Вказівки з підручника ХІХ століття для майбутніх проповідників виглядають і сьогодні цілком на часі.
Щодо виголошення проповідей «з технічного погляду», підручник цей радить:
«Уникати знерухомленості, як також і надмірного розкачування на амвоні в один і другий бік, хитання, вихиляння з амвона, підскоків і дриґання, напруженості тіла, підношення навшпиньках, спирання ліктів на амвон.
Щодо голови: її не належить ні опускати ані задирати, чи на плече звішувати, і не трясти нею й не кивати чи нею жестикулювати.
Щодо очей: не заплющувати їх і не витріщати надмірно; не кліпати часто, не супити брів, не крутити очима, не стріляти поглядом, ані в стовп не втуплюватися, не вклеюватися поглядом в одну точку чи особу, бо увагу розпорошує; а особливо молоді проповідники над очима чувати повинні, аби їм непристойних намірів не приписали.
Чоло має бути ясне, відкрите, а не зморщене.
Обличчя не слід викривлювати невпинними усмішками, і не витирати піт безперестану, тютюну не жувати і не спльовувати, губи не гризти.
Щодо рук: їх не потрібно надмірно підносити, ляпати ними або в амвон вдаряти, розчепірювати пальці або погрожувати пальцем, або викидати руку вперед, як постріл, дурних жестів не робити, наприклад, вказуючи на голову, що отут ми маємо розум.
В одній позиції рук довго не тримати, але, зробивши жест, спертися на амвоні; не вимахувати весь час руками, щоб не розпорошувати увагу слухачів; руки в боки не ставити, п’ястуком з амвону не погрожувати і в груди себе не бити; вгору рук не простягувати і в цій поставі не стояти. Зрештою, вихованість велить, аби усього жестами не показувати — наприклад, як стяли голову, відсікли руку, так як і відразливих моментів не демонструвати».
Щодо вигляду:
«Треба також уважати, аби на амвон не виходити у брудній і подертій комжі, розірваній сутані, щоб не було завитого, налакованого і напахченого волосся, як і табакерки та окулярів… А то з того приводу, щоби жестами і вбранням своїм не вразити слухача; не зашкодить поглянути у дзеркало, чи волосся підстрижене, а борода поголена, чи комжа не брудна, чи сутана не пошарпана, а також чи такий чи такий жести не негарні…
Найрозсудливіше зробить молодий проповідник, коли обере собі щирого друга, який йому навіть найдрібніші вади вказав би у декламації та жестикуляції, і щоб він міг їх виправити та у всебічно вихованого проповідника виховатися».
Щодо декламації, тобто способу вимови, у підручнику знаходимо важливе зауваження:
«Уникати належить голосу писклявого, як і наспівного, і верескливого, хрипкого, романтичного, театрального, гундосого, квакливого, шепелявого, ниючого, здушеного, каркітливого, з заїканням чи монотонного».
За матеріалами: dominikanie.pl
Фото: interia.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
