На прикладі Ice Bucket Challenge дуже добре видно, якими різними можуть бути реакції католицьких середовищ на ініціативи, сумнівні з морального чи релігійного погляду.
Відповідь на питання, чому я не взяв участі у флеш-мобі з обливанням, власне кажучи, банальна. По-перше, я не дуже знав, про що йдеться. По-друге, в момент, коли мене назвали, передавши естафету, я саме був за кордоном і мав невеликі організаційні можливості, не дуже розумів, звідки маю взяти відро води з льодом. А по-третє, я не мав ідеї, як це зробити «з перепідвивертом», «шоб круто». Однак з’ясувалося, що інші мали набагато серйозніші причини проігнорувати запрошення. Дехто винюхав тут сатаністський ритуал. Інші вичитали, що організація, яка стоїть при початках акції збору коштів на лікування розсіяного склерозу, провадить дослідження з використанням клітин ненароджених дітей. Польським інтернетом прокотилася хвиля критики. Аж доки проблему не відбили єзуїти, показавши, що замість критикувати можна сприйняти акцію як хороший виклик.
Єзуїтам вистачило самого покроплення свяченою водою, а ту всю воду, яка мала бути на них і на багатьох інших вилита, вони пропонують «переказати» польській Гуманітарній акції Янки Охойської, яка нагадує, що по відро води не одна африканська жінка мусить іти годинами. Це прекрасний приклад того, як творчо можна підійти до ідеї чи ініціативи, щодо якої ми маємо моральні застереження. Я розумію тих, хто взяв участь у первісному задумі, зробивши це з доброї волі та з бажання допомогти. Але я також розумію і тих, хто дистанціювався, бачачи, що ідея поступово перетворюється у нахабне обдурювання. Однак мені важко повірити, що це від початку було кимось вигадане як сатаністський чи окультний ритуал, навіть якщо хтось із часом це так сприйняв чи оцінив. Так чи інакше, ніхто не зобов’язаний брати участь у флеш-мобах.
На прикладі Ice Bucket Challenge дуже добре видно, якими можуть бути реакції католицьких середовищ на морально чи релігійно сумнівні ініціативи. Найпростішою реакцією залишається критика, сформульована з етично-релігійних позицій. Така критична оцінка вочевидь потрібна, але варто рахуватися також і з її наслідками. Найчастіше вона викликає посилений захист критикованого, що часто провадить до ескалації явища, а іноді й до обопільних звинувачень. По-друге, критика має бути по суті, і вона не повинна бути образливою. Коли я переглядав меми, що критикують Ice Bucket Challenge, то чимало з них були просто-напросто хамськими. Крім того, критика, яка нічого не пропонує взамін, украй мало конструктивна.
Другий приклад того, як можна реагувати на такі виклики, походить із Німеччини. На комерційному каналі RTL можна переглядати програму під назвою «Adam sucht Eva — Gestrandet im Paradies» (Адам шукає Єву — мілина в раю). Формула програми визначена як «Datingshow», тобто теле-побачення. На тропічному острові опиняються двоє людей: Адам і Єва. Обоє нагі, що телекамери акуратно показують, уникаючи інтимних частин тіла. Після проведеної разом ночі на острові з’являється ще одна Єва або ще один Адам. Тепер ті первісні Адам чи Єва мусять зробити свій вибір. Отримавши одяг, вони мають вирішувати, чи будуть продовжувати знайомство, чи попрощаються. Як стверджують автори проекту, йшлося про психологічний експеримент, що мав показати, якими є критерії вибору другої людини, коли перша зустріч — інакше, ніж у типовій ситуації — відбувається, як вони обоє нагі. Часто розчарування іншою людиною настає після того, як вона роздягнеться, а тут може настати, як вона одягнеться, — ось як має звучати теза для теоретичного обґрунтування.
Німецькими медіями прокотилася хвиля критики. Було визнано, що це порнографічна програма і вона переступає чергові межі ексгібіціонізму. Як на це має відреагувати Церква? Засудити — звучить найпростіша відповідь. Однак що буде від самого по собі засудження, крім почуття моральної чистоти і добре сповненого обов’язку? Інакший підхід запропонував проф. Александр Філіповіч, фахівець із медіа-етики, на конгресі Реновабіс, що відбувся на початку вересня в Мюнхені. Конгрес був присвячений зв’язкам між Церквою, медіа та суспільною думкою. На цьому прикладі німецький учений показав, як саме Церква може взяти участь у публічних дебатах. Вочевидь, підкреслював він, першим, що спадає на думку, є критична оцінка програми, яка переступає чергові межі. Церква навіть може сказати, що цього робити не можна. Проблема в тім, що нині ніхто не чекає на дозвіл з боку Церкви, а її негативна оцінка не вплине на рішення продюсера.
Натомість набагато пліднішим може бути входження у розумну полеміку, ніж у критику. Професор Філіповіч запропонував, щоби на підставі канви програми розпочати серйозну дискусію на тему цінності тіла, наготи, а також безпритульності чи бідності. Йдеться про те, щоб показати справжні проблеми — людей, які насправді голі й бездомні через свою бідність. Розумна полеміка, перенесена на серйозний і вищий рівень, може набагато сильніше показати дріб’язковість критикованої ідеї чи програми, аніж ущипливість, злостивість або протести. Бо виявиться, що ця проблема штучна, як видута яєчна шкаралупка. Виглядає як яйце, а по суті — порожнеча.
Обидва — хоч і різні — приклади говорять про одне й те саме: про обов’язковість діалогового входження в публічний простір і взяття участі в публічних дебатах. Я переконаний: сутнісна, розумна, серйозна і належно аргументована полеміка буває набагато пліднішою, ніж різка й часто невишукана критика, що нерідко обмежується приписуванням комусь намірів, яких той і не мав.
о. Анджей Драгула, deon.pl
Від редакції. Можна тільки нагадати, що в Україні акція обливань холодною водою пов’язана з громадським рухом допомоги армії на фронті: кожен із тих, кого «позначили» у соцмережах, має облитися, перерахувати на потреби армії чи поранених 100 грн. і передати акцію наступним трьом учасникам, або ж відмовитися від обливання й перерахувати армії 1000 грн.
фінансово.
Щиро дякуємо!
