Культуру не фінансують. Історична спадщина у занепаді. Національне багатство гине. Часто ми чуємо такі гасла, а потім починається перерахування історичних пам’яток, які зникають або вже й зникли з сучасної культурної мапи України. Це, звісно, прикро. Проте, можливо, варто роззирнутися й подивитися, як можна діяти за цих обставин. Досвід Європейського Союзу та країн, що є нашими найближчими сусідами, може бути корисним для України.
Хочу розповісти про досвід замку (наголос на першому складі) Ксьонж. Розташований у Південній Сілезії біля містечка Вальбрих, що під Вроцлавом.
Замок Ксьонж стоїть на роздоріжжі – на перетині шляхів між Чехією, Німеччиною та Польщею. Має давню історію: збудований у ХІІІ столітті, переходив від принців до князів, від магнатів до шляхтичів. Історія надзвичайно цікава. Але я хочу розповісти не про неї. Навіть не про те, що за часів Другої світової війни тут планували літню резиденцію Гітлера – не про це йдеться.
Мене дуже зацікавила найновітніша історія підприємства «Замок Ксьонж». Бо на цей момент тут є туристичний комплекс із музеєм, зимовим садом, із готелями і ресторанами (переночувати чи попоїсти під середньовічними склепіннями – як мінімум, захопливо), – справжній розважальний комплекс і культурний центр. Тут проводять екскурсії, організовують виставки, конференції, семінари, культурно-мистецькі фестивалі. Годі перелічити всі заходи, що відбуваються. Можна замовити весілля, можна прийти на нічну екскурсію. Є теплиці з екзотичними квітами, є конюшня, прекрасний ландшафтний парк. Сюди приїздять практично з усієї Центральної Європи любителі старовини, історії, або просто шукачі краси і спокою.
Проте ще двадцять років тому замок перебував у такому ж стані, що й багато подібних замків в Україні. Узагалі весь регіон був депресивним, адже за часів ПНР головною тут була вугільна промисловість, переважно збиткова. Потім, коли шахти позакривали, у регіоні почалися безробіття, копанки, еміграція у багатші країни – звучить знайомо. Польща взяла курс на ЄС, і з’явилася можливість подаватися на грантову підтримку регіональних ініціатив. Перші кошти на відбудову замку, який був майже руїною, прийшли від Європейського Союзу і від Фонду Європейського регіонального розвитку. Щось відремонтували й відкрили для публіки, почали заробляти перші гроші, аби далі продовжувати ремонт… А потім далі й далі відкривали і заробляли більше й більше, аби знову вкладати кошти в ремонт і відновлення старого замку. Налагодилася співпраця з різними освітніми організаціями – і влітку тут працюють багато волонтерів-студентів, які з радістю готові щось підлатати, підмурувати, щоби мати можливість пожити в мальовничому місті, яке дихає історією.
Якщо зайти на веб-сторінку замку, то можна знайти інформацію про культурно-мистецькі заходи, різні варіанти екскурсій, ціни на квитки й ціни за оренду. Також є оголошення про вакансії та інформація про партнерів. Партнерами є як різноманітні фонди та організації, так і приватні підприємства, які надають спонсорську допомогу.
ЄС дав перший поштовх, а потім замок перетворився на підприємство, яке охоче співпрацює і з бізнесменами, і з науковцями, і з митцями, а також відкрите для пересічних людей, які не байдужі до краси, історії, та романтики. Проте на красі й романтиці я би хотіла зробити наголос сьогодні. Головним у цій історії є підтвердження того, що культурно-історичні об’єкти не приречені бути збитковими, не приречені сидіти на державних дотаціях, яких не вистачає, особливо, коли держава слабка й немічна, як-от, приміром, Польща на початку 1990‑х. Чи зміг би Ксьонж стати на ноги без допомоги ЄС? Напевно, ні, або не так швидко й не так успішно. Чи потребує замок сьогодні кошти? Певно, що потребує, бо ж коштів ніколи не буває достатньо. Проте новітня історія підприємства «Замок Ксьонж» свідчить, що грамотний менеджмент культури при грамотному законодавстві може творити чудеса й розбудовувати руїни.
Тетяна Дзядевич
«Католицький Вісник», № 2/ 2014
фінансово.
Щиро дякуємо!
