Погляд

Зворотний бік толерантності

18 Липня 2015, 11:17 1328
гмо

За останніх півтора роки євроскептиків в Україні значно поменшало. Ті, хто не вирізняється особливим оптимізмом, намагаються стримувати емоції та бережуть їх для «свого» кола. Нещодавній «Марш рівності» (а радше нерівності) в Києві вкотре зачепив болючу тему морального занепаду Європи. І навіщо нам та Європа, якщо там таке робиться? Проте хотілось би звернути вашу увагу на другий бік цієї медалі. Марші рівності можуть існувати там, де існує чітке поняття про рівність і гідність як таку.

Якщо люди претендують на право проводити паради рівності й публічно демонструвати свої вподобання, то так само люди мають змогу організовувати зустрічі «чистих сердець» і стояти на морально-етичних засадах, прищеплених родиною, школою, Церквою. Звісно, свобода становить виклик для більшості з нас. Проте будьмо відвертими: сучасні ЗМІ женуться за сенсацією й перчинкою. Золоте правило ще давньоримських часів – хліба і видовищ – актуальне і для наших днів, адже базується на первісних інстинктах. Що збере більшу аудиторію біля екрану: репортаж із параду сексуальних меншин чи розповідь про монастирську школу для дівчаток? Ото ж бо! І перше, і друге існує на паритетних засадах у Європі. Тільки ми радше помічаємо перше, а про друге навіть і не думаємо. Саме тому в Інтернеті у світських соціальних мережах шквал негативних коментарів викликала новина про те, що Церкви можуть надавати освітні послуги в Україні. При цьому мало хто замислюється, що традиційно так склалося: найякісніша освіта – це таки освіта в приватних католицьких школах. І ця якість стосується не лише виховання морально-етичних засад у молодої людини, а й також загального рівня освіти й ерудиції, знання класичних і сучасних мов – того, що ми звикли вкладати в поняття елітарності.

Зараз я вже сприймаю це як даність, але пам’ятаю, як була здивована, коли в розмовах зі своїми друзями з Німеччини, Португалії, Іспанії дізналася, що вони всі початкову й середню освіту здобули саме в католицьких школах. Вони, розповідаючи про своє шкільне дитинство, казали не «вчителі», а «сестри». До слова, ці люди тепер уже мають вищу освіту й наукові ступені магістрів та докторів. Мої друзі з Кракова, які не мали змоги самі здобути освіту в католицькій школі, бо жили за часів ПНР, своїх доньок віддали вчитися до школи сестер-урсулинок. Зараз дівчата продовжують здобувати освіту в університеті на геології та спортивній медицині – це до того, якою якісною може бути природнича освіта в католицькій школі.

Також згадалася моя знайома Пія з Мюнхена. Вона мала цікаву родинну історію. Її мама належала до аристократичного баварського роду, а тато був бідним емігрантом із Сілезії. Познайомились батьки в парафії на зустрічах молоді. Одружилися, попри кричущий мезальянс. Доньку назвали Пія, тобто «чиста, побожна, благочестива». Пія була неймовірна. Вона знала п’ять іноземних мов, вивчала міжнародне право й економіку. Мала вибуховий холеричний темперамент. Що мене найбільше вражало в ній, так це те, що вона могла веселитися майже до ранку, але вранці мала завжди туго заплетені коси, свіжий вигляд і ніколи не запізнювалася на вранішню Месу (ми з нею познайомилися на літній школі отців-домініканців у Кракові). Казала, що такий вишкіл отримала в католицькій школі. І, так, вона була свідома значення свого імені, і була активісткою у згромадженні католицької молоді в Мюнхені.

Підсумовуючи мої роздуми, толерантність і терпимість до іншого – це велике благо, яке передбачає і те, що цей інший буде толерантний і терпимий до тебе. Якщо це прописано на законодавчому рівні, це ще більше благо, бо тоді інститути влади гарантують захист цієї толерантності. Щодо цінностей, про які ми так турбуємося, – це вже виклик нам, нам як католикам, батькам, вихователям: донести наші цінності до інших таким чином, щоби вони змогли привернути увагу молоді й застерегли перед сучасним ярмарком марнославства.

Тетяна Дзядевич, «Католицький Вісник», № 13/ 2015

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: