Психологи-волонтери у Дніпропетровську допомагають демобілізованим бійцям та їхнім близьким.
На Дніпропетровщину повернулось понад 5 тисяч бійців, демобілізованих із зони проведення антитерористичної операції. Обласна влада запевнила: перед соціальними службами регіону поставили завдання забезпечити швидку адаптацію військових до мирного життя. А психологи зазначають, що психологічна адаптація бійців може тривати роками. Фахівці вже почали отримувати звернення від рідні демобілізованих із проханнями допомоги: вони не впізнають своїх чоловіків, що повернулися з фронту. Водночас психологи наголошують: суспільство треба навчити правильної поведінки і ставлення до колишніх бійців.
Демобілізований боєць одного з військових формувань Олександр приїхав додому до Дніпропетровська у квітні. Каже: до лав війська йшов добровольцем, був готовий до труднощів військового життя. Однак повернення на «мирні рейки», зізнається, для нього не було простим. На початку неприємно вражала безтурботність людей у рідному місті, за кількасот кілометрів від жахів передової.
" Суспільство треба навчити правильної поведінки і ставлення до колишніх бійців.
«Як людина, яка ризикувала життям, хочу сказати: заїжджаєш до Дніпропетровська, а тут — “тишь да гладь”. Мене особливо вразило: тут — знижки, все блищить, у багатьох людей усе добре. З одного боку, спочатку — злість: ну як же так, там — війна, а тут — все добре. Але потім перебудовуєшся і думаєш: це завдяки тобі цей спокій. Головне, щоб люди це цінували», — каже колишній військовий.
А втім, психологи зазначають: далеко не кожен боєць зізнається у проблемах з адаптацією до мирного життя. На гарячу лінію новоствореного в Дніпропетровську центру психологічної допомоги «Крок назустріч», розповідають психологи-волонтери, першими почали звертатися дружини демобілізованих. Агресія, алкоголізм, психотропні препарати, суїцидальні та депресивні настрої — жінки часто не впізнають своїх чоловіків після участі у бойових діях.
40% демобілізованих можуть зіткнутися з ПТСР
Психолог-волонтер Лілія Луценко зазначає: за попередніми підрахунками, у зоні бойових дій з минулого року побували десятки тисяч українських бійців, у 40% з них може розвинутися посттравматичний стресовий розлад. Ситуація ризику, в якій вони перебували тривалий час, не минає безслідно для психіки. Наскільки разючими будуть зміни, залежить від самої людини й гостроти переживань, пояснює психолог. Тільки дуже сильні особистості можуть впоратися з цим самотужки. Решті необхідна допомога фахівця.
«Як показує статистика, в зоні АТО вже побувало близько 30 тисяч українських бійців і, на жаль, навіть за найкращими прогнозами, у 40% з них буде розвиватися посттравматичний стресовий розлад. Це бомба уповільненої дії, яка може проявитися і через півроку, і через 5 років. Тому не можна допустити, щоб наше суспільство через 5‑10 років опинилося в ситуації, коли психологічної допомоги вимагатиме набагато більша кількість людей. Бійці ніколи не повертаються додому колишніми, і це викликає певне напруження в родинах. Лікарі недарма б’ють тривогу: пережите в зоні АТО може вдарити не тільки по родинах бійців, а й по суспільству загалом. Це не тільки доля одного бійця: руйнуються сім’ї, страждають родини, страждають діти. Дуже важливо дістати психологічну допомогу в перші місяці перебування вдома», — каже Лілія Луценко.
" У зоні АТО вже побувало близько 30 тисяч українських бійців і, на жаль, навіть за найкращими прогнозами, у 40% з них буде розвиватися посттравматичний стресовий розлад. Це бомба уповільненої дії, яка може проявитися і через півроку, і через 5 років.
Дніпропетровські психологи-волонтери зазначають: розглядалося пропозицію через військкомати скеровувати бійців після АТО на консультацію. Однак через певні перестороги цього не стали робити. Зараз допомогу надають тільки охочим — безкоштовно й анонімно, каже психолог Наталія Струс.
«Не секрет, що наших бійців дуже важко залучити до психотерапії. Переважно зразу приходять жінки. Але був такий випадок у наших колег: до щойно відкритого центру першим прийшов боєць АТО, це викликало здивування психологів. Виявилося, що його батько — “афганець”, і він зумів донести до сина, наскільки важливо одразу після повернення звернутись за допомогою. Адже наші військові навіть вдома продовжують “довойовувати”», — розповіла Наталія Струс.
Культура спілкування з бійцями
Але поради психологів потрібні наразі не тільки демобілізованим, а й їхньому найближчому оточенню. Наталія Шахрозан — психолог-волонтер, уже кілька місяців працює з родинами військових у рамках клубу «Сімейний ресурс». Вона ініціює також просвітницьку роботу серед населення: як правильно поводитися з бійцями АТО. Психолог упевнена: має бути кампанія соціальної реклами про те, як розуміти ветеранів цієї війни, про це треба фахово говорити в школах, вишах, трудових колективах.
Суспільство не повинне займати пасивну позицію очікування, каже Наталія Шахрозан, навіть на побутовому рівні кожен може допомагати бійцям звикати до мирного життя: не відводити погляду в транспорті, усміхнутись на вулиці, вислухати, якщо боєць хоче висловитися.
" Навіть на побутовому рівні кожен може допомагати бійцям звикати до мирного життя: не відводити погляду в транспорті, усміхнутись на вулиці, вислухати, якщо боєць хоче висловитися.
«Суспільство має бути готове. Хлопці повертаються, а підхід такий: вони повинні впоратись, а ми почекаємо. Ні, якраз навпаки: ми повинні допомагати. Коли зустрічаємо людину, яка проявляє агресію, — не можна втікати, не можна переривати розмову. Бо це сприймається як те, що суспільство не хоче його приймати. Треба старатися знизити рівень агресії через прийняття його позиції. Погоджуватись кивком, знижувати тон голосу. Можна використати такі фрази “Так, я тебе розумію”. Ми повинні ставитися до них із повагою. Навіть якщо людина випила, ми маємо навчитись долати власну реакцію на це, щоб допомогти солдатові повернутися до мирного життя, адже він був там заради нас. Те, що вони хочуть бачити, — це повага, прийняття й терпіння. Суспільство треба готувати до цього, тоді рівень агресії буде знижуватись. Якщо ми це розумітимемо, наш рівень терпіння зросте», — зазначає фахівець.
Є питання, яких не треба ставити
Психолог також дає конкретні поради щодо особливостей поведінки з демобілізованими.
«Чого не можна? Є питання, яких не треба ставити. Дуже популярне питання: “Чи ти вбивав?” Зрозуміла цікавість, але треба її гасити. Це й так зрозуміло: до завдань військового входить володіння зброєю. Він не вбивав, він виконував військовий обов’язок. Якщо колишній солдат хоче говорити, бажано його вислухати. Треба не боятися, не відводити погляду, коли зустрічаєтесь з військовим на вулиці, в транспорті. Найкраще, що ви можете зробити, — невелика усмішка, кивок. Ми не звикли усміхатися на вулиці, але це треба робити, це буде знак, що ми раді його бачити. Якщо зав’язалась розмова, то дуже важливо сказати: “Ми раді, що ти тут, що ти повернувся”. Навіть якщо це зовсім чужа людина. Це основи», — каже Наталія Шахрозан.
" Ми не звикли усміхатися на вулиці, але це треба робити, це буде знак, що ми раді його бачити.
З кінця травня у Дніпропетровську також будуть проводити групові зайняття для матерів і дружин військовослужбовців, що повернулися з АТО. Адже навіть анонімно на індивідуальний візит до психолога зважуються далеко не всі.
Юлія Рацибарська, Радіо Свобода
фінансово.
Щиро дякуємо!
