Поради

Мені так сумно…

04 Квітня 2015, 11:15 5119
Сніг у Єрусалимі

З позиції психології сум або смуток — одна з найбільш неприємних людських емоцій. Його можуть супроводжувати знижений настрій, брак енергії, іноді — біль та плач. Ми не любимо сумувати, але хочемо чи ні — сум, однак, становить частину людського досвіду, природну та адекватну реакцію на прикрощі. Але чи можна навчитися давати собі раду зі смутком?

Сум може бути і кількахвилинною хандрою, і сильною (аж до розпачу!) тривалою реакцією. Є різні види смутку: після розлуки, поразки, зради, сварки, втрати когось… І кожний цей сум має різну інтенсивність і спосіб полегшення. Найінтенсивніший сум ми відчуваємо після втрати близької людини. Він триває найдовше й може повертатися при спогаді померлого або ситуацій, пов’язаних із ним.

Конструктивний смуток

Сум може сигналізувати і про те, що у житті настав час на зміни. Що треба змінити поведінку; можливо, зупинити безрезультатну діяльність, яка приносить лише негатив. Смуток може допомогти людині зрозуміти, що вона перебуває в невідповідному місці й робить те, чого насправді робити не хоче.

Сум інколи сигналізує, що наше життя занадто швидке. Що ми втомлені та потрібно відпочити і зменшити темп, аби не зазнати ще більших негараздів.

Зрештою, смуток може й нічого не означати, а бути простим виявом життя. Різноманітність пір року, весняне натхнення, осінній сум – звичайні речі, які природно минають.

Увага, небезпека!

Якщо ж сум триває понад два тижні, він може бути одним із виявів депресії. (Клінічна депресія — складна хвороба, яку не варто плутати з депресивним станом, тимчасовим та неускладненим явищем. – Прим. «КВ»). Людина іноді навіть не може назвати причину свого суму: «Я не знаю, чому я постійно плачу».

Особливо небезпечно, якщо смуток, що триває вже довго, супроводжується негативними думками: «Нічого мені вже не допоможе», «Так погано вже буде завжди», «У мене нічого не виходить, і я нічого не вартий (-а)». На тлі таких симптомів людина може перестати бачити сенс життя і зазнати спокуси самогубства. У таких випадах варто звернутися до фахівця з психічного здоров’я, аби розібратися, що відбувається з емоційним життям особи і яка допомога буде для неї найкраща.

Потішати чи ні?

Сум людини сигналізує іншим про те, що вона потребує підтримки. Турбота з боку інших людей для нас становить головну умову вирішення емоційних проблем, особливо після втрати когось близького. Тож коли ми бачимо людину, яка сумує, у нас виникає природне бажання її потішити. Як це зробити? Особливо коли важко знайти потрібні слова і ми насправді не знаємо, що далі…

Не варто уникати засмученої людини. Стратегія «не розмовляти, щоби не завдати ще більшого болю» теж не спрацьовує, так само як і острах, що ми можемо «заразитися» смутком і болем. Така поведінка просто залишає людину наодинці з болем, ще більше її ізолює та не сприяє одужанню.

Легковажити болем — також нехороша ідея. Слова на кшталт: «Уже досить плакати, потрібно жити далі!», «Не можна так вбиватися горем», – можуть лише загострити ситуацію, а людина просто закриється й перестане вам довіряти.

Віруючі люди часто пробують тлумачити, чому (або й «для чого») сталася сумна подія. Це зазвичай не вельми успішні спроби, адже блокування негативних емоцій не покращує стану засмученого. Смуток усе одно повернеться з часом, але вже з більшою інтенсивністю, навіть коли зараз його вдасться «задавити». Крім того, такий підхід залишає людину з відчуттям нерозуміння її болю та суму з боку інших. Нерідко це викликає навіть злість при «вказівках», як, мовляв, треба поводитися і що «потрібно» зараз відчувати.

*

Тож як бути? Потрібно усвідомити, що людина, яка сильно сумує (особливо після втрати друга, родича, чоловіка або дружини, дитини…), на початку просто потребує того, щоби біля неї хтось був, витримав її страждання й не втік, коли вона захоче поплакати. Той, хто буде біля неї, має разом із нею пройти через цей смуток, розділити його без спроб інтерпретувати, чому так сталося, без «побожних» штампованих фраз.

Коли ви разом зможете поділитися почуттями, тоді сум буде легше перенести, а довірлива розмова та спільна молитва підкажуть хороший напрямок для подальших дій. У складніших випадках може знадобитися допомога фахівця, знайомого з посттравматичним синдромом — і цього не треба боятися. Результат — поступове повернення до радості життя — буде того вартий.

Лілія Обшта, «Католицький Вісник», №6/ 2015  
Фото: Рідкісний снігопад у Єрусалимі (2012).

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books