13 років з дня смерті о.Владислава Ванаґса

У віторок, 11 листопада 2014 р, минуло 13 років з дня смерті отця Владислава Ванаґса – священика, який жив і працював при парафії протягом 24 років.

Урочиста Служба Божа зібрала навколо Господнього вівтаря близько 20 священиків та багато мирян. Люди пам’ятають о. Ванаґса, як глибоко віруючу, дуже добру і милосердну людину, яка своє життя повністю присвятила служінню Богу і людям.

У проповіді о. Альберт говорив про служіння отця Владислава, про ті величні справи будівництва та реставрації храмів по всій Україні, які Господь дозволив виконати цій людині.

Ось короткі тези з проповіді:

Покликання до священства — це готовність служити іншим. Священик отець Владислав Ванаґс повністю реалізував своє покликання. У часи комунізму й атеїзму, не зважаючи на переслідування, отець Владислав залишив велику спадщину. Він будував Христові святині і говорив: «Не я це роблю, а робить Божа Мати».

Сьогодні він нас збирає, щоб навчити служінню душі, закликає нас до проповідування Божого Слова.

Отець Владислав сам багато молився і заохочував всіх до молитви, а особливо до Матері Божої Неустанної Допомоги.

Сьогодні кожен з нас покликаний до місії служити проголошенню Слова Божого.

Коли заходимо до храму у Городку, привертають увагу викарбовані слова «Tylko jedynemu Bogu czesc i chwala» («Тільки єдиному Богу честь і слава»). Ці слова були девізом життя священика-мар’янина Владислава Ванаґса, який палав духом великої любові.

Ми сьогодні вдячні Господу за нашу святиню, в якій ми можемо вільно помолитися, прославити Бога.

Вночі молився, вдень був на будовах.
Коли він спав, цього ніхто не знав.
Святинь десятки збудував він нових,
Немало і старих реставрував.

Довідка

Владислав Ванагс народився 4 квітня 1931 року в Латвії, в побожній родині. 

Після закінчення навчання у школі, допомагав батькові в полі. У 1949–1952 роках Владислав служив в Радянській Армії. Після військової служби, він отримав в місті Єлгава (біля Риги) землю на якій працював. У 1954 році працював керівником транспорту у закладах, що виготовляли сільськогосподарську техніку.

Після перенесення тяжкої хвороби Владислав почав часто ходити до церкви і на сповідь, почав співати в церковному хорі. Після довгих роздумів і молитов прийняв тверде рішення – йти навчатись до семінарії (у віці 38 років!) в Ризі. Згодом, під час навчання у семінарії, Владислав був прийнятий до Ордену Отців Мар’янів.

Після п’яти років навчання у 1973 році Владислав став священиком і ченцем Ордену Отців Мар’янів. Протягом наступних двох років о. Владислав працював у парафіях Ладгалії, Вілені, Резекні і Лієпаї (в портовому місті, яке розташоване над Балтійським морем).

Згодом отця Ванагса було скеровано в Україну до Городка на Поділлі, куди він приїхав 23 лютого 1977 року. Крім збудованого на новому місці праці храму, о. Владислав також будує храми св. Йосипа (район Мархлівка) і св. Фаустини (станція Вікторія) у м. Городок.

Після завершення будівництва храму св. Станіслава о. Владислав Ванагс вирішив побудувати біля костелу притулок для вбогих, бездомних, старших людей. Назвав його «Будинком Милосердя». Тоді ж в серці о. Владислава зародилась ідея будівництва семінарії.

Після номінації Кам’янець-Подільського єпископа Яна Ольшанського в 1991 р. о. Владислав Ванагс поїхав до нього за благословенням. Нововисвячений єпископ запропонував тоді створити велику семінарію, котра безпосередньо готувала б кандидатів до священства. Так в Городку виникла Вища Духовна Семінарія під покровом Святого Духа.

Отець Владислав Ванагс працював в Україні в 1977-2001 роках. Працюючи протягом 10 років він збудував ще двадцять нових церков і дев’ять – реставрував.

28 березня 2001 року Фундація «Діло Нового Тисячоліття» призначила о. Владиславу Ванагсу першу нагороду «Тотус» за видатні заслуги в пропаганді культури та християнської праці, харитативної і навчально-виховної діяльності.

11 листопада 2001 року дзвони парафіяльного Храму в Городку повідомили про те, що після важкої невиліковної хвороби отець Владислав Ванагс відійшов до вічності. Сьогодні особистість отця Ванагса є непересічною, що досі користується беззаперечним авторитетом у місті. Його внесок у розвиток духовного життя мешканців Городка є величезним.