Різдво – свято дитячої радості, свято тепла, коли ми дивимося на Дитя, яке не лише вказує на Бога, а й саме є Богом. Не великою, всемогутньою й незрозумілою далекою Силою, Першопричиною. А Богом ось таким – близьким, «домашнім».
Чи всі, однак, раді народженню Спаса? У Різдвяний період ми багато говоримо про пастушків та їхню радість від народження «їхнього» Бога, як вони приходять із простими подарунками до Новонародженого. Також і образ трьох царів-мудреців-магів зі Сходу викликає захват: люди залишають усе, щоби піти в далеку й незнану дорогу, усе, аби побачити Дитя. Їхні дари вже серйозніші.
Антигерої різдвяних історій
Євангелія також описують кілька категорій людей, кого звістка про народження Месії не потішила. Про функціонерів святих речей – первосвящеників і книжників – згадується в іншій статті. Хоча, власне кажучи, вони радше залишаються байдужими, ніж вороже налаштованими. Крім них, є ще інші «герої» різдвяної історії. Перший із них – це Ірод.
Як пише євангеліст Матей, коли мудреці приходять до Єрусалима, то запитують: «Де цар юдейський, що оце народився?» Реакція Ірода – «Почувши це, цар Ірод стривожився». Після відповідної консультації з експертами від святих речей, цар відсилає несподіваних гостей до Вифлеєма: «Ідіть та розпитайтесь пильно про дитя, і коли знайдете, сповістіть мені, щоб я теж пішов йому вклонитися» (2, 2‑8). Здається, загальний образ такий позитивний. Але потім «Ірод… розлютився вельми й послав повбивати у Вифлеємі й по всій його окрузі всіх дітей» (2, 16). Таким Ірод залишився в пам’яті віруючих – кривавим дітовбивцею.
Коли паломники відвідують Святу Землю, то ще й сьогодні стоять із відвислими щелепами, дивлячись на історичні пам’ятки епохи Ірода. Його палаци Масада, Іродіон, Махеронт, Єрихон, Єрусалим, неймовірний порт у Кесарії… А передусім ХРАМ! Ірод був геніальним (і багатим) будівничим. За рік він розширив фундаменти храмового комплексу у Єрусалимі, удвічі збільшивши їх від попередніх. І це на тісному пагорбі, звершивши вражаючі роботи, на яких працювало навіть до 18 тисяч робітників! Але є й інший Ірод – той, який жадає влади. Євреї не люблять його, бо він не чистокровний єврей. Ірод співпрацює з загарбниками-римлянами. Він убиває родичів своєї дружини Маріамни, яка була царської крові, аби посісти трон. А щоб утриматися на цьому троні, Ірод не зупиниться ні перед чим: згинуть і його дружина Маріамна, і троє його синів, і багато інших невигідних…
Тепер ви розумієте, як пролунали у вухах отакої людини слова: «Де цар юдейський, що оце народився?» Який цар? А я??? Тому Євангеліє показує пелену таємниці, яка оповиває розмови. Поклонятися новому Царю він і не думав, а вбивство всіх дітей Вифлеєма й околиці не становить для нього нічого дивного. Влада, панування, бути кимось – ось що важливо для нього. А воплоченого Бога, за такого світосприйняття, він сприймає як загрозу, як конкурента.
Царі та іроди сьогодні
Сьогодні немає більше Іродів?.. Напевно? Скільки й сьогодні вважають Бога конкурентом для «справжнього» життя! Скільки й сьогодні людей вважають Бога та все, що з Ним пов’язано, обмеженням, тягарем, що не дозволяє розгорнути крила успіху. Усе, ким є Бог і що Він каже в Ісусі Христі, не дозволяє жити так, як я хочу. Забувають, що Ісус для того й народжується, аби принести людині щастя, щоби дати допомогу, а не ув’язнити якимись заборонами, заповідями тощо. Як пише Паоло Куртаз, «думають, що Бог змушує нас стати половинчастими чоловіками чи половинчастими жінками, змушує обмежувати себе, зійти з трону, схилити голову в пошані до Його божественної слави! І є християни, які роблять все можливе, щоб підтвердити це упередження». Бог не складає конкуренції нашому щастю, нашій реалізації, нашим планам. Так, Він показує інший підхід до життя і земних цінностей; але напевно не хотів позбавити Ірода (й мене) повноцінного життя чи трону. Христос своїм життям скидатиме нас із престолу нездорових амбіцій, егоїзму, щоби ми могли зростати як люди, як Божі діти. Трон Ісуса, підписаний Пилатом, не викликає жодних заздрощів…
Спокій, стабільність, гарантія
Святий Матей зауважує, що стривожився не лише Ірод, а «й ввесь Єрусалим з ним». Ще одна категорія тих, кого народження Ісуса не наповнило щастям. Хоча що їм до нового царя юдейського? Чи вони щось втратять? Чого їм боятися? Жителі Єрусалима – узагалі, хто це?
Єрусалим – столиця, центральне місто для юдеїв. Сюди сходяться і з’їжджаються всі євреї. Ось і якісь чудернацькі мудреці зі Сходу. Усе це дохід, престиж. Так, є в країні загарбники римляни, не все так чудово, як би хотілося; але Ірод уже майже 40 років при владі, а це два покоління. Усе навколо будується, розвивається. Немає тут багатьох надзвичайно добрих людей, як і дуже злих також. Усе нормально. А тут якийсь новий цар! Навіщо? Уже все склалося, «устаканилося», настала стабільність. Навіщо потрібні якісь зміни, якась новизна? Усе й так достатньо добре і звичне. Посередність, літеплість (як називає це книга Одкровення 3, 14-16, тобто ні холоднеча, ні жар) – ось ще одна загроза для Різдва. Бажання залишитися в тому, як є. Непорушність, застій, вигідна спокійність, без потреби робити кроки в невідомість новизни… І сьогодні в парафіях можна знайти різні групи. Є сучасні єсеї-містики, фарисеї-побожні, «Домашня Церква», кола Розарію, Третій Орден, Легіон Марії тощо. Але завжди це малий відсоток парафіян. А більшість і так знає, що має робити, які практики треба виконувати (Меса в неділю/Пасха – Різдво, іноді сповідь із Причастям, коляда…). Що ще треба? Не чіпайте нас!
А вірити в такого Бога, чиє народження ми готуємося святкувати, – значить ризикувати, значить наважитися, значить вирушити в незнану путь. Значить іще й змінюватися та змінювати; значить запалати, щоби розігрітися й розігрівати навколо. А це щось невідоме, щось нове, щось, що змусить мене вийти з зони комфорту мого попереднього життя…
Якщо я сприймаю Бога як конкурента та обмеження – не треба святкувати Різдво. Ірод побудував величний храм, більший від Соломонового, але від нього й каменя на камені не залишилося невдовзі після завершення будівництва. Якщо я сприймаю Бога як гаранта спокійної стабільності – не треба святкувати Різдво. Не для цього народжується Ісус.
Прийди, Ісусе!
о. Патрик Оліх OFM «Католицький Вісник» № 24/ 2015
фінансово.
Щиро дякуємо!
