Питання: Навіщо збираються Синоди єпископів і яка їхня історія?
Відповідь: Синод єпископів це постійний орган, його заснував 15 вересня 1965 року блаженний Папа Павло VI у відповідь на побажання Отців ІІ Ватиканського Собору,щоби підтримувати дух соборності у Церкві.
Слово «Синод» («збори») походить із грецької мови, і його первісне значення — «спільний шлях». Це відображає саму суть Синоду як інструменту єпископської колегіальності, як казав святий Йоан Павло II.
Синод — це простір зустрічі єпископів одного з одним, зі Святішим Отцем і навколо нього, місце для обміну досвідом та інформацією заради спільного пошуку універсальних пастирських рішень. Таким чином, Синоду можна дати таке визначення: це асамблея представників католицького єпископату, чиє завдання — допомогти Папі порадами в управлінні Вселенською Церквою.
Вже в період підготовки до ІІ Ватиканського Собору визріла ідея єпископського органу, який би надавав допомогу Папі. 1959 року нунцій Сільвіо Одді запропонував створити «консультативний орган». «Звідусіль чуються скарги, — сказав він, — на те, що у Церкви, крім Конгрегацій, немає постійного консультативного органу, свого роду 'малого собору', який би охоплював представників усієї Церкви, збираючись періодично, нехай навіть тільки раз на рік, для обговорення найгостріших проблем і для того, щоб запропонувати нові напрямки в церковній “політиці”. Одним словом, орган, який би поширювався на всю Церкву, подібно до того, як єпископські конференції збирають усю ієрархію або її частину в межах однієї країни чи (…) охоплюють своєю діяльністю благо всього континенту».
Архиєпископ Утрехта кардинал Альфрінк того ж 1959 року писав: «Собор ясно проголошує, що управління Вселенською Церквою — це право Колегії єпископів, на чолі яких стоїть Верховний понтифік. Звідси випливає, що турбота про добре здоров'я Вселенської Церкви — це, з одного боку, справа кожного окремого єпископа, а з іншого — всі єпископи можуть брати участь в управлінні вселенською Церквою. Це можна здійснити не тільки скликанням Вселенського Собору, а й установою нових органів. Можливо, постійні поради досвідчених єпископів, обраних з усієї Церкви, могли б узяти на себе законодавчу функцію в єднанні зі Святішим Отцем і кардиналами Курії, а римські Конгрегації зберегли б тільки консультативні та виконавчі повноваження».
Однак саме Павло VI надав імпульсу цим ідеям. 1963 року він не раз повертався у своїх висловлюваннях до ідеї співпраці єпископату з Наступником святого Петра та спільної відповідальності за управління Вселенською Церквою.
У вересні 1965 року, наприкінці промови на відкритті останнього етапу ІІ Ватиканського Собору, блаженний Павло VI провістив Синод єпископів, пояснивши, що він збиратиметься «з прелатів, призначених переважно Єпископськими конференціями з нашого схвалення». Цей Синод скликатиме Папа «відповідно до потреб Церкви» і коли Папа вважатиме це необхідним. «Така співпраця єпископату, — сказав Павло VI, — буде вкрай корисною для Апостольського Престолу і для всієї Церкви, і особливо для повсякденної роботи Римської курії». 15 вересня 1965, на початку 128-ї загальної конгрегації Собору, його генеральний секретар монс. Перікл Фелічі оголосив про вихід Motu proprio «Apostolica sollicitudo», яким був офіційно заснований Синод єпископів.
Переклад: Католицький Оглядач
На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикану
Інші статті рубрики Питання-відповіді:
Чи може католичка бути феміністкою?
Що мав на увазі Папа, говорячи, що кожен має слідувати своїм уявленням про добро і зло?
Як католик повинен ставитись до мавзолею Леніна?
Що означає «І з духом твоїм» у відповідь на слова священика «Господь з вами»?
Як гнів Божий поєднується з Його милосердям?
Чи може католик причащатися в православному храмі і навпаки?
Як ставитися до «прискорених шлюбів», які практикуються у Лас-Вегасі?
фінансово.
Щиро дякуємо!
