Днями один з моїх улюблених святих відсвяткував свої іменини. Святий, який виконує роль неформального опікуна найбільшої парафії в місті, з якого я родом, хоча храму його імені немає ще з 30-тих років минулого століття. Святий Антоній Падевський. Португальський францисканин з ХІІІ століття, який так надійно прижився на подільських землях, що називати його інакше як «наш святий» і язик не повертається.
Свого часу за чудотворну ікону «мого» подільського святого не одна людина ризикувала життям та власною безпекою, переживалися переслідування, ікона зʼявлялася і зникала, переховувалася на горищах і невдало реставрувалася. До неї ходили і ходять в паломництвах, приносять вотивні дари, які стають знаками від святого (як в історії про отця Ванагса, який молився до «свого» св. Антонія про фінансову допомогу і начебто невідомий доброчинець залишив під іконою саме стільки грошей, скільки було потрібно) і посягають на дари здіймаючи руку на святе (історія про пограбування вотивних таблиць). Минає час. Святий Антоній Падевський ретельно опікується храмом святого Станіслава єпископа і мученика і збирає сотні прихожан на свій щорічний червневий відпуст, залишаючи далеко позаду самого святого Станіслава, в чиєму храмі «гостює». Маленький парадокс, до якого всі так звикли, що якби раптом хтось озвався про проект наприклад окремої каплички для чудотворного зображення, мої земляки б його не зрозуміли. Бо так як є було завжди. Бо до такого порядку речей за більше ніж 30 років всі звикли так само, як до березових галузок на відпусті, з яких треба взяти додому хоча б кілька листочків.
І нехай мало хто знає, що під час відпусту для поклоніння виставляють збільшену копію ікони, а не оригінал, і що історія самого оригіналу складна і заплутана, а риси обличчя святого змінювалися стільки разів, скільки разів рука нового реставратора торкалася полотна. Але хіба ж це головне?
Не живу в рідному місті вже десять років. Нова парафія, нові священники, нові святі. Але в найбільших потребах і найскладніших життєвих ситуація і так сягаю по важку артилерію тринадцяти «Отче наш» до Святого Антонія Городоцького. І завжди діє, навіть на відстані.
З днем народження, мій подільский чудотворче, і дякую за все. В тому числі й за прабабцю, якій зберіг життя в критичних обставинах, і за всі знайдені речі, за все хороше що було і ще буде. Молись за нас!
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
