В селі Андрійківцях, Хмельницького району, яке належить до парафії св. Войцеха, що у Гвардійському, 4 жовтня 2015 р. був дуже важливий день. Для більшості вірних це перша така подія у житті: відпуст св. Франциска поєднався з урочистістю закладення наріжного каменя під будівництво нового храму.
Церква — не лише будівля; Церква жива і правдива — «сердець спільнота», як співається у пісні. Єдність цієї спільноти засвідчила присутність єпископа-ординарія Кам’янець-Подільської дієцезії Леона Дубравського, о. Петра Глувки — настоятеля парафії св. Войцеха в Гвардійському, о. Віктора Мазура — помічника настоятеля, о. Павла Росси —відповідального за будівництво храму, о. Ярослава Гонсьорека, колишнього настоятеля парафії св. Войцеха, а тепер — настоятеля парафії Божого Милосердя у Вінниці. Разом з усіма молилися також священики з сусідніх парафій: о. Андрій із Шаровечки, о. Генріх із Хмельницького (район Гречани), о. Іван, православний священик із Немиченець.
Парафія об’єднує мешканців різних сіл, отож святкування об’єднало їхніх представників: із Доброгорщі, Немиченець, Жучковець, Гелетенець, Климковець, Кудринець, Коритної, Олешковець. Святкували відпуст францисканська спільнота парафії та група францисканців із Хмельницького, на чолі зі старшою спільноти Хмельницького регіону Зоєю Кутриш. Серед запрошених були представники місцевої влади, спонсори та жертводавці.
Отець Павло Росса з парафіянами, як справжній господар, радо зустрів перших гостей, які прибули з Гвардійська. Вони їхали автобусом, але зупинилися біля скульптури Матері Божої, що стоїть при дорозі неподалік новобудови. Поклонились Марії і разом із Нею, Царицею Святого Розарію, рушили далі, співаючи. Попереду групи несли двосторонній образ св. Войцеха і св. Франциска — покровителів парафії та францисканської спільноти. Цей образ дуже давній, він завжди вшановувався та оберігався у парафії, його носили і носять у процесіях.
Урочистість розпочалася з молитовної частини, яку вели місцеві францисканці. Це було щире звернення до Матері нашого спасіння з проханням про Її заступництво і милосердя. Молилися Розарій в намірах будівництва храму, за священиків, усіх мешканців села Андрійківців, на подяку Богові за жертводавців і доброчинців, а також поіменно за тих 9 осіб із cела, які допомагали в будівництві, але вже відійшли до Господа.
Після Розарію, разом із єпископом Леоном, вірні читали францисканську Літургію годин, а потім, о 15.00 — Коронку до Божого Милосердя. Єпископ заохочував дітей до молитви і дякував батькам, які вчать своїх дітей молитися.
Розпочалася урочистість закладення наріжного каменя. Діти привітали єпископа Леона Дубравського. Своє свідчення дала Марія Гурська, жителька с. Андрійківців, францисканка, яка вийшла до амвону разом із двома дітьми. Вони — маленькі свідки, чиє життя від самого початку пов’язане з народженням цієї святині. Пані Марія детально представила історію задуму і підготовки до будівництва храму в селі. Зараз в усіх подіях чітко видно Божий задум. Усі важливі рішення, починаючи від ідеї будівництва й до сьогоднішнього часу, особливим чином пов’язані з Матір’ю Божою, Яка постійно споглядає, чуває і заступається за цю справу.
Раніше люди в Андрійківцях збиралися на Службу Божу то в одній, то в іншій хаті. Маленькі Діма і Яна, діти п. Марії, також «ходили» на Службу Божу в дитячих візочках. Але коли господиня затіяла ремонт у хаті, то довелося шукати нового місця. Одного разу увагу п. Марії привернув великий замок на дверях бару в центрі села. Парафіяни звернулися в сільську раду, і їм пішли назустріч — дали дозвіл оформити документи на оренду приміщення. Божа рука супроводжувала їх, коли вони зверталися в райдержадміністрацію. «Ісусе, Ти веди вперед, а ми — за Тобою», — так казали Марія Гурська і Олена Малачин. Вони йшли з молитвою, і Бог їм благословив. Не було ніяких перешкод при оформленні документів, траплялися тільки доброзичливі люди, які допомагали й давали добрі поради.
Людям довелося добре попрацювати, аби належно підготувати колишній бар для правлення тут Євхаристії. Але всі були раді, що нарешті мають куточок, де можуть слухати Слово Боже, мають капличку, яку освятив Ян Нємєц, єпископ-помічник Кам’янець-Подільський.
2008 року в Кам’янець-Подільській дієцезії тривала перегринація образу Летичівської Божої Матері. Вона завітала майже в кожну родину Андрійківців. А на урочистій Службі Божій була рекордна кількість людей: скромна капличка не могла вмістити всіх. Отець Ярослав Гонсьорек у проповіді сказав: «Ніхто не збирає стільки людей, як Матір Божа. Нам тут тісно. Треба думати про будівництво храму». Потім він постійно запитував людей, чи вибрали місце для храму. У відповідь лише чув: «За які кошти і з ким будувати?» Отець Ярослав, усміхаючись, повторював одне слово: «Моліться!»
Минув час, в Андрійківці прибула скульптура Матері Божої Фатімської. Знову зібрала багато людей у каплиці, ніби підтвердивши, що без храму в селі не обійтися. І якоїсь неділі, після кінцевого благословення Меси, о. Ярослав, усміхаючись, запитав: «То що, будуємо храм?» Але це вже було не запитання, а ствердження: «Будуємо!» Він знайшов архітектора, який зробить проект.
Люди вийшли з каплички трохи розгублені і схвильовані. Біля машини, якою о. Ярослав приїхав на Службу Божу, стояв Руслан Нікішин. Він перший поклав 100 грн. на капот машини, і так спонтанно стали підходити інші люди — почався збір коштів на будівництво.
Протягом Року Віри (2013) оформили всі документи на будівництво. Місце для храму вибрав сам Бог: поряд із капличкою, в центрі села, при дорозі, недалеко від скульптури Матері Божої. Освятив це місце архиєпископ із Варшави Генрик Хозер.
Одразу після коронації образу Матері Божої Летичівської (2014) розпочалося будівництво храму. За перший рік зробили фундамент і завезли стінні блоки. Наступного, 2015 року, також після паломництва до Матері Божої Летичівської, почали ставити стіни.
Господь промовив до св. Франциска: «Відбудуй Мій Дім!» Отож 4 жовтня всі, як одна Божа родина, дякували Богові за цього святого і просили: «Святий Франциску, молись за нас!»
У нішу в стіні за вівтарем вмурували наріжний камінь. Отець Павло Росса привіз його з‑під Кесареї Филипової. Коли священик зачитував документ про благословення і закладення наріжного каменя, люди затамували подих. Але мурашки побігли по тілу тоді, коли він зачитав архівну довідку. Вона описує мученицьку смерть за віру двох жителів села Андрійківців та одного жителя села В. Вовківці (також належить до парафії св. Войцеха). Дослівно:
«Томчишин Войтко Іванович за приналежність до контрреволюційної націоналістичної організації “Ружанець” був засуджений до розстрілу. Вирок виконано 9 березня 1938 р.
Кухар Войтко Михайлович, член контрреволюційної націоналістичної організації “Ружанець”, засуджений до розстрілу 27 лютого 1938 р.
Козлюк Казимир Іванович, учасник контрреволюційної організації Терціярів (францисканець), розстріляний 1938 р.»
Тому в капсулу, що нині вмурована в стіну, разом із документом про благословення вміщено копію цих архівних документів. Ось перші живі камені нового храму!
Під час Служби Божої місцеві францисканці-миряни складали свої обітниці на руки настоятельки парафіяльної францисканської спільноти, Вероніки Андрущишиної. Отець Петро, настоятель, висловив сподівання, що в Андрійківцях будуть нові покликання до Францисканського Ордену. Зараз у селі є четверо францисканців-мирян. Урочисте святкування завершилося Євхаристійною процесією довкола будованого храму.
Разом із катехиткою, сестрою Барбарою, діти парафії підготували і представили сценку про св. Франциска. Із дитячою безпосередністю вони співали і жестами показували, як цеглинка до цеглинки будується Божий Дім. Діма Мединський чудово виконав роль св. Франциска, а Тимур Серіков гарно зіграв прокаженого.
Вечеря любові — агапа — зібрала всіх уже поночі. На освітленому майданчику біля храму стояли довгі столи. Єпископ Леон благословив їжу і всіх присутніх.
Збоку від столів можна було прочитати вислів блаженного брата Альберта Хмельовського: «Ми повинні бути як хліб, який лежить на столі, з котрого кожен може шматок відрізати і насититися, якщо голодний». А парафіяльне оголошення того дня було таке: «У вівторок продовжуємо будівництво». Потрібне живе каміння!
Текст: Алла Шевчук
Фото: Вероніка Андрущишина
фінансово.
Щиро дякуємо!
