Днями прочитала в одному католицькому місячнику думку священика, яка мене роздражнила, а потім зачепилася і стала проростати. В тексті йшлося про те, що на загал сучасні католики дуже слабо знають джерело, з якого проросла їхня релігія — Святе Письмо (на відміну хоча б від протестантів), і тому невпевнені в підвалинах своєї віри і дуже сильно узалежнені від інтерпретаторів Писання, якими зазвичай виступають священнослужителі. Здавалося б, і що в цьому такого?
Що зовні вирізняє звичайну віруючу людину? Правильно, це людина, яка в неділю і свята відвідує храм, приймає християнські Таїнства (Хрещення, Миропомазання, Шлюб, достатньо регулярно практикує сповідь і причастя), правдоподібно майже без запинки знає Десять Божих Заповідей і трохи довше згадує заповіді церковні, а ще володіє інформацією про теперішнього Папу Римського, єпископа своєї дієцезії і локальних священиків. Ну, плюс-мінус. І все це дуже добре. Ось перед нами типовий практикуючий віруючий — коляду до хати впустить, у відпусті візьме участь, часом допоможе в організації релігійної процесії, часом читання вийде прочитати, а може навіть співає в хорі або має участь у Живому Розарії, Домашній Церкві чи іншій шляхетній ініціативі.
Щодо Святого Письма — це однозначно бестселлер в тому самому жартівливо-іронічному значенні, що майже кожен його вдома має, але далеко не кожен читав. Ну, бо текст старий, складний, незрозумілий, заплутаний, неоднозначний, Святим Духом натхненний, словом, можна голову зламати. Чи ж не краще тоді просто щонеділі вислухати вибрані фрагменти Писання, а заодно й правильну інтерпретацію з вуст священика? Врешті-решт, на те вони в семінарії і вчаться стільки років, щоб віруючим проголошувати і пояснювати Слово Боже! І все б воно так, але.
Біблію не писали специ і профі, і не для спеців і профі вона була писана. Це не інструкція до Тесли Ілона Маска, в якій справді не кожен розбереться. Початково написана мовами, якими говорили тогочасні євреї, потім з’явилися частини текстів арамейською, грецькою, а за ними і перші переклади на ту ж латину, яка була загальновживана, а вже від ХІІІ ст. на національні мови, і пішло-поїхало. Аж приїхало у ХХІ століття, час досконалих можливостей — досконалі переклади, ідеальний друк, дешевизна матеріалів, можливість мільйонних накладів, нарешті загальний обов’язок середньої освіти, завдяки чому дорослих неписьменних у Європі, можливо, вже не залишилося. А читати Біблію зовсім не стало легше. Парадокс. І хто в тому винен? А священики! Бо погано тлумачать, бо не тоді і не про те проповіді кажуть, бо взагалі в нас до них мільйон претензій, адже Бог їх поставив, щоб були ходячими ідеалами, бо хто ж, як не вони? А на практиці вони… просто люди. Суцільне неподобство.
А я вам скажу таке: а нема чого вірити у священика. Нема чого роками виправдовувати свій духовний застій тим, що пробощ не такими словами проповіді говорить, не так життя в парафії організовує, чи ще там щось. Пора брати справи свого релігійного життя у власні руки. І починати від самого початку — братися і читати Святе Письмо та нарешті познайомитися з Богом напряму, а не через посередників.
Зима близько, для традиційно віруючих спільнот надходять часи випробувань, коли повторення переказаних дідами релігійних практик — це вже замало. Треба навчитися боронити свою віру, а для цього її треба пізнати самому. І ніхто не обіцяє, що буде легко, але це вже на себе візьме Святий Дух і Божа благодать.
І ще одне: ніколи не пізно, головне — захотіти.
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
