних вражень нехай буде нам у допомогу.

Еліна Романенко, Инсайт. Заметки психолога  
Фото: adme.ru  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity