Сенсаційна історія убивці Генрі Пранзіні спонукала юну Терезу Мартен «усиновити» свого першого грішника.
1887 року в The Times з’явилася така публікація:
Париж, 17 березня
«На Рю Монтень було скоєно потрійне вбивство. Сьогодні вранці 30-річна куртизанка, відома під іменем Монті або Ренью, була знайдена мертвою біля підніжжя свого ліжка. Дві глибоких рани в горло виявились смертельними. Служниця та 12-річна донька куртизанки були вбиті у своїх ліжках. У вбивстві підозрюється чоловік, якого помітив консьєрж, що на світанку відчиняв двері закладу. Вбивця піднімався сходами в той час, коли чоловік запалював газову лампу. Злочинець намагався зламати сейф, що містив прикраси загальною вартістю 200 000 франків, проте його зусилля виявилися марними. Вважають також, що вбивця украв гроші, які були в кишені жертви. На місці злочину не виявлено слідів боротьби. Мешканці сусідніх квартир чули незначний шум близько десятої ранку».
Таємнича постать піднялася сходами при тьмяному світлі лампи. Вбивця та злодій на місці злочину не залишив нічого, крім «манжета й ремінця» з написом Geissler. Преса виявила неабияку цікавість до цієї справи й оголосила своєрідне полювання на злодія та вбивцю. Єдиним доказом, що вказував на конкретну особу, було ім’я, яким були підписані листи, знайдені на місці вбивства.
Через чотири дні репортери звітували громадськості, що вони володіють інформацією, яка може кардинально змінити хід справи, більше того — можуть назвати ймовірного вбивцю. Поліція затримала зловмисника в Марселі. Ним виявився італієць Генрі Пранзіні. Причина арешту була дуже простою. Прибувши нічним потягом до цього портового міста, він провів ніч із повією, якій залишив медальйон. Іншій жінці намагався продати годинник. Це викликало підозру та наштовхнуло на думку про причетність італійця до паризьких злочинів. Поліцію одразу сповістили про ці факти. Пранзіні був затриманий у міському театрі. Він не заперечував того, що був знайомий з Марі Ренью, а також стверджував, що покинув столицю, адже боявся, що його запідозрять у скоєнні цього злочину. Свою причетність до вбивства куртизанки та крадіжки коштовностей він заперечував. Поліція провела обшук його помешкання і виявила одяг, забруднений кров’ю, а отже, було цілком достатньо причин, щоб розпочати справу проти загадкового іноземця.
До 23 березня паризькі детективи кілька разів повертались до помешкання на Рю Монтень. У ході слідства виявилося, що квартира, де мешкала жертва, належить годинникареві. Детективи показали йому годинник, що фігурував у справі. Чоловік не лише впізнав його, а й міг довести, що він ремонтував саме цей годинник кілька днів тому, адже на корпус кожного він наносив окремий серійний номер. Такий самий номер вписувався до спеціального журналу. А отже, цифри на годиннику Пранзіні та у журналі годинникаря збігалися, що підтверджувало слова свідка. 25 березня, у марсельському парку, який відвідував підозрюваний, знайшли прикраси, що належали вбитій жінці. Це був ще один доказ причетності італійця до справи. Проте слідчі були впевненні в одному: вони затримали злодія, якого везли до Парижа. Та чи можна вважати його вбивцею? Можливо, він був лише спільником якогось невідомого їм Ґайзлера, адже саме ремінець з прізвищем цієї людини знайшли в квартирі куртизанки?
Затриманий далі продовжував переконувати в тому, що він нікого не вбивав і нічого не крав. Говорив, що свідки брешуть, а саме той вечір він провів зі своєю господинею мадам Сабатьє, яка, зрештою, підтвердила його слова. Якщо це справді так, то поліція затримала не того чоловіка? Через кілька днів виявилось, що в справі може бути й інший підозрюваний, а саме Артур Ґайзлер. У 1881 році він працював з Пранзіні в одному з неаполітанських готелів, саме тоді Генрі був звинувачений у шахрайстві, а Артур Ґайзлер давав свідчення проти нього. Проте слідчі вважали, що Пранзіні скоріше всього використав ім’я колишнього колеги як псевдонім. Спеціалісти порівняли зразки почерку підозрюваного із зразками почерку з листів убитої жінки, й виявилося, що вони збігаються.
Із ранковою поштою прийшов до поліції також і лист, якого ніхто не очікував. У ньому мадам Сабатьє повідомляла, що Пранзіні у вечір убивства з нею не було, спростовуючи тим самим свої попередні свідчення. У листі був також детальний опис того, як він провів наступний день справді в супроводі мадам Сабатьє: вони пообідали разом та пішли до цирку, після чого настрій італійця різко погіршився. Вони повернулися додому, й він почав гірко плакати, розповідаючи історію своїх відвідин однієї пані. Під час цього візиту хтось прийшов, що змусило його сховатись у шафі. Через 20 хвилин він вийшов із свого укриття і побачив жахливу сцену кривавої розправи. В паніці він вибіг на вулицю та блукав вулицями міста решту ночі. За словами мадам Сабатьє, Пранзіні просив у неї грошей, щоб покинути Париж. Жінка йому допомогла фінансово, а також провела на найближчий потяг до Марселя. Алібі зникло, а на його місці з’явилося ще більше доказів провини італійця. Пранзіні продовжував усе заперечувати й запевняв, що незабаром зможе довести свою непричетність.
Проте розлідування просувалось швидше. Слідчі шукали знаряддя убивства. Один паризький продавець ножів розповів, що якось на порозі його крамниці з’явився добре одягнений чоловік з іноземним акцентом та придбав ніж. Незабаром, однак, він повернувався та купив ще один, набагато більший. Такими зазвичай користуються м’ясники. Опис загадкового покупця цілком збігався із портретом Пранзіні.
14 квітня відбувся жахливий візит. Пізно вночі, щоб уникнути натовпу, Пранзіні у супроводі поліції повернувся до помешкання Марі Ренью. Часто злочинці в таких обставинах визнають свою провину, проте у випадку Пранзіні цього не відбулося. Не маючи можливості заперечити того, що він відвідував квартиру куртизанки, він говорив, що далі вітальні його нога не ступала. Це суперечило свідченням мадам Сабатьє. Детективи побачили також, що й у шафі, про яку розповідав Пранзіні, дорослий чоловік просто не помістився би. Проте він далі продовжував стверджувати свою непричетність.
Репортери працювали над справою Генрі Пранзіні не гірше поліції. Виявилося, що він має італійське коріння, але народився в Александрії у 1856 році. Протягом свого життя він працював у різних місцях та в жодному з них не затримувався надовго. Так, наприклад, Генрі працював у єгипетській поштовій службі й був звільнений за крадіжку. Він також служив перекладачем у російській армії та виконував цю саму функцію в англійських збройних силах, працюючи в Судані. Він багато подорожував, побував навіть в Афганістані. Генрі Пранзіні завжди й усюди супроводжували підозри про скоєння більш або менш важких злочинів, проте його провина ніколи не була доведена. Він прибув до Парижа в 1886 році без копійки за душею. Він швидко покращив своє матеріальне становище за рахунок знайомства з певним колом жінок, однією з них стала «мадам де Монтіль», відома пізніше як Марі Ренью.
Слідство було завершене й справу передали до суду. Отже, Марі Ренью, її донька та покоївка Анна Гремере були вбиті вранці 17 березня 1887 року. Також були викрадені коштовності загальною вартістю 200 000 франків та відбулася невдала спроба пограбувати сейф, де лежала більша сума грошей. Засідання призначили на початок липня. Усі вбивства здійснені однією зброєю, а саме ножем, який використовують м’ясники. Покоївку вбили, коли вона намагалась допомогти своїй господині; дівчинка була вбита уві сні. Ймовірно Ренью знала вбивцю, що з’явився близько 23:00. Речі з місця злочину — манжети та ремінь з ім’ям Geissler — були залишені там же для того, щоб відвести підозру. Підозрюваний Пранзіні був затриманий через три дні з речами, що належали першій жертві. Крім того Пранзіні не заперечував свого знайомства з убитою, як і своєї присутності в її домі в день убивства. Зайве говорити, що вся Франція завмерла в очікуванні суду в цій справі. Засідання призначили на початок липня.
У Лізьє, маленькому містечку, що розташоване 200 кілометрів на північ від Парижа, також уважно слідкували за ходом справи Пранзіні. Жила там 14-річна дівчина, Тереза Мартен. Якось у неділю під час Святої Меси з її молитовника випала маленька іконка із зображенням стражденного Спасителя. Дівчинка поглянула на рани Христа, на кров, що капає просто на землю, і в один момент зрозуміла, що це насправді нікого не цікавить. Байдужість — ось плата за любов. Саме тоді вона вирішила стояти біля підніжжя хреста, страждати для добра душ, «вириваючи грішників із вічного пекельного вогню». Вона відкрила, що насправді одне прагнення спалювало серце Спасителя, одна «спрага» Його супроводжувала на хресті, — прагнення спасіння душ. Тереза від сьогодні повністю розділяла це бажання Христа й вирішила, що її «першим» грішником стане вбивця, якого ненавидить уся Франція.
Перше засідання у справі Пранзіні відбулося 9 липня. У залі яблуку ніде було впасти, обвинувачення збільшувало кількість доказів, а підозрюваний уперто стверджував свою непричетність. Преса рясніла історіями куртизанок та злочинців. Репортери з презирством описували подробиці жорстокого та розпусного паризького життя. До 13 квітня суд вислухав усіх свідків у справі, і після спроби захисту зі сторони адвоката Пранзіні, його запитали, чи він хоче щось сказати. «Я — невинний!», — пролунало у відповідь. Судді розпочали нараду, що тривала майже годину, вони визнали Генрі Пранзіні винним у потрійному вбивстві. Вирок — смертна кара. Зі сторони захисту була спроба подати апеляцію, а також прохання про помилування. Прохання про апеляцію не було прийняте, а президент Франції відмовив у помилуванні. В середині серпня стало зрозуміло — Пранзіні буде страчений.
Преса розповсюджувала все нові й нові подробиці справи. Отже, і Тереза знала усі деталі злочину Пранзіні та судового засідання, як і деталі поведінки сумнозвісного злочинця. Проте, мабуть, лише їй прийшло на думку те, що його потрібно рятувати, рятувати від кари вічної. Щоб запобігти цьому «безповоротному лихові», вона вирішує використати всі доступні «духовні засоби». Пранзіні чекав здійснення вироку, а Тереза продовжувала жертвувати за нього «нескінченні заслуги Спасителя та всі духовні скарби Святої Церкви» за його спасіння. Битва за душу убивці тривала…
О пів на шосту ранку 31 серпня двері камери відчинились, щоби впустити двох охоронців та священика. Говорили, що Генрі Пранзіні був дуже блідий. Його повели спочатку коридорами в’язниці, почали бити дзвони. Всі помітили, що чоловік невпевнено йшов до воріт ля Рукет, що відділяли його від площі та ешафоту.
«Мій Боже, я цілковито впевнена, що Ти простиш цього нещасного Пранзіні. Я так вважатиму, навіть якщо він не попросить про сповідь та не виявить жодним зовнішнім знаком своє покаяння, адже я безмірно вірю у Твоє милосердя. Проте, це мій перший грішник, отже я прошу про знак, щоб я могла бути впевненою у його спасінні», — молилася Тереза.
Відмовившись від супроводу священика та симулюючи відвагу, Пранзіні розпочав свою останню путь. Біля підніжжя ешафоту він затримався і попросив розп’яття у капелана, яке він поцілував тричі. Чоловік піднявся на ешафот, він упав, розпочалася жалюгідна боротьба, як результат — він був змушений піддатись. Пранзіні підвели до гільйотини. Далі лезо довершило справу. Дзвони замовкли…
«Наступного дня після екзекуції я поспішала відкрити ранкову газету…і що ж я побачила? Мої очі наповнились слізьми і я була змушена вийти з кімнати. Пранзіні вийшов на ешафот без сповіді, проте раптом повернувся і попросив розп’яття і тричі поцілував святі рани нашого Господа… Чи я не просила про знак? Чи я не була вислухана Господом?» — писала Тереза в своєму щоденнику.
Переклад CREDO за К.В.Терлі, Catholic World Report
фінансово.
Щиро дякуємо!
