Інтерв’ю

Науці нічого не відомо про сотворення світу

15 Жовтня 2015, 11:48 1420
ЕрікЙоханссон6

«Фізика не розповість, звідки взявся світ фізичний, хімія — як виник світ хімії, біологія в подиві від появи світу біології. Віруючі визнають, що світ був створений ні з чого, вчені ж можуть лише дійти до певної “особливої” точки, до Великого вибуху, а потім починаються мудрування», — каже Міхал Хаберек, домініканець, стипендіат «Discovery Institut», у бесіді з Томашем Ровіньським.

— Чому ми віримо, що людина була створена з «праху земного», а не якимось чином — майстерно — виведена Богом із мавп?

— Ми можемо у це вірити — до того ж сильно. На це немає доказів, як немає їх щодо воскресіння Ісуса, Непорочного Зачаття Діви Марії або воскресіння Лазаря. Ці істини ми приймаємо силою віри в об’явлення Бога, що спирається на Святе Письмо і Традицію Церкви.

— А як же наука?

— Все, що може наука, — сказати, що їй нічого про це невідомо. З погляду віри зрозуміло: якщо сотворення людини було здійснене надприродним шляхом, отже, не було в цьому участі законів природи; а якщо не було законів природи, то не може бути і наукового пояснення.

— І яку альтернативу ти пропонуєш?

— «Теорія розумного задуму» дає нам сьогодні хороші аргументи на користь того, що наука не здатна до кінця пояснити походження людини. Наука може розгледіти власні межі, але жодної позитивної відповіді на питання про походження першого людського тіла вона дати не в змозі. Саме так це розуміє Традиція Церкви.

— У такому разі, навіщо взагалі потрібна наука? Давайте залишимося в галузі віри. Та хіба це не пахне фундаменталізмом? Або ж сама ідея науки — це обман?

— Мені здається, що саме так думають фундаменталісти або креаціоністи, вважаючи, що світові близько шести тисяч років, попри надані їм докази. За такого підходу Біблія справді йде врозріз із науковим пізнанням, але традиційний християнський підхід не такий. Зрозуміло, наука — це важливий інструмент, вона дає багато цінних відповідей відносно того, як працює цей світ.

— Як це розуміти?

— Кінець кінцем, книга природи і книга Святого Письма мають одне Джерело — Бога. Тобто Бог дає нам можливість пізнати істину двома способами: через природу (і цим займаються відповідні напрями науки) і через надприродне об’явлення — пізнання силою віри, яким займається богослов’я. Але я не думаю, що наука може нам відповісти, звідки взялася природа: фізика не розповість, звідки взявся фізичний світ, хімія — як виник світ хімії, біологія в подиві від появи світу біології.

— Тобто натуралізм не дає наукового пояснення першопричин?

— Якщо послідовно застосовувати принципи натуралізму (які кажуть, що кожне явище повинне мати природне пояснення), то це закінчується теоріями, що відступають від наукових стандартів і є швидше ідеологією натуралізму, одягненою в науковий балахон. Це вже не християнський підхід. Таким чином, проблема не так у цінності науки як такої; йдеться про межі наукового пізнання. Походження людини міститься в самому центрі цієї дискусії: вчені вважають, що можуть це пояснити; а віруючі виникнення людини пов’язують із надприродним пізнанням, об’явленням Бога.

— Але навіть віруючим людям наукове пояснення виникнення світу та людини іноді здається достовірнішим. Що свідчить про достовірність релігії перед лицем безлічі антропологів і космологів, які мають науковий авторитет?

— Слід відрізняти питання авторитету від можливостей пізнання, а точніше — два види авторитету: епістемологічний та деонтологічний. Перший стосується тих, хто має авторитет у будь-якій сфері. Наприклад, якщо математик каже, що в результаті підрахунків виходить «5», а не-математик — що «4», то ми схильні вірити математикові в силу його епістемологічного авторитету. Але якщо математик каже, що аборти слід узаконити, а священик, пророк або святий — що ні, то ми схилятимемося до другої думки: силою деонтологічного авторитету останніх.

— І як це пов’язано з темою нашої розмови?

— Проблема з’являється тоді, коли людям, які мають епістемологічний авторитет (силою їх знань), автоматично і бездумно приписується деонтологічний (моральний) авторитет. Хоча відомо, що знання й уміння — це ще не мудрість і не святість. Навіть найбільший учений може бути телепнем та негідником. Змішування двох видів авторитету ми бачимо, коли, наприклад, якийсь учений-матеріаліст каже, що наука виключає існування Бога або можливість дива. Такий учений говорить не з позиції науки, а люди, які йому вірять, діють так силою не епістемологічного авторитету, а морального, який вони приписують йому незаслужено. Саме це й відбувається щодо теми походження людини.

— Коли ж почалася ця плутанина?

— В XIX столітті матеріалісти й атеїсти почали стверджувати, що людина не була сотворена Богом з праху земного, а природним чином еволюціонувала з тварин. Цю теорію причепурили в наукові ризи і прикрасили такою кількістю брехні, недомовок, мінливих інтерпретацій і недоведених аналогій, що сьогодні людині, яка не орієнтується в цій темі, здається, ніби існує якась кількість «вагомих доказів» цієї теорії. І мало хто бере на себе обов’язок перевірити нинішній стан науки.

Більше того, навіть богослови повірили в ці уявні «докази» учених і самі навигадували теорій — одна краща за іншу — тільки для того, щоб поєднати матеріалістичні завихрення учених із християнством. Хоча й Біблія, інтерпретована у світлі Традиції Церкви, дає абсолютно однозначну відповідь.

Святі Іриней, Августин, Тома Аквінський та інші Учителі Церкви і святі захищали сотворення людини — її тіло і душу. Як блискучі богослови, вони мають епістемологічний авторитет, а як святі — моральний. Нам також, тоді, коли виникає конфлікт між ученими і богословами (тобто двома епістемологічними авторитетами), слід іти за моральним авторитетом. Як я й сказав раніше: походження людини нез’ясовне науковим методом, а тому не має ані найменшого значення величина авторитету науки в сучасній культурі; вона і так безсила дати відповідь на це питання. А християни вірою можуть сміливо стверджувати, що будь-які натуралістичні теорії походження людського тіла неправдиві.

— Мені постійно здається, що коли мова заходить про пояснення початків світу і людини, ти протиставляєш Святе Письмо науці, але водночас прагнеш здолати натуралізм у галузі наукового пізнання. Цьому служить «теорія розумного задуму». Але це означало б, що науці все-таки є що сказати про створення людини, просто вона користується не тим інструментом.

— Гадаю, така постановка питання була б несправедливою щодо науки. Теорія розумного задуму не шукає надприродних причин у світі, і в цьому сенсі не можна говорити, що вона веде до відмови від натуралізму. Наука є і має бути натуралістичною, бо вона говорить про те, як функціонує природа. Проте «теорія розумного задуму» каже, що такий «задум» у природі є, особливо в живих організмах; що він реальний і що його можна відкрити науковими методами, не задіюючи Об’явлення, та й будь-яку іншу релігію. Інше питання — як цей задум проник у біологію. Втім, мені здається, що «теорія розумного задуму» не намагається це пояснити — тому, що це питання виходить за рамки наукової компетентності. Тобто наука може підтвердити наявність задуму, але не може пояснити його походження; це питання піднімають філософія і теологія. Зрозуміло, учений не зобов’язаний апріорі виключати для себе метафізику: філософське і релігійне пізнання становлять рису кожної людини, і немає причин ученим виключали для себе таку можливість. Учений не перестає бути вченим, якщо визнає, що наука чогось не в змозі пояснити, або припустить можливість надприродного втручання Бога на початку світу і природи.

— Такі методологічні основи теорії розумного задуму?

— Вважаю, саме це уявляють собі її теоретики, говорячи про подолання методологічного (читай — ідеологічного) натуралізму. Таким чином, ми знову повертаємося до двох питань і двох відповідей. Питання про те, як цей світ функціонує (його біологічні або фізичні структури), — це виключно наукове питання, яке не вимагає апеляції до Одкровення? Проте питання про початок світу, про те як виникли різні види тварин, наукове лише частково: тут наука не може дати повної відповіді, потрібне надприродне Одкровення. Зверни увагу на те, що «теорія розумного задуму» не лише відкриває перед ученими ширші обрії, а й чітко визначає межі науки. Таким чином, це не релігійна теорія, що відкидає наукове пізнання, а швидше наукова теорія, що допускає ненаукове пізнання. Я не схильний вважати, аби у цьому було якесь протиріччя; швидше, ми маємо справу з великим синтезом, у якому дарвінізм змінюється розумним задумом, а теїстичний еволюціонізм — класичним християнським розумінням сотворення.

— А що на це сучасна теологія?

— Проблема більшості сучасних так званих «католицьких філософів природи» полягає в тому, що вони не розрізняють двох питань: «як» і «звідки». Наведу приклад класичної плутанини. Ми знаємо, що гени мутують; біологія успішно вивчає швидкість і вплив мутації на живі організми. Оскільки мутації мають стійкий вплив на популяцію (можуть передаватися у спадок), ми знаємо, що популяції до деякої міри змінюються під їхнім впливом. Скажімо, бактерії стають стійкими до антибіотиків. І це твердження абсолютно наукове, важко з ним сперечатися. Проте дарвіністи йдуть далі і роблять висновок: мовляв, оскільки мутації можуть спричинити стійкий вплив на організми (мікроеволюція), то той самий механізм, покладений на триваліші періоди часу, пояснить нам, звідки взялися бактерії і паразити, рослини, тварини і людина (макроеволюція). Однак те, що ми бачимо, — це лише дуже незначні зміни (які частенько приносять організму більше шкоди, аніж користі): ніхто ще не бачив, як змія перетворюється на птаха. Тобто це вже ідеологічне твердження, яке випливає з принципу методологічного натуралізму, згідно з яким будь-яке питання має стосунок до науки і має бути пояснене з позиції натуралізму. На жаль, згадані філософи природи часто недостатньо сміливі, щоби чинити опір цьому принципу, і вважають за краще вірити у казки про змій, що перетворюються на птахів, і мавп, які стають людьми; і тому вони нічим не відрізняються від дітей, які вірять у гномів та драконів.

— Так скільки ж науковості в наукових теоріях?

— Дуже мало. Натомість «католицькі філософи природи» в один голос із вульгарними дарвіністами вважають за краще звинувачувати в ненауковості «теорію розумного задуму», замість того, щоб з усією відповідальністю проаналізувати наявні наукові дані.

За матеріалами: Посланец святой Бригитты
Переклад: Дмитро Рафаїл Каліновський, СREDO

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: