Погляд

Тобі в дитинстві казали: «дурний, лінивий, довго копаєшся»?

21 Травня 2015, 18:35 3770
приниження

Емоційне насильство над дітьми — найбільш поширений вид насильства, однак і найскладніший для визначення та доведення.

Повернися думкою до ранніх часів свого дитинства. Я майже гарантую, що пригадаються ситуації, в яких ти зазнав емоційного насильства.

Ваші батьки картали вас так, що в вас це викликало почуття сорому й провини? Чи чули ви колись на свою адресу прізвиська «дурний», «недотепа», «шлапак», «ворона», «паскуда», «товстопуз», «кощій», «гальмо» або інші принизливі епітети? Чи хтось вас висміював? Чи ви колись були «козлом відпущення»?

Усе це — форми емоційного насильства. Межа шкоди, завданої ним, залежить від його джерела і часу тривання. Одна справа, коли хтось зовсім чужий назве тебе нездарою чи дурником, а інша — коли так каже твоя мати.

Роками я по суботах прибирала дев’ять кімнат у нашому сільському домі. Я не мала нічого проти цієї роботи, хоча й воліла почитати книжку. Але якось ніколи мені не вдавалося виконати її добре. Пам’ятаю, одного дня я прокинулася вранці й заприсяглася, що це буде день, коли я нарешті досягну мети і мама пишатиметься моїм прибиранням.

Проблема в тім, що цього ніколи не сталося. Мене ніколи не цінували, зате мама завжди мене сварила. «Грейс, — казала вона, — а цього столу ти навіть не торкнулася ганчіркою!» Якимось чином вона завжди знаходила недовитерту пилюку. Після цього починалися довші чи коротші тиради про те, яка я нестаранна, лінива й безвідповідальна. Вона не бачила того, що я була цілком хорошою дитиною; зазвичай я просто не могла відповідати її очікуванням.

Моя мати кривдила мене емоційно. Замість допомогти мені краще виконати завдання — принижувала мене. Якщо моя побожна мама могла мене так кривдити, то я впевнена, що чимало інших батьків також емоційно кривдять і зневажають словами членів своєї родини. Якщо ви спіймали себе на тому, що й ви до таких належите, то припиніть це негайно!

На зустрічі ради батьків в одному з ліцеїв у мене відбулася розмова на тему мотивації. Коли я закінчила, до мене підійшла пара батьків, і схоже було, що вони були чимось пригнічені. Запитали: «Що ми можемо зробити, щоб мотивувати нашого 16‑річного сина? Він достатньо здібний, але просто не хоче вчитися. У його кімнаті завжди безлад, а його поведінка незносна!»

Я саме присвятила годину викладенню способів мотивування дітей, отож мала хіба що помолитися про терпеливість… Потім запитала: «Які методи ви вже випробували?»

Батько майже зі сльозами на очах відповів: «Ну, я пробую схилити його до навчання. Показую йому його помилки. Повторюю, що до нього нічого не дійде, що він згодиться тільки рови копати. Не уявляю, як він коли-небудь буде спроможний заробити собі на життя».

Мені цього вистачило. Для підлітків надзвичайно важливо, щоб батьки пишалися ними, але їхня запекла рішучість бути незалежними не дозволяє їм визнати це перед батьками. Прагнучи мотивувати свого сина, цей дуже старанний, але недоінформований батько кривдив сина емоційно — і мимоволі підсилював його бунт.

Може трапитися, що зневаги та негативні прогнози мотивують дитину, аби довести батькам чи комусь дорослому, що вони не мали рації, але набагато частіше виявляється, що це — самозаповідані пророцтва. Якось я брала участь у семінарі, проведеному доктором Хаїмом Гіннотом, відомим у 1970‑х роках дитячим психологом. Він тоді ілюстрував цю концепцію таким прикладом:

Батько взяв свого п’ятирічного сина на морозиво. Коли продавець дав морозиво батькові, нетерплячий хлопчик просив, аби тато дав йому морозиво якнайшвидше. Батько похитав головою: «Як я його тобі дам, ти його тут же впустиш». «Не впущу», — обіцяв хлопчик. «Дай, тату, дай!» Батько кілька разів повторив, що морозиво впаде, після чого нарешті дав його синові — а той одразу ж і впустив.

Доктор Гіннот закінчив свою розповідь словами: «Ця дитина не хотіла бути сином брехуна, тому зробила те, що багато разів заповідав батько: вона впустила морозиво з рук».

Коли вийшла друком моя книжка «Verbal Abuse» (словесне зневажання), я отримала тривожного листа від лікаря. Його син, прекрасний плавець, багато сил віддавав тренуванням, входив у збірну з плавання. Батько писав, що тренер збірної ніколи не хвалив спортсменів, хоч би діти невідомо як старалися. Тренер хотів мати найкращу збірну й вочевидь гадав, що принизливі зауваження, крики та обзивання мотивують його плавців досягати щоразу кращих результатів, а його зроблять висококласним тренером. Насправді ж син лікаря був цим знеохочений, а його результати, замість покращитися, ставали щораз гірші.

Емоційна кривда може бути наслідком різної поведінки, від мовчазного, їдучого погляду до сповненої гидких слів тиради. Приносить же вона тільки брак упевненості в собі, страх, малі досягнення, невдачі, втрату почуття власної цінності, неспокій у суспільних контактах — можна продовжувати і продовжувати.

Батьки кривдять дитину не тільки тоді, коли негативно звертають на неї увагу, але й коли цієї уваги не звертають або приділяють її замало.

Ось кілька сценаріїв на ілюстрацію способів, як саме батьки можуть занедбувати дитину.

* Дворічна Лора б’є Кайла, свого чотирирічного брата, прагнучи забрати його іграшку. Коли мама бере її, щоб підготувати до обіду, Лора б’є також і маму, з вереском: «Не хочу їсти! Хочу гратися!» В обох випадках мама виправдовує дитину, бо та «мало спала перед обідом». Мама не хоче зробити ніяких висновків щодо поведінки дитини. Легше знайти відмовку.

* Трирічна Енні дуже любить розмальовувати і робити речі з блискучого паперу. Вона цього навчилася в садочку. Тато цілими днями на роботі, а мама провадить чималенький дім, працює на півставки і має незчисленні обов’язки. Обом набагато легше посадити Енні перед телевізором, аніж присвятити трохи часу та енергії та разом із дитиною взяти участь у творчих заняттях.

* Шестирічний Карл потребує трохи додаткової допомоги у навчанні. Його самотня матір мусить багато працювати, і їй ніхто не допомагає. Вона відчуває, що повинна виконувати всю роботу по дому, бо її мати дуже критично слідкує, якщо щось не так. Вона би хотіла допомогти Карлові у навчанні, але вирішує, що йому буде досить того, чого навчить учителька. Вочевидь ніхто не вчить Карла грати у футбол чи баскетбол, оскільки батько бачиться з ним дуже рідко.

* Білл, п’ятикласник, має схильності до спорту. Він потребує уваги тата. Хотів би з ним потренуватися, але батько, в рамках своєї праці, багато подорожує, і коли повертається додому, воліє відпочивати. Він любить дивитися на спорт по телевізору й не має охоти сам кидати м’яча. І від нього не можна очікувати, що в суботу перед обідом він проведе дві години під палючим сонцем тільки для того, щоб побачити, як зрештою Білл випадає з гри і його заміняють у команді…

Хоча кожен вид ображання дітей — страшний і роздирає серце, однак найбільше мені шкода занедбаних дітей. Як сильно має їм боліти, що батьки уникають власної дитини і ставляться до неї як до додаткового тягаря! Любі батьки, ніколи не занедбуйте своєї дитини! Це дегуманізує, нищить психічно і провадить до розпачу.

Я працювала з кількома татусями, які самі в дитинстві були занедбані. Один старався навчитися від батька його здібностей до техніки. Оскільки був трохи нескоординований, то йому траплялося впустити гайкового ключа або загубити гайку, що дратувало його тата. «Дай, сину, я це зроблю, — казав той, — ти просто не годишся для чоловічої роботи». Батько не тільки говорив фальшиві образливі слова, але й занедбував виконання одного зі своїх найважливіших завдань — впровадити сина у роль чоловіка.

Знаю також іншого батька, який має серйозні труднощі з тим, щоб затриматися на одному робочому місці. Він повсюди уникає відповідальності, де лиш це можливе, працює якнайменше, кожний вечір та вихідні використовує для розваг. Він і справді грається з синами, однак сім’я страждає від його нездатності утриматися на постійній роботі. Коли я спитала про його дитячі роки, він сказав, що після школи завжди хотів гратися з друзями. Кидав книжки і втікав з дому, гукнувши: «Мамо, я йду погратися!» Мама хотіла, щоб він був відповідальний, тому відповідала криком: «Спершу прибери свою кімнату!»

Але по синові вже й сліду не було. І відгадайте, що було потім! Коли він повертався, обпечений на сонці й покусаний комарами, мама вже поприбирала за нього його кімнату. Вона була роздратована, він почувався винуватим — але перед цим він добре погрався. Занедбуючи правильну дисципліну, мама виховала безвідповідального чоловіка, який думає тільки про розваги і змучений почуттям провини.

Ніл народився, коли його сестрі Мелані було всього півтора року. Мама тоді помітила, що старша дитина стала агресивна і незносна. Мелані не хотіла брата і не знала, що з ним робити. Інколи щипала немовля. Іншим разом, коли мама обнімала Ніла, вона викидала кухонне начиння з шафок або розкидала косметику по спальні.

На щастя, мама зрозуміла, що братик з’явився раніше, ніж Мелані усвідомила себе достатньо любленою. Вона попросила свою матір допомагати їй із немовлям, а сама повернулася до попередніх звичних способів няньчити Мелані. Колисала її, співала пісеньок, лоскотала, обіймала. За кілька тижнів Мелані знову стала сповненою любові і вже з радістю дивилася на свого братика, який швидко ріс. За кілька років обоє вже були друзями-нерозлийвода.

Грейс Кеттерман, deon.pl

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: