А що то за чоловік там висить? А хто його там прив’язав? А хто врятує? А чому він голий? А хто там біля нього стоїть? А чому в нього так складені ноги і розкладені руки? Як це прибили цвяхами? А хто його вилікує?
Подібних запитань було втричі більше і на кожне два уважних вуха хотіли почути відповідь, та не просто почути, а зрозуміти про що тут йдеться. Типова розмова з трирічною дитиною: хто? що? навіщо? В нас схожі розмови відбуваються по десять разів на день, але цього разу темою розмови вкотре стали речі, які часом важко пояснити собі, не те що дитині. Бо малеча цікавилася розп’яттям, яке знаходиться в головній наві нашого парафіяльного храму.
Думаю, ситуація знайома кожному, хто хоч раз бував у храмі з дитиною дошкільного віку, того віку, коли маленька людинка на повну потужність продукує запитання про все на світі. Психологи кажуть, що кожен з нас у віці від 3 до 5 років ставить в середньому 437 запитань у день. Я не рахувала і не збираюся. Мені б хоча б на десяту частину тих щоденних запитань знайти відповідь і бажано не лише односкладне «так» чи «ні».
Всі ми звикли, що дітям про речі, пов’язані з релігією, краще не говорити зайвого — піде на катехезу, то дізнається, а до того часу вистачить баєчка про добру Бозю, ангеликів, солодкого Ісусика (найкраще того в різдвяній версії серед овечок і зірочок). Ну, не без того, щоб навчити робити знак хреста і вивчити з дитиною хоча би «Отче наш» але теологічні тонкощі — це все ж таки прогулянки по тонкому лезу, тут не кожен мастак. Хтось з домашньою катехезою справляється краще, хтось — гірше, але всі стараються не впасти перед дитиною лицем і пояснити що і як в міру своїх сил. Гірше, коли дитині закривають рота або обіцяють відповісти потім, або вживають найдурнішого з можливих аргументів: підростеш, то дізнаєшся. А підростаючи ми губимо вміння (бажання?) ставити 437 запитань у день, ми звикаємо не цікавитися, не дивуватися, не морочити нікому голову…
У Святому Письмі є фрагмент: «Ісус покликав дитину, поставив її серед них — і каже: “Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство. Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві. Хто приймає дитину в моє ім’я, той мене приймає”» (Мт 18, 2-5). Часто у проповідях священики намагаються пояснити, що означає «стати малим, як дитина» в євангельському значенні. Після останнього діалогу з трирічним дівчам про розп’яття особисто я схильна думати, що «бути малим» означає мати відвагу дивуватися очевидним речам і не забувати запитувати про все на світі, особливо про речі, які здаються очевидними або на які з часом робимося сліпі.
Хто ця людина на хресті в центрі вівтаря? Чому Він голий? Хто з Ним таке зробив? Хто Його врятує і вилікує? Хто там під хрестом? А що я тут роблю, чого шукаю в цьому храмі, заради кого я тут? Більше запитань — більше дитинності, більше покори і простоти, більше Неба.
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
