Несподівана відставка Бенедикта XVI після восьми років його понтифікату відкрила новий конклав, який — як наслідок — розпочав нову гру в медійний конклав, новий «розклад карт» і нові прогнози щодо того, хто стане Папою.
Того разу ватиканісти не змогли передбачити хід папських виборів у своїх оцінках. Обраного папу, кардинала Хорхе Маріо Берґольйо, рідко згадували в списках папабілі — навіть рідше, ніж вісім років тому.
У перших списках кандидатів на Петрів престол, опублікованих одразу після звістки про відставку Бенедикта XVI, повторювались імена чотирьох кардиналів: Анджело Сколи, Луїса Таґле, Марка Уелле та Крістофа Шенборна; окрім низ, називали ще Жуана Браза де Авіза, Тімоті Долана, Джанфранко Равазі, Роберто Сара та Мауро П’яченцу.
Дещо дивувало: там не було кардинала Берґольйо — людини, яка не лише згадувалася серед папабілі у 2005 році, але насправді відігравала тоді серйозну роль, про що історики вже знали. Крім куріального працівника, кардинала Оділо Шерера, бракувало й інших представників Латинської Америки: кардинала Клаудіо Уммеса, кардинала Оскар Марадьяги та кардинала Хорхе Берґольйо. Цей недогляд серйозно применшив цінність журналістського прогнозу.
Кандидати на папство. Хто був фаворитом у 2013 році?
Можна виділити три види кардиналів-папабілі. Кардинал Скола з Мілана (міланські кардинали — за промовчанням «претенденти на трон») і кардинал Уелле, канадець, працівник Римської курії, були фаворитами від початку до кінця. Однак очевидно, що преса — насамперед італійська — точно зробила ставку на Сколу, розглядаючи його як учня Бенедикта XVI і пророкуючи, що після двох іноземців наступним Папою буде італієць.
Кардинали Таґле, Равазі, Тарксон і Шенборн, згадані в перших списках папабілі, у наступні дні втратили медійні шанси бути обраними. На відміну від представників обох Америк — кардиналів Долана, О’Меллі й насамперед Шерера, чиї рейтинги суттєво зросли. Можливість обрання для Шерера дістала назву «латиноамериканська опція». Виникла історично непересічна спекуляція: куріальні кардинали — невелика, але впливова частина колегії кардиналів — могли підтримати обрання бразильця! Досі тільки кардинали-архієпископи могли дозволити собі таку відкритість, проти чого рішуче виступала куріальна група, надаючи перевагу італійцям.
«Момент зеро» — відкриття конклаву
Тому в день відкриття конклаву — коли того вечора відбулося перше голосування — преса назвала імена чотирьох preferiti. Це були Скола з Мілана, канадець Уелле, бразилець Шерер і Долан із Нью-Йорка. Перші двоє були явними фаворитами, і навколо них мала розгорнутися традиційна фракційна боротьба між консерваторами й реформаторами. Цього разу все було непереконливо; наративові про фракційну гру бракувало достовірності — можливо, насамперед через те, що (за винятком Сколи та Долана) кардинали були просто маловідомі.
Ватиканісти — попри помилку в інтерпретаційному ключі з першого конклаву 1978 року — одностайно повторили, що на нас чекає конклав «а‑ля Войтила». Якщо протягом одного-двох днів ми побачимо білий дим, то це означатиме перемогу фаворита. Найважливішою особою в цій групі був кардинал Скола. Якщо конклав продовжуватиметься — це означатиме, що жоден із фаворитів не набрав достатньої кількості голосів і не має перспективи набрати більше двох третин. Треба достукатися до аутсайдерів, а для цього потрібен час; конклав затягнеться ще на кілька наступних голосувань…
13 березня 2013 року конклав уперше обрав на Папу кардинала з‑за Атлантики.
Уривок із книжки о.Пшемислава Слівінського «Конклав»
фінансово.
Щиро дякуємо!
