У вересні цього року священики Києво-Житомирської дієцезії брали участь у заняттях постійної формації. Зустрічі ці важливі для духовного відновлення і пастирського служіння кожного священика; це нагода — подібно як і обов’язкові щорічні духовні вправи священиків — проаналізувати своє попереднє служіння, помітити помилки, щоб їх виправити і не повторювати. Це також нагода до братнього спілкування поміж священиками.
Більшу частину лекцій цього разу читав професор Люблінського католицького університету о. доктор канонічного права Лешек Адамовіч. Під час лекцій він навів один чудесний приклад зі свого життя, яким я не можу не поділитися з іншими.
Одного разу він зі своїми приятелями-священиками їхав за місто на відпочинок. Дорогою вони минали місце дорожньо-транспортної пригоди. Спинилися. Отець вийшов, щоб подивитися, чи немає постраждалих. Лікарі саме займалися дівчиною, яка була в дуже важкому стані. Отець уділив їй відпущення гріхів, і лікарям залишив візитну картку, на якій написав для капелана лікарні про те, що уділив розрішення цій дівчині.
За декілька днів до нього зателефонувала жінка, мати цієї дівчини. Виявилося, що дівчина була важко поранена і померла в шпиталі. Чудесним було те, що саме в той час, коли отець уділяв розрішення її доньці, жінка була на адорації Пресвятих Дарів за священиків у своєму парафіяльному храмі…
Останнім часом я дуже багато чую різної критики священиків: і справедливої, і несправедливої. Людина має право мати власну думку, має право оцінювати діяльність іншої людини, має право чогось очікувати. Проте в цій критиці часто розкриваються очікування людей від священиків. Є багато добрих, відкритих священиків, які не просто хочуть допомогти, а й мають можливості допомогти, наприклад, матеріально. І часто здається, що, звичайно, в усіх священиків має бути завжди час на те, аби вислухати наші найменші проблеми, що священик мусить мати достатньо коштів, аби зігріти всіх безхатьків у місті й допомогти всім онкохворим, які тільки до нього звернуться. І коли зустрічаємося з тим, що священик тут відмовив, там сказав, що не має можливості, ми розчаровуємося, і, звісно, осуджуємо…
Ось приклади з мого священства.
Я ходив по коляді і, коли люди давали пожертви, казав, що це піде на закупівлю вугілля для опалення храму. Тоді одна жінка здивовано каже: «А ми думали, що вам держава зарплатню платить».
Іншого разу прийшли біженці зі Сходу: допоміг раз, другий, а потім кажу: «Не маю з чого — треба платити за електроенергію, за газ й інше, зарплату працівникам», — а вони здивовано: «А хіба вам Ватикан не допомагає?»
Один священик розповідав, що якась бабця йому докір висловила, коли він не дав їй розрішення, бо вона не мала жалю за гріхи: «Я вам на тацю дала, маєте мене посповідати!»…
Те, чого ми очікуємо від священика, може розходитися з тим, ким він є або має бути. Найважливіше завдання священика — дбати про спасіння душ. Якщо ми очікуємо від нього ще чогось, а він цього не може дати не тому що не хоче, а тому що просто не може, то ми мислимо і діємо супроти Божої справедливості, тобто грішимо. Цей гріх дуже близький до іншого гріха, який полягає в тому, що священика в якійсь парафії виносять на п’єдестал, який заступає правду про те, що він тільки слуга Того, Хто насправді має бути на п’єдесталі. Як перший, так і другий гріх ранить священика, лише наслідки останнього можуть бути більш трагічними.
Мати цієї дівчини, про яку розповідав професор, ще перед цим страшним випадком одного разу вже мала зустріч із ним під час паломництва до Ченстохови. Тоді вони, як згадує професор, дуже гаряче подискутували. Вона не була байдужою до церковних справ, у неї не бракувало нарікань на духовенство, але вона була послідовною: молилася за священиків, жертвувала свій час. І Бог подбав про її дитину, коли настав її час: біля неї був священик, який подбав про її вічне життя.
Ми так хочемо, щоб священики, яких ми бачимо були відразу святими, але не молимося а них. Ми дуже хочемо виправити їх, а насправді, коли починаємо молитися за них, то саме тоді розуміємо, що насправді виправлятися треба було комусь іншому.
І останнє: хоч би яким цей священик був, та саме він може пробачити гріхи твоєму вмираючому родичу, твоїй близькій людині чи тобі, тобто відкрити Небо.
фінансово.
Щиро дякуємо!
