Небезпека, яка може спіткати дітей із розбитих сімей, не повинна викликати в розлучених батьків остраху ані пробуджувати почуття провини; вона стосується не всіх батьків і дітей. Але усвідомлення того, що вона, однак, існує може допомогти її розпізнати на «ранній стадії» та зменшити рівень загрози.
Сильне психічне навантаження у дитини залежить від кількості факторів ризику. Проте такі фактори можна частково перетворити на фактори захисту, які допоможуть позитивно вплинути на розвиток. Які ж найбільші загрози для дітей розлучених батьків?
Занадто велика відповідальність у родині
Однією з найбільших небезпек, які загрожують дітям розлучених батьків, є парентифікація. Дитина бере на себе занадто багато відповідальності й тому переходить на рівень дорослої людини. Вона бачить, що батьки борються з великою кількістю вимог та проблем і не можуть їх вирішити.
Сприяють цьому також сумніви та самотність багатьох батьків, цілком нормальне бажання, щоби хтось їм допоміг із цими всіма обов’язками, пошук співрозмовника. Таким чином, автоматично й незалежно від намірів батьків, з’являється тип відносин, який ставить дітей нарівні з дорослими. Така ситуація на початку має не завжди тільки недоліки. Багато дітей добре та швидко розвиваються, здобувають нові вміння та раніше дозрівають. Вони можуть навчитися добре формулювати думки, слухати іншу людину, співчувати їй.
Така ситуація часто призводить до того, що батьки більше розповідають своїм дітям або довіряють їм справи, які раніше обговорювали тільки зі своєю другою половинкою. Діти тоді особливо відчувають свою цінність: їх помічають, зі ними рахуються; але водночас вони почуваються переобтяженими. Таким чином, виникає ситуація, коли діти у своїй новій ролі отримують багато визнання та похвали, але часто також обтяжені великою відповідальністю. В таких стосунках зникають межі між поколіннями, що стає джерелом проблем, пов’язаних з авторитетом батьків. Діти не приймають жодних кордонів або самі хочуть їх визначати. На перший погляд вони справляють враження незалежних та більш зрілих, ніж інші діти, однак часто в їхній поведінці відсутні дитяча спонтанність, тому вони виглядають «малими дорослими». Крім того, може теж траплятися запекла конкуренція з новими партнерами батьків.
Надмірна впевненість у власних силах
Обтяження дітей під час кризи більшою відповідальністю та правом спільного прийняття рішень робить так, що декотрі з них, особливо хлопці, починають переоцінювати себе. Ситуація стає критичною, коли вимоги дітей стосовно самих себе значно перевищують реальні можливості, притаманні їхньому вікові. Таким чином, розвивається цілком нереальний, «кривий» образ самих себе; це ускладнює дітям пристосування до певних ситуацій, сприйняття власних меж на практиці та звернення по допомогу. Наступна загроза, яка з’являється на етапі 3‑4 класів та у підлітковому періоді, — це втрата поваги до батьків. До матері, наприклад, у такому випадку ставляться більше як до сестри, а, отже, не як до особи, що має певний авторитет. Батька дитина може ображати, обзивати. Таке діється особливо тоді, коли один із батьків або третя особа в присутності дітей заперечує або занижує вартість виховних компетенцій того, хто опікується дитиною щодня. Через це особливо розлучені матері дітей у перехідному віці мають проблеми з вихованням та з чітким визначенням остаточної межі. Також повага до батька може бути ослаблена, а його здатність до контакту з дітьми може піддаватися сумнівам. Діти й молодь через це позбавлені необхідного солідного батьківського авторитету, який допомагає їм не переоцінювати своїх можливостей та приймати необхідні у вихованні рамки.
Зменшення ефективності виховних впливів батьків
Поки справа дійде до розлучення, тривалі конфлікти можуть викликати ситуацію, коли батьки будуть так зосереджені на собі та зайняті власними клопотами, аж присвячуватимуть дітям дуже мало часу. Самотні розлучені батьки часто мають труднощі з вирішенням найпростіших побутових проблем, таких як брак коштів, проблеми з опікою над дітьми чи боротьба за утримання відповідного життєвого рівня, а також проблеми з вихованням. Для дітей переїзд одного з батьків із дому часто менш обтяжливий, аніж зменшення виховних можливостей. Кризи (розлука чи розлучення батьків) часто призводять до того, що розвиток дитини не відбувається гармонійно, так званих нормальних завдань розвитку дитина не виконує; ускладнюється також перехід від одного етапу такого зростання до іншого. Легко можна усвідомити, що діти старшого віку, які переживають розлучення батьків, на запитання про найбільшу втрату, спричинену розлученням, відповідали, що це була втрата батьківської виховної сили.
«Забудь, що ти — дитина»
Діти розлучених батьків часто мусять брати на себе в новій ситуації аж надто велику відповідальність. Коли батьки довго сваряться або через розлучення легковажать своєю виховною роллю, діти мусять просто раніше дозріти та подбати про себе, а нерідко й про своїх молодших братів чи сестер. Їхні думки сповнені турбот: чи в холодильнику для всіх вистачить їжі; чи молодша сестра переодягнена і як можна потішити брата. Такі діти беруть участь у серйозних розмовах дорослих, хочуть знати, які листи прийшли та чи є повістка з суду. Проблеми й конфлікти, що відбуваються в родині, для них найважливіші. Їхні власні потреби і побажання відступають на другий план. Проте це не означає, ніби вони не хочуть погратися, зустрітися з друзями, що вони не мають своїх «типових» дитячих потреб.
Часто серед молоді можна спостерігати велику радість від дитячих витівок, позаяк дітьми вони цього не зазнали. Вони мусіли занадто рано стати «розсудливими» та відмовитися від своїх бажань. Саме тому в деяких дітей таке «раннє відречення» від дитинства може перерости в претензійну позицію. Більшість дітей, однак, мусить вчитися звертати увагу на свої потреби та виражати їх. Декотрі з тих «тихих» дітей потрапляють до родинного психолога як діти з «відхиленнями в контактах із ровесниками», а батьки шукають для них сеанси групової терапії. Насправді ж такі діти потребують контакту з самими собою, з власними бажаннями та інтересами; завдяки цьому вони знову стають цікавими для інших дітей.
Маленькі дітки та діти раннього шкільного віку часто несвідомо намагаються «запанувати» над занадто швидким розвитком і поводяться як зовсім малесенькі дітлахи (регрес поведінки): вони мочаться вночі, смокчуть палець або виражають надмірну потребу контакту. Багато батьків дуже занепокоєні цим: вони вважають, що їхні діти через розлучення цілковито відстають у розвитку. Насправді ж, зазвичай, це тільки перехідний період, який минає, якщо батьки почнуть більше зосереджуватися на потребах дитини.
Низьке почуття власної цінності
Більшість дітей розлучених батьків мають занижене почуття власної вартості. Це може виникати з різних причин. Надто високі вимоги, що стосуються спільної відповідальності, та відсутність завдань, відповідних до віку дитини, перевантажують її та ставлять під сумнів почуття власної цінності. Через відхід матері чи батька діти почуваються менш потрібними: вони недостатньо важливі, аби тато чи мама залишилися з ними, боролися за них. Це відбувається тоді, коли тато, створивши нову сім’ю, більше піклується про дітей дружини, ніж про своїх власних.
Спричиняють це також нерегулярні контакти або забування про дні народження та про вихідні одним із батьків. Під час розлучення завжди присутні етапи сумнівів і розчарування, які обмежують можливість створення дитиною позитивного образу самого себе. Перехідне зміщення акценту, який ставився на батьківство i присвячення меншої уваги дітям, стає причиною відсутності схвалення та зацікавлення, яких діти потребують для себе як до особистості, щоб могти визнати свої успіхи та досягнення.
Відсутність бажання контактувати з «новими» батьками
Особливою проблемою дітей при розлученні є контакти з новими партнерами батьків та названими батьками. Дітям ці особи можуть навіть подобатися, проте вони не хочуть «зрадити» своїх біологічних батьків, а тому відмовляються будувати відносини. Нові партнери або названі батьки переконують дитину, що розлучення батьків остаточне; а це загрожує надії дитини на примирення батьків і не дозволяє на подальше викорінення факту їхнього розлучення зі свідомості. В нових партнерах батьків діти часто вбачають саме привід розлучення їхніх батьків. Вони часто звинувачують їх у цьому та бунтують проти них.
Молодші діти бояться, що названі батьки мають замінити «старого» тата або маму і що саме тому вони не зможуть бачитися з ними. Ситуація стає критичною, коли названі батьки надто нав’язують своє товариство, втручаються у виховання, а також коли тьмяніє пам’ять про батька чи маму, які відійшли.
Важливо, аби батьки після кризи продовжували виховання, сповнене любові, та, водночас, визначали дитині певні межі. Дитина має бути вихована таким чином, щоб її стосунки були гармонійними як із матір’ю, так і з батьком. Важливо передусім зменшити кількість сварок, суперечок між батьками, тому що вони найбільше пробуджують страх у дітях, які переживають розлучення батьків. Не йдеться про те, щоби діти якомога швидше забували про цей факт. Їм треба дати достатню кількість часу, аби вони психічно впоралися з наслідками та нормально виражали почуття, пов’язані з різними етапами розлучення.
За матеріалами: Deon.pl
Переклад: Мирослава Сиваківська, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
