Кардинали in pectore, тобто призначені Папою таємно, це рідкісний, але не унікальний випадок. Йоан Павло ІІ у різний час призначив чотирьох таких кардиналів — до них належав і Мар’ян Яворський, колишній Львівський митрополит.
Якби такий нікому не відомий кардинал з’явився на конклаві, яким би був його статус — і чи брав ви він участь у виборах нового Папи?
Суперечливий фільм «Конклав» бере таку можливість за основу для сюжету: південноамериканський єпископ-місіонер, який служить в Афганістані, прибуває на конклав, представляється і оголошує, що він кардинал in pectore.
Про нього ніхто ніколи не чув, і його ім’я ніколи не згадувалося під час консисторіїв, де оголошували імена нових кардиналів. Він приніс із собою листа від померлого папи, який засвідчує, що він є кардиналом in pectore. Це викликає подив серед «червоних капелюхів». Його справу вивчають, а потім допускають до дуже обмеженого кола чоловіків, які можуть обирати майбутнього главу Католицької Церкви…
Та чи це реалістична передумова? Чи можливий такий сюжет у реальному світі?
Хоча у Церкві справді є таке явище, як кардинали, призначені in pectore, фільм представляє його геть нереалістично.
«Це абсолютно неможливо», — каже П’єр Шаффар-Люсон, доктор канонічного права. Він каже, що з канонічного погляду не може так бути, «щоби кардинал просто магічним чином з’явився посеред загальних конгрегацій і витягнув листа зі свого капелюха». Таємного листа від Папи замало.
«Нормальний акт потребує оприлюднення, — підкреслює професор. — Понтифік має офіційно оприлюднити ім’я кардинала, яке він раніше зберігав in pectore, тобто “у своєму серці”».
Кодекс канонічного права твердить, що до оприлюднення його імені кардинал, призначений in pectore, «не зв’язаний жодним з обов’язків кардиналів і не має жодних їхніх прав».
Таким чином, лише після оприлюднення імені прелат отримує кардинальство в повному розумінні цього терміну і, отже, може брати участь у конклаві.
«Це офіційний акт, який має значення. Коли немає оприлюднення [з боку Папи], навіть якщо кардинал, про якого йдеться, знає про своє призначення, він не може повідомити про це», — наполягає каноніст.
За словами П’єра Шаффара-Люсона, причина призначення кардинала in pectore можуть бути дипломатичними і політичними. Коли правлячий понтифік оголошує у своєму списку кардинала, особу якого він тримає у таємниці, «усі країни, недружні до Святого Престолу, можуть звіритися зі списками своїх єпископів, які є потенційними кардиналами».
Так було у Китаї під час понтифікату Йоана Павла ІІ. Він призначив кардинала in pectore під час свого першого консисторію 30 червня 1979 року, а ім’я цього китайського прелата, Ігнатія Гунь Пінь-мея, оголосив 12 років потому, під час консисторію 28 червня 1991 року.
Після нього Йоан Павло II створив ще трьох кардиналів in pectore. Згодом він відкрив імена двох із них: ними виявилися Мар’ян Яворський, архієпископ Львівський, та Яніс Пуятс, архієпископ Ризький.
Ім’я останнього з трьох кардиналів in pectore, про призначення якого він оголосив на консисторії 21 жовтня 2003 року, так і не було оприлюднене. Преса, як годиться, бурхливо спекулювала про його особу: лунали імена єпископа Йосифа Ченя (Гонконг) і архієпископа Тадеуша Кондрусевича (Москва), але таємниця так і не була розкрита.
Слід також зазначити, що якщо Папа помирає, так і не відкривши ім’я кардинала in pectore, його наступник не зобов’язаний брати цей факт до уваги.
Станом на сьогодні сюжет фільму «Конклав» виглядає ще фантастичнішим, з огляду на те, що ні Франциск ані Бенедикт XVI не створювали кардиналів in pectore. Жоден новачок не може просто прийти і отримати червону шапочку. Папа не може призначити кардинала in pectore, не оголосивши про цей факт.
З іншого боку, Папа як абсолютний суверен, завжди може змінити правила гри. «Гіпотетично, він може оприлюднити нову норму найближчими днями; юридично це можливо, — каже П’єр Шаффар-Люсон. — Але у нас немає жодних підстав вважати, що він це зробить».
фінансово.
Щиро дякуємо!
