Немає часу, щоб його втрачати!

Час, який ми проводимо з найближчими, — найкращий подарунок, який ми можемо дати собі та іншим.

Перше питання, яке спадає на думку, коли говориться про вільний час, це не «як його провести?», а «де його взяти?»

З мого досвіду випливає, що набагато легше вдається витрачати час, аніж його знаходити. Африканська приказка про європейців «у вас є годинники, а в нас є час» влучно описує наш поспіх і забіганість. Однак, брак часу може бути тільки гаданим. Може, час утікає нам крізь пальці? Як це можливо, що ми з одного боку підкреслюємо, який він для нас цінний, а з іншого — так легко втрачаємо над ним контроль?

Цікаво, що з «цінної» машини ми ока не спустимо, а час непомітно втікає. Ну, загалом беручи, ми усвідомлюємо, який він важливий, коли йдеться про роботу. Зрештою, ми ж кажемо «час це гроші». Бачимо також, що він необхідний для відпочинку, допомагає нам віднаходити психічну і фізичну рівновагу. Однак наскільки перше для нас очевидне і ми про це радше турбуємося, настільки стосовно відпочинку часто дозволяємо собі занедбання. А де ж час на любов, дружбу, захоплення, піклування про власний розвиток у широкому його розумінні, про розвиток найближчих? Усе це найповніше квітне, проявляється у так званий вільний від роботи час, коли має знайтися місце і на більш, і на менш активний відпочинок.

Не маю часу?

Справа, яку варто усвідомити на самому початку, — факт, що ствердження «немає часу» це певне спрощення, скорочення думки, яке ми інколи приймаємо не замислюючись, повторюємо за іншими. Йоан Павло ІІ у п’ятихвилинних перервах поміж зустрічами вивчав іноземні мови. Якщо він знаходив вільний час, то й у нас немає відмовок. Усе впирається в те, щоби почати «панувати» над часом, точніше кажучи — над його «витратами», аби вшанувати свій час, старатися його не марнувати. Я вірю, що Господь Бог дає нам стільки часу, скільки потрібно на все, що ми маємо зробити, — також і на відпочинок. Сам Творець переконує нас у його важливості, відпочиваючи сьомого дня після сотворення світу. Немає кращого зразка для наслідування. А якщо так, то контроль над часом треба почати від Нього, просячи про допомогу в плануванні дня, тижня, місяця. Наступний крок — розпізнати те, що популярно зветься «пожирачами часу», далі — обмежити їх або повністю усунути.

В моєму випадку першими вилетіли зі списку «розтрат» телебачення й інтернет. Коли я всерйоз їх обмежила, то змогла переконатися, скільки насправді часу залишається після виконання необхідних хатніх справ і найважливіших обов’язків. Результатів довго чекати не довелося: більше розмов, ігор із дітьми, молитви, читання.

Запланувати час

Наступне питання, з яким постійно доводиться боротися, — це планування вільного часу. Я в цьому не дуже вправна, оскільки люблю спонтанність і деякий творчий хаос; однак дійсність змусила мене практичніше підійти до цього. Важко уявити спонтанне рішення про вечірній похід удвох у кіно за дві години до сеансу, якщо у вас троє малих дітей, ви мешкаєте в селі й у вас хронічно бракує нянечки «на підхваті». Життя не вперше виявилося найкращим і найсуворішим учителем.

Спонтанність я залишила собі на ігри з дітьми, на непередбачені ситуації або змінні обставини. У сімейному житті можна говорити про щось на кшталт контрольованої спонтанності. А отже, планування: коли ми вже приблизно знаємо, скільки вільного часу в нашому розпорядженні, то добре було би його якось раніше «забити», як діти кажуть. Наприклад, якщо ми збираємося вивчати іноземні мови, то можемо записатися на курс або домовитися з чоловіком/жінкою на визначений час дня для цього заняття; загодя замовити білети до театру, спільно визначити день, коли ми виберемося на далеку прогулянку тощо. Виконання конкретних кроків зробить так, що ми будемо конкретніші у керуванні часом, так, щоби реалізувати заплановане. Отож сімейне життя вимагає також і менеджерських навичок.

Час для сім’ї

Ідеальним був би вікенд, повністю присвячений родині й собі, — вочевидь якщо нам на це дозволяє наша праця, — хоча в наші часи це може бути важким для виконання. Однак пам’ятаймо, що неділя — це час, даний нам Богом для відпочинку. Заповідь «пам’ятай день святий святкувати» означає не тільки участь у Святій Месі, але наказує також «святити», урочисто відзначати неділю, що найкраще робити з сім’єю. Плануймо на цей час поїздку велосипедами, походи в парки, до театру, в кіно, на концерт або просто прогулянку в лісі.

Час на виїзд

Варто також замислитися над відпусткою і запланувати її заздалегідь. Перший і найважливіший принцип: не відмовлятися від неї ані тим більше відкладати її на якесь невизначене «колись». Тут знову варто навести як приклад Йоана Павла ІІ і його відпустки у замку Гандольфо — щороку! Тут немає ніяких відмовок. На жаль, ми з чоловіком послуговувалися такою відмовкою в перші роки нашого шлюбу, коли нам постійно бракувало часу на відпустку. Перешкоду ми вбачали, зокрема, у вікові дітей, погоджуючись, що з малими дітьми безпечніше не їхати далеко від дому. А вдома — відомо: завжди знайдеться якийсь неприбраний кут… Інших причин також вистачало.

Як сильно ми помилялися — ми переконались уже в перший свій виїзд. Виявилося, що спільний відпочинок поза домом був неоціненним досвідом. Пройти п’ятиденний шлях командою у складі «мама, тато, дворічний, чотирирічний і восьмирічний» виявилося, всупереч нашим острахам, «елементарно, Ватсон!» Це було набагато легшою пригодою, ніж спільний обід у ресторані, під час якого нададуться і сталеві нерви, і янгольська терпеливість. У виїзді ключовим виявився контакт із природою, яка втишує і заспокоює. Крім того, перевірка своїх сил і слабкостей під пильним оком батьків і вислуховування підбадьорливих відгуків туристів про себе («ти мужик, чотири роки, а вже здобув свою вершину!») — це чудовий спосіб спільного відпочинку, добра школа життя і нагода для будування самооцінки.

Гірські походи — це наше захоплення зі студентських часів. Ми мріяли про повернення на Бещади й не підозрювали, що так «швидко» (аж через 12 років) нам вдасться це зробити, а заодно передати «гірську хворобу» своїм дітям. Приємно передати дітям власні захоплення і щось цікаве підхопити від них. Це дає багато можливостей та ідей на проведення вільного часу разом. Коли мій чоловік разом із сином (любителем природи майже з народження) поїхали у чоловічий «похід на лося», під час кожної телефонної розмови мені було важко розібрати, хто з них тішиться більше — малий натураліст чи його набагато старший провідник.

Інколи ми не знаємо, що в нас «сидить», а завдяки дітям можемо це відкрити.

Час — це дар

Час, який ми проводимо з найближчими, — це найкращий подарунок, який ми можемо зробити собі та їм. Як його кількість, так і його якість мають значення для поглиблення зв’язку поміж вами й вашими дітьми. Не даймо себе обманути часові й не відкладаймо на пізніше того, що важливе. Ми не зогледимося, як наші діти «випурхнуть» із дому. Саме зараз ми можемо зробити багато, щоб вони захотіли до цього дому «прилітати».

Надзвичайно мудрим є вислів, що існує тільки «тепер». Це змушує замислитися, усвідомити, що немає часу, щоб його втрачати. Покажімо дітям своєю поведінкою, як можна творчо і мудро використовувати вільний час. Піклуймося про власні захоплення та інтереси — якщо вони не відбирають часу, який потрібно присвятити сім’ї, — а діти підуть нашими слідами, маючи свої захоплення. Пам’ятаймо, що не «красиві слова», але власний приклад має виховну міць. Важливо, щоб ми вміли помічати у своїх дітях початки їхніх здібностей, зацікавлень, талантів і допомагали їх розвивати, щоб ми служили їм своїм часом та увагою. Це не означає, що нашого власного часу має забракнути на добру книжку, романтичну вечерю удвох, партію шахів або сон. Християнин — це людина, яка любить життя і черпає з нього повними пригорщами.

Беата Рибак, deon.pl