Теорія і практика Духовних Вправ. Частина 5

Частина 1
Частина 2
Частина 3
Частина 4

12. Духовне спустошення – криза

На цьому етапі духовних вправ людину б’ють по її больових точках. А ці точки — те, що для неї є найбільшою цінністю, до чого вона глибоко прив’язана.

Звернімося до братів Йосипа єгипетського. Коли перед людиною стоїть небезпека смерті, яка стає щораз реальнішою, то як змінюється її світогляд і напрям думок? Небезпека смерті — це позбавлення майбутнього. А всі людські прагнення й бажання спрямовані в майбутнє. Коли з горизонту людських думок земне майбутнє поволі зникає, то разом із ним поволі зникають прагнення, бажання й життєві цілі. Людина починає задумуватися про щось духовне. Тут запускаються її духовні внутрішні здатності. Чи смерть — це кінець усього? Що на мене чекає за порогом смерті? У людині оживає приспана релігійність її культури й голос совісті. Земне майбутнє зникає, але є минуле, до якого вона спонтанно повертається й переглядає його з погляду моральності своєї релігії та культури, починає жаліти за негідні вчинки минулого тощо. Розпочинається процес навернення і каяння за гріхи.

У випадку реколекцій, щоби реколектанта спрямувати в минуле, треба спершу вибити з нього майбутнє, тобто прагнення, бажання, цінності.

Якщо це виразити по-іншому, то віра людей поверхнева. Під зовнішніми гучними гаслами служіння Богові стоїть реальний інший світогляд: я стою в центрі всесвіту, а Бог повинен служити мені, допомагати в реалізації моїх мрії. Тобто Бог — це золота рибка, яка мусить виконувати мої бажання, за що я плачу своїм богомольним життям. Сама людина не усвідомлює, що її віра — це віртуальний світ, «Матриця», з якої її треба вирвати у реальність. Реальний світогляд людини треба перевернути, поставити Бога на перше місце, для чого й призначені духовні вправи.

Тут я хочу ще раз процитувати перший пункт Духовних Вправ, про який згадую часто. Тільки після всього сказано читач (або слухач) зможе цей пункт краще зрозуміти.

Під назвою Духовних Вправ маємо на увазі кожен спосіб виконання іспиту совісти, розважання, споглядання, словесної чи мисленної молитви та інших духовних дій, про які піде мова нижче. Оскільки, як гуляння, ходіння та бігання є вправами тілесними, так вправами духовними зветься і будь-який спосіб, за допомогою якого душа готується і налаштовується на те, аби позбутися всіляких невпорядкованих схильностей, а щойно їх усунуто, шукає та осягає Божу волю стосовно такого устрою нашого життя, який сприяв би спасінню душі.

Ось одна з цілей духовних вправ: позбутися всіляких невпорядкованих схильностей.

Невпорядковані схильності. Невпорядковані, тобто без порядку, без ладу, ніби звалені на купу, без будь-якого сортування, як попало, — безлад у душі. Схильності ще можна перекласти як почуття, зв’язки, прив’язання, потяги. Отож позбутися цього всього. Тільки тут треба зупинитися і пояснити глибше, щоб не виникало різних непорозумінь. Бо непорозуміння тут призводять до непорозумінь з іншим терміном, який характеризує ігнатіянську духовність, — безпристрасність.

Буквальне розуміння «позбутися невпорядкованих схильностей» означає, що їх більше не повинно бути. Отож, якщо моїм невпорядкованим прив’язанням є улюблена професія, то я повинен втратити до неї будь-який інтерес; якщо кохана особа, то перестати її любити. Але таке розуміння буде неправильним. Позбуватися треба не самого прив’язання, не почуття як такого, а невпорядкованості, безладу як у самому почутті, так і в ієрархії чи розташуванні почуттів у своєму серці: впорядкувати їх. Правильніше би звучало «позбутися невпорядкованості у схильностях». Хоча сам досвід цього процесу виглядає так, ніби мене і справді їх позбавляють назавжди, і вже не повернуть. Отож людина стоїть перед вибором: віддати їх чи не віддати, у ній відбувається велика боротьба. Тому тепер зрозумілішим стає друге визначення духовних вправ:

Духовні вправи призначені для того, щоб зуміти перемогти самого себе й упорядкувати своє життя, не послуговуючись рішеннями, прийнятими під впливом невпорядкованих схильностей.

Як ми бачимо, щодо теорії і практики вправ може виникнути багато розумінь, як і нерозумінь, тому на початку першого тижня св. Ігнатій подає таку заувагу:

Щоб як той, хто подає Духовні вправи, так і той, хто їх виконує, взаємно сприяли один одному у поступі, слід заздалегідь обумовити, що кожен добрий християнин має намагатися вкладати у слова свого ближнього радше добрий сенс, аніж їх засуджувати. Якщо ж витлумачити їх прихильно неможливо, то треба перепитати, що саме малося на увазі, і якщо в судження ближнього закралася помилка, то слід із любов’ю його виправити. Якщо навіть цього виявиться недостатньо, то варто скористатися всіма відповідними засобами, щоб, витлумачивши такі слова у належний спосіб, вказати своєму ближньому шлях до спасіння.

13. Таїна Божої педагогіки

Божа педагогіка щодо конкретних людей — різна. В одному випадку непослух Богові ніби нічого в людському житті не змінює, принаймні наслідків цього не видно зразу, а якщо вони з’являються значно пізніше, то часто дуже важко наслідок поєднати з причиною. В іншому випадку наслідок видно відразу. В Біблії бачимо це на прикладі Йони. Не послухав, і зразу опинився в череві кита. Щодо внутрішньої боротьби, то вважаю, що в Біблії це найкраще виражено жертвою Авраама і Гетсиманським садом Ісуса Христа, Його кривавим потом. Ігнатіянські реколекції — це щось подібне, лише значно меншою мірою.

Ідеал усього цього впорядкування схильностей дуже добре віддає максима св. Августина: «Коли Бог на першому місці, то все інше на своєму місці».

У Церкві є нормативна етика і ситуаційна. Яка між ними різниця? Наведу порівняння з медициною. Щоб вилікувати хворого, лікар повинен поставити точний діагноз. Для цього йому необхідно добре вивчити пацієнта, зробити різні аналізи, і тоді вже зможе розпочати курс лікування. Це ніби ситуаційна етика: входження у ситуацію конкретного індивіда. Але маємо ще лікарів, які виступають у засобах масової інформації, публікують популярні книжки з медицини, дають загальні поради. Тільки такий вид лікарської діяльності — це не лікування хвороб, а профілактика захворювань, щоб не допустити хвороби. Це ніби нормативна етика. Але навіть якщо людина виконує всі поради цих лікарів, чи існує повна гарантія, що вона не захворіє? Немає.

Тепер, якщо це все перекласти на християнство, то нормативна етика — це загальне навчання Церкви, парафіяльне проповідництво, виконання Божих і Церковних заповідей, тобто все це — профілактика гріха, щоб не допустити людину його скоїти. Звичайно, що я дуже спрощую цю схему: проповідь, Таїнства й інші церковні практики — це також лікування. Але я хочу наголосити на різниці між нормативною і ситуаційною етикою, між загальним та індивідуальним душпастирством. Що більше воно індивідуальне, то більше можливостей лікування. Духовні вправи св. Ігнатія — це ситуаційна етика, тобто лікування. Оскільки кожна людина індивідуальна, неповторна, то динаміка вправ для кожного також індивідуальна і неповторна. Можна слухати свідчення тих, які пройшли все це. Але якщо хтось, заохочений такими свідченнями, розпочинає цей шлях, то має усвідомлювати, що в його випадку все може відбуватися по-іншому.

Слід відзначити ще один важливий момент. Який внутрішній механізм духовних вправ? Як увійти в їхню динаміку? Часто реколектант зосереджується на духовному керівникові, вважає, що духівник це головний диригент цієї забави, очікує від нього отримати всі відповіді: «Авва, скажи магічне слово». Але відповіді нема. Це таїна, і цю таїну духовний керівник не розуміє у своєму житті. Таїну неможливо зрозуміти, але в неї можна ввійти, і це відбувається несподівано, неочікувано, раптово, незрозуміло, логічного пояснення поза Божою благодаттю, шляхи якої несповідимі, тут знайти неможливо.

У Святому Письмі читаємо, що коли учні запитують Ісуса: «Учителю, де живеш?», то Він не відповідає конкретно, не називає місця чи адреси, а каже: «Ходіть і подивіться». Те саме я можу відповісти і на питання про духовні вправи: «Ходіть і подивіться».

о.Олег Кривобочок, ТІ, Єзуїти в Україні