Чимало мужчин носить у собі оманливе переконання щодо чоловічої чутливості.
Сучасні чоловіки потрапили в пастку: суспільство, яке вони самі співтворять, вимагає від них вразливості, щиросердності, піднесення духа, але й водночас посилає їх на війну, де вони мають проявляти твердість, безжальність, жорстокість.
Для сучасного чоловіка дилемою стає виклик: як поєднати у собі протилежні риси особистості? Бути вразливим, ніжним, розуміючим — і залишатися сильним, впевненим у собі, безапеляційним та відповідальним. Цей виклик для багатьох чоловіків стає ще складнішим, оскільки буття мужчиною їх ніхто не навчає, а хвиля критики чоловічого світу щораз посилюється. Зокрема, феміністичні рухи піддають нищівній критиці так звану патріархальну цивілізацію та звинувачують чоловіків в усьому злі в історії людства. Чимало сучасних чоловіків живуть однобічно: вони сильні й невразливі — типові «мачо» або «нарциси». Бувають теж чуйні та беззахисні — «цяця-хлопчики». Ще інші втрачають себе, обираючи шлях самознищення — залежні від алкоголю чи наркотиків; є й такі, що вибирають безпритульність. «Хлопці без батьків» почасти єдиний контакт із чоловічістю набувають у поєдинках із поліцією після футбольних матчів. Дехто вибирає собі дорогу навпростець, «подаючись у духовність». Це передчасні містики.
Однобокість особистості чоловіка приносить у його життя плоди психічного і духовного страждання, про які він зазвичай мовчить. На щастя, багато чоловіків переривають цей німий біль: вони знаходять конструктивний шлях особистісного розвитку в чоловічих групах самопомочі або терапії. Інші проявляють зростання в індивідуальній терапії або ж розвиваються на духовних дорогах, послуговуючись реколекційними практиками чи духовним керівництвом. На кожному з цих шляхів перед чоловіком постає неминучий виклик поєднання у собі протилежних рис чоловічого характеру(особистості). Аби впоратися з цим завданням, варто ретельніше в нього зануритися. В цьому дусі я хотів би представити найновіші розв’язання, сподіваючись, що вони стануть натхненням для праці над людськістю у чоловічому втіленні.
Багато хто з чоловіків переживає збентеження, почувши запитання: «Що відчуваєш? Чого прагнеш?» Саме питання вже видається декому невідповідним. Незручність, і навіть обурення, викликане ним, пробуджує чоловіка зі стану емоціональної летаргії чи остовпіння. Чому саме так усе відбувається? Приводів, без сумніву, є безліч.
Хочу лиш звернути тут увагу на понадіндивідуальні умовності, а отже, й на суспільно-культурні. Чоловіки перебувають під суспільним тиском: від них вимагається довести те, що вони є справжніми чоловіками. «Де ці чоловіки, орли, соколи, фазани?» — співала багато років тому польська співачка Данута Рін. Питання на зразок: «Чи зможу? Чи мені вдасться? Чи дам собі раду?» — постійно терзають розум чоловіка. Він носить у собі категоричний імператив, який звучить так: «Мушу ствердитися! Чоловічість треба невтомно доводити вчинками. Іспит триває безперервно!»
Чоловічою душею заволодіває страх, а предметом його найбільших побоювань є виявлення, що він не справжній чоловік. Опанований страхом, він зачиняється у вежі самотності й не шукає допомоги. Чоловік відчуває загрозу від визнання слабкості й браку стійкості. Його пригнічує розкриття перед кимось іншим свого внутрішнього життя, принижує невміння самостійно вирішувати проблеми. Чоловік виробляє у собі панівну позицію, прагне миттєвого полегшення й конкретних результатів, не хоче прийняти того факту, що його криза — це кінцевий ефект, наслідок роками придушуваних емоцій.
У чоловічому індексі заборонених почуттів перше місце посідає страх. Чоловік намагається довести решті світу, що він не боїться. Інакше прилипне до нього етикетка боягуза. Аби урятувати своє почуття мужності, він може без необхідності наразитися на небезпеку.
Заборонене йому почуття слабкості й горя, коли не виграє у спортивних змаганнях, бізнесі, кар’єрно не зростає. Якщо ж не досягає успіхів, програє у перегонах за посаду, перестає розглядатися як харизматичний, цікавий і захопливий, — то загрожує йому штамп невдахи і «лузера», а його ворогом стає потреба пасивності, споглядання, витрачання часу. Ці недобрі відчуття треба гнати з душі, віддаючись виключно активності, продуктивності, цілеспрямованій діяльності, адже власне це — чоловічий стиль буття.
Таким чином він доводить свою зрілість і відповідальність. Добре, коли він засмучений і замислений, адже це знак, що життя він трактує серйозно. Проте на сльози не може собі дозволити, адже це надто сентиментально, а до того ж може кому видатись надто жіночним.
Ударом для чоловіка стає дисфункція сексуальної природи. Взагалі-то чоловік не пов’язує своїх сексуальних проблем зі сферою почуттів. Не вміє розгледіти у своїх реакціях конкретного вираження емоцій. От тому й хоче швидко вилікувати нововиявлену сексуальну дисфункцію, не лікуючи душі. Охоче скористається з допомоги сексолога, щоб усунути симптоми, замість того щоби пройти глибше психологічне обстеження.
Заборонені почуття охоплюють також структуру міжлюдських стосунків: «Якщо не буду твердим, мене можуть прийняти за гея». Чоловік, який живить до іншого чоловіка душевні почуття, піддається страху, починає сумніватись у собі, підозрює себе у схильності до гомосексуалізму. Блокує у собі здатність зав’язувати нові теплі, повні турботи знайомства з іншими чоловіками. Зберігає охоронну дистанцію до представників своєї статі. Сприяє цьому оборонна, ізолююча сухість, безсловесне звернення: «Не торкайся мене!» Аби не бути звинуваченим у чоловічому шовінізмі, багато хто з чоловіків стають співцями жіночності й не насмілюються опиратися жінці. Вони завжди милі й готові спокутувати кривди, що їх чоловіки заподіяли жінкам протягом століть.
Сучасна культура чинить із чоловіків спершу лагідних баранців, а потім жадає від них енергії тигра й дикунства у серці. Нерідко жінки гордують чоловіками, які втратили фантазію та пристрасть до життя. Звичайно ж, не бракує чоловіків, примітивно згуртованих, агресивних, панівних, які підносять руку на жінку та своєю поведінкою принижують і себе, і чоловічу гідність. Цей поверховий аналіз відкриває перед нами позбавлений людяності образ чоловіка. Хвороба віднаходить ліки, а чоловічу душу може зцілити внутрішній процес, у якому сам чоловік відкривається на власний світ почуттів, тобто на самого себе. Це таке собі делікатне прочинення дверей до внутрішнього дому, яким є конкретний чоловік.
Чоловіча вразливість
Не тільки чоловічий тембр голосу звучить інакше, ніж жіночий. Чоловіка від жінки відрізняють жести, міміка, експресія тіла. Чоловіки по-іншому виражають емоції, серце чоловіка таке, а жінки — зовсім інше. Багато чоловіків носять у собі оманливе переконання щодо чоловічої вразливості, трактуючи її як ознаку слабкості, а оскільки соромно бути слабким чоловіком, то треба якнайшвидше «позбутися слабкості».
Багаті на емоції чоловіки часто мають почуття меншовартості, адже переконані в тому, що вразливість це слабкість. Вони борються зі своєю вразливістю, намагаються її глибоко приховати або знищити. Таким чином калічать самих себе, завдають собі болю і втрачають ознаки людяності. «Найбільша небезпека — втратити самого себе, але це може статися непомітно. Жодна інша втрата не приходить так непомітно; будь-яка інша втрата — руки, ноги, п’яти дукатів, дружини — це дещо інше», — писав Сьорен К’єркегор. Втрата серця — це втрата душі.
Чоловік, який стає лише «головою й животом», це людина скалічена, людина, яка намагається позбутися дорогоцінного скарбу — серця. На щастя, це зусилля даремне, оскільки відгороджування від почуттів, випихання їх поза площину свідомості не знищує їх. Вони лиш на перший погляд стихають, але поза нашим контролем наростають, накопичуються й розбурхуються, вимагаючи місця в людській душі. Запхнуті до темного підвалу людського дому, намагаються промовити до нас своєю мовою: напруженням, больовими симптомами, безсонням. Інколи вибухають у небажані моменти, псуючи контакти з іншими людьми. Тоді ми втрачаємо ясність мислення і свободу самовираження. Не маючи контакту зі своїми почуттями, не знаємо себе і не належимо собі. Втрачаємо вміння панувати над собою. Це втрата внутрішньої свободи: не знаючи своїх почуттів, не можемо збагнути мотивацію своїх виборів і зразків поведінки, не можемо передбачати своїх реакцій, контролювати їх та керувати ними. Це вони частково керують нами, а особливо в ті моменти, коли напружуємо волю.
Почуття сидять в нас дуже глибоко, глибше, ніж наші думки. Вони є тим, чим є ми. А отже, бути в контакті з самим собою означає бути в контакті зі своїми почуттями. Йдеться тут про процес їх усвідомлення, про їхнє свідоме переживання. Пізнавання власних почуттів — це шлях до пізнання самого себе. Втрата контакту з почуттями перекладається на втрату контакту з самим собою. Це спричинює хворобу на смерть, за висловом К’єркегора. Вразливість серця є великим добром і багатством чоловічої душі. Насправді воно позначає внутрішню силу чоловіка. Чоловік, перебуваючи в контакті з самим собою і власними почуттями, свідомий своїх прагнень та внутрішніх конфліктів, які він може розв’язувати, стає вільним і рішучим у діях. Він знає, чого хоче, і вміє обирати. Кожне з почуттів щось нам говорить, чогось нас навчає, є корисним у прочитанні того, що відбувається у нас всередині, а також між нами та світом. Треба тільки навчитися помічати, вслухатися в них, свідомо їх переживати і відчитувати сенс, який несуть з собою. Живі почуття, які в нас плинуть, — вони ніби струмені живої води: роблять нас живими зсередини, а життя набирає смаку й стає якісно ліпшим.
Поборотися за власне серце
У кожному чоловікові приспано воїна. Коли ж воїн прокидається, чоловік готовий до боротьби. У цьому разі йдеться про боротьбу за себе, своє серце і людяність. Чеснотами чоловіка є відвага, розум, стійкість і надія на перемогу. Спочатку треба атакувати попередні переконання щодо почуттів, позбавити їх зміст абсолютизму, змінити їхнє формулювання відповідно до пізнаваної істини. Коли падають бетонні фортеці наших ментальних переконань — твориться внутрішній клімат, сприятливий для відновлення почуттів. Безперечно, ми не можемо собі «наказати» мати ті чи інші почуття. Вони з’являються спонтанно і поступово; це процес, що звершується часі. Він вимагає від чоловіків терпеливості й уважності. Не можна забувати того, що почуття не підпорядковуються інтелектуальній логіці, а мають психологічний сенс. Поступово вони набувають усвідомленості, ми прочитуємо суть, яку вони несуть в собі. Необхідною допомогою в формуванні щораз більшої усвідомленості почуттів є акцептування [позитивне прийняття] почуттів, які ми сприймаємо і які переживаємо. Погодитися зі своїми почуттями нелегко, адже вони руйнують наш власний, попередньо сформований образ. Особливо коли з’являється страх, гнів, бунт, горе чи відчай, які треба пережити, відчути й зрозуміти.
Добре, якщо у цьому процесі ми не залишаємось самі. Підтримку може нам забезпечити чоловіча група самодопомоги або ж інша група саморозвитку. Цю роль може відіграти й психотерапевт, духовний наставник чи друг. Чоловік, який працює над собою в сфері почуттів, потребує іншого чоловіка, з яким би міг ділитися своїм суто чоловічим досвідом. Інший чоловік стає для нього доброзичливим дзеркалом.
Деякі чоловіки для повірянь таємниць свого емоційного світу обирають жінок. Таке трапляється з різних причин. Інколи в своєму середовищі вони не знаходять доброзичливих чоловіків, кому могли б розповісти про свої переживання. Нерідко вони носять у собі страх перед представниками власної статі. Подеколи чоловіки пасують перед доброзичливою жінкою, вчергове приймаючи образ малого хлопчика, який розповідає про себе мамусі. Таке регресивне ставлення, якщо вкорінюється, гальмує емоційний розвиток чоловіка.
Звісно ж, на підставі цих зауважень не варто робити надто квапливих висновків. Не йдеться тут про творення загально важливих норм. Серед жінок не бракує і таких, які чудово розуміються на чоловічому світі. Попри це, чоловік для свого емоційного й духовного зросту потребує провідника, що репрезентує його власну стать. Перед ним чоловік може викласти усе, що переживає. Тут воістину незамінною стає роль священика — пастиря і наставника, який може стати другом.
Щира розмова допомагає чоловікові краще усвідомити власні почуття; у той же час зменшується їх тягар, запобігається їхньому накопиченню, яке в подальшому може спричинити перенос і неконтрольований виплеск. Чоловік почувається прийнятим у чоловічий світ в особі провідника, що його супроводжує. Він потребує «міцної розмови» зрілого чоловіка, котрий промовляє до серця: «Ти не повинен бути постійно сильним, маєш також право бути слабким, залежним, потребуючим; тобі дозволено мати різні почуття, можна плакати й сміятися». Це «чоловіча розмова» для тих, хто завжди в житті дає собі в усьому раду, старається й буває надто відповідальним.
Несміливі чоловіки, пасуючи перед життєвими викликами, уникаючи відповідальності через зневіру в себе, потребують іншої «міцної розмови». Їм зрілий провідник сказав би: «Ти можеш! Ти маєш вдосталь сил, відваги! Рушай!» Надто нарцисистичні хлопці, можуть почути таке: «Ти — не Сонце, стань Землею, що обертається навколо Сонця! Ти можеш кохати!» Чоловіки потребують принаймні ствердження і слова, що воскрешає до життя.
Бувають чоловіки зі «зламаними серцями». Це ті, хто пережив у дитинстві емоційне занедбання, покинутість, емоційне чи сексуальне використання. А чоловіки після невдалих шлюбів — розчаровані, обмануті, вони потребують спеціальної психологічної допомоги. Такої ж допомоги шукають і чоловіки, що борються із сексуальними відчуттями, скерованими до осіб своєї статі. Глибоко зранених чоловіків треба запросити до праці на глибокому рівні душі. Це пасхальний шлях розвитку, який вимагає відкриття прихованого болю, очищення психічних ран, довготривалого процесу оздоровлення та модифікації певного ставлення, вивчення нових зразків поведінки. Глибоко зранені, хто переможно виходить зі своїх ран, стають глибоко почуттєвими чоловіками, здатними до співчуття у розумінні інших, а особливо стражденних. «Зранений цілитель» часто надзвичайно вміло надає допомогу іншим чоловікам.
Впевненість у собі
Впевненість у собі — це така риса, яка знаходиться в центрі структури особистості чоловіка. Чим впевненість у собі не є? Справжня впевненість у собі не виражається через зроблене враження. Хибність враження заступає істинну особу чоловіка. За маскою перебільшеної впевненості у собі, пихатості, надмірного самовиставляння, павичевої показушності чи роблення масок приховується маленький хлопчик у тілі дорослого чоловіка, який розпачливо намагається «вдало засвітитися». Техніки самопрезентації намагаються прикрити дефіцит почуття власної вартості та внутрішньої сили. Справжня впевненість у собі не має нічого спільного з поведінкою постійної домінації над іншими. Впевненості у собі також бракує чоловікам із нестійкою особистістю. Це надто вразливі, гіперактивні, імпульсивні чоловіки. Їм бракує стійкості й чіткого усвідомлення життєвих цілей.
Впевненість у собі — це риса, ґрунтом якої є родюче серце чоловіка.
Допускання і переживання власних почуттів, їхнє усвідомлення, перебування в контакті з ними, мудре підпорядкування, а також здібність послуговуватися ними робить чоловіка сильнішим і дозволяє зростати його впевненості у собі. Чоловік, занурений у життя й діяльність, уміло користається своїм емоційним багатством, а разом із тим відкриває корисність почуттів. Перестає моралізувати, ділячи їх на добрі і злі. Радше відповідає собі на питання, чи витікає з них якась вигода? Приймає відповідальні і сміливі рішення у внутрішній свободі, які часто здобуває, розв’язуючи внутрішні конфлікти, що виникають із суперечливих прагнень, а також вирішує, що вибирає з-поміж різноманіття благ. Адже не можна мати двох речей одразу. Треба мати відвагу втрачати; треба вміти розпрощатися з певними надіями.
Впевнений у собі чоловік усвідомлює самого себе, свою цінність. У власних очах заслуговує на повагу і в такий спосіб відчуває свою гідність. У відчуття власної гідності вписується також утвердження власної статі. Впевнений у собі чоловік добре почувається у своєму тілі, він навчений піклуватися про себе: дотримується відповідної дієти, дбає про фізичний тан, господарює інколи так, аби душу наповнювати красою. Він відчуває радість буття собою в чоловічому втіленні. Він шанує гідність і відмінність жінки, помічає її геніальність і дар. Він готовий створювати з нею партнерський зв’язок, а коли дозріває кохання — з радістю віддає себе і приймає цей дар. Жінка є радістю чоловічого серця. Впевнений у собі чоловік не боїться ані самооцінки, ані оцінки середовища. Він готовий сперечатися з собою, тобто з власними переконаннями, адекватно оцінює конструктивну критику з іншої сторони. Внутрішня гармонія дозволяє йому природно розвивати себе. Міцно вкорінений у самому собі, він стає стабільним, пластичним, виструнченим, твердо влитим у реальність. Завдяки своїй чоловічій впевненості він може бути опорою для жінки, дружини, синів, дочок, осіб, довірених йому. Що більше зростає внутрішня сила чоловіка, то більше розширюється сфера його відповідальності. Він також готовий виступити в правій боротьбі на захисті інших, знаходячи користь від почуття гніву.
Боґуслав Шпаковскі SAC (1954 р.н), доктор гуманітарних наук, психотерапевт, має сертифікат Секції наукової психотерапії Польського психіатричного товариства. Викладач антропології у Вищій духовній семінарії отців-паллотинів у Олтажеві. Співпрацює з Центром духовної формації сальваторіанів у Кракові.
о. Боґуслав Шпаковскі SAC, Deon.pl
Переклад: Регіна Косуба, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
