По прямій лінії — нащадок Алі, зятя Магомета. Член найшанованішого роду в Іраку. Він втратив віру в іслам, уважно прочитавши… Коран; він став християнином завдяки приятелеві з казарми, якого раніше хотів «привести до Аллаха». За зраду ісламу рідні брати стріляли у нього в пустелі. Це правдива історія, якої не покажуть у Голівуді.
Мохаммед Аль‑Мусаві. Не лише ім’я, популярне серед мусульман, поєднувало його із Пророком, творцем ісламу. Також назва роду, Мусаві, давала йому та його родині почесне місце в іракському суспільстві. Імам Муса був одним із потомків Алі, двоюрідного брата та одночасно зятя Магомета. Для шиїтів (представників однієї з двох провідних течій ісламу) Алі так само важливий, як і Магомет. Сьогодні рід Мусаві мешкає, зокрема, в Ірані, Іраку та Лівані. До нього належали навіть аятола Хомейні, лідер ісламської революції в Ірані, а також шейх Гасан Насралла, лідер Хезболли.
Мохаммед Мусаві пам’ятає, що його батько, голова роду, був оточений найбільшою повагою іракців, як і решта членів родини — він та його дев’ятеро братів. Десять сестер, з огляду на позицію жінки в ісламі, могли тільки … пишатися своїм батьком та братами. Мохаммед був улюбленцем батька, саме його батько визначив своїм наступником. Що б іще треба було б додати, аби зрозуміти, яким великим шоком була новина, що улюбленець голови роду став християнином?
Після хрещення в сусідній Йорданії він прийняв ім’я Юсуф. Сьогодні, під іменем Жозеф Фадель, він мешкає у Франції, навіть там часто змінюючи житло зі страху перед помстою колишніх одновірців. Його власний дядько, витягаючи револьвер, сказав: «Твоя хвороба називається Христос і проти неї немає ліків. Ти ніколи від цього не вилікуєшся…»
Ми зустрілися в Польщі, на околицях Любліна, де Джозеф проводить реколекції на тему «Віра, яка дорого коштує». Саме він краще за будь-кого іншого знає, що це дослівно означає…
Спати з християнином?!
Був 1987 рік, тривала іраксько‑іранська війна. Мохаммед мав 23 роки, отримав повістку до армії. Як каже, не мав бажання служити сунітові Саддамові Хусейну, якого шиїти вважали ворогом. До того ж — за копійки… Мохаммед, котрий у 14‑річному віці відмовився від подальшої шкільної освіти, позаяк майбутнє йому забезпечувала позиція батька та цілого роду, зараз мусів би слухати керівництво, «нижче» за походженням. Окрім того, сусід по казармі… християнин. У його домівці християн вважали за нечистий непотріб, політеїстів, з якими не можна мати жодного контакту.
«Масуд був першим християнином, кого я зустрів у своєму житті. Дізнавшись, що ми житимемо обік, я вигукнув: "Я — з роду Мусаві — маю спати з якимось християнином?" Коли не вдалося змінити сусіда, я вирішив одразу показати йому, хто я такий. Я представився холодно та зверхньо: "Я — шляхетного роду, походжу від самого Пророка". Однак я помітив, що Масуд заслужив симпатію та повагу в решти вояків. Сам я теж згодом переконався, що він на неї таки заслуговує. Врешті-решт, мені навіть зробилося прикро, що він — такий чудовий хлопець і… християнин. Отож, перша моя думка була направити його на істинний шлях і привести до Аллаха. Я вірив, що таким чином урятую його від пекла. До того ж, і мені це було б заслугою, — за навернення когось на іслам я отримав би палац у небі, як навчає Коран. Інші мусульмани теж бачили б це, завдяки чому мій авторитет був би ще більший», — розповідає Джозеф, колись — Мохаммед.
Прощання з ісламом
Бажаючи показати Масудові, як сильно він помиляється, Мохаммед запитав його, чи християни мають книгу, подібну до Корану. Коли Масуд розповідав йому про Біблію, Мохаммед запропонував, аби той приніс її; а тоді, думав, він і покаже приятелеві, якою великою облудою є християнство. Проте він не сподівався реакції Масуда: той запитав, чи знає він Коран. Мохаммед визнав, що читає його завжди у період рамадану, однак без глибшого зрозуміння — лише тому, що так навчають імами. Масуд сказав тоді: «Я принесу тобі Біблію, але за однієї умови: прочитай спочатку весь Коран зі зрозумінням».
«Цього я взагалі не сподівався, але прийняв умову. Я почав читати тексти Корану так уважно, як ніколи досі. І тоді, з великим жахом, я почав помічати дедалі більше суперечностей у цій книзі. Я не міг заспокоїтися, читаючи слова, що наказували чинити насильство та смерть. Я пішов до одного шейха, щоби той мені пояснив, наприклад, вірші, у яких ідеться про те, що жінка є гіршою за чоловіка; як і про те, що жінок можна бити за непослух та чинити із ними все в сексуальній сфері. Відповідь шейха не переконала мене. Тоді він відіслав мене до біографії Магомета. Ось вона добила мене остаточно, особливо коли я прочитав, що Пророк одружився із семирічною дівчинкою, а коли він одружив свого прийомного сина, сам узяв собі його дружину, яка стала його сьомою жінкою. Скажу коротко: після цього всього, що я прочитав, біографія Магомета стала для мене радше приводом для сорому, аніж для гордості. Невдовзі я відчув, що в серці я поступово “розстаюся” з ісламом, що втрачаю ґрунт під ногами, фундамент, на якому будував своє життя, гордість від прізвища та походження», — згадує він.
Хліб життя
Однак він не одразу розповів Масудові про свої переживання. Адже Мохаммед мав навернути його на іслам, а зараз сам перестає бути мусульманином! Він і надалі вірив у Бога, але відчував порожнечу, бо втратив релігію. Минуло 5 місяців, і Масуд привіз Біблію — як і обіцяв: «Коли Масуд запитав, чи хочу прочитати Євангеліє, я погодився без ентузіазму, бо я вже не мав наміру навертати його на іслам», — зізнається чоловік.
Однак перш ніж Біблія потрапила до його рук, саме у ніч перед поверненням Масуда з відпустки, йому наснився сон (єдиний, який він пам’ятав з дитинства): «Я бачив, що стою біля річки, близько до берега, метр від води, а на другому боці виднілася постать чоловіка. Щось виразно спонукало мене наблизитись до нього. Я хотів перескочити річку, але відчув, що зависнув у повітрі: я не міг ані впасти, ані повернутися, ані дістатися на другий берег. Чоловік простягнув руку та промовив: "Якщо ти хочеш перейти через цю річку, мусиш скуштувати хліба життя". Я прокинувся і усвідомив, що ніколи не чув такого вислову: чогось такого в нашій культурі не було. Того самого дня, після приїзду, Масуд дав мені Євангеліє. Порадив мені почати читати від святого Матея, та я відкрив спочатку «випадковий» фрагмент Євангелія від святого Йоана. І перше речення, яке я вперше в житті прочитав у Біблії було: «Я — хліб життя».
Від брами до брами
Апетит до «нового вчення» зростає в ньому разом із читанням чергових фрагментів Євангелія. Коли він врешті-решт говорить Масудові, що вірить в Ісуса, то стикається з реакцією, на яку не сподівався. Масуд щиро перелякався. Він знав, із чим пов’язаний перехід на іншу релігію в ісламі для того, хто «допомагає», та для самого конвертита. Та він усе ж стає провідником у вірі для Мохаммеда. Той же після завершення військової служби починає потайки їздити у центр Багдада, до християнського кварталу. Спочатку він ще ходить щоп’ятниці у мечеть, але згодом це дається йому дедалі важче. У Багдаді він оббиває пороги різних храмів: Мохаммед просить про хрещення або хоча би про дозвіл відвідувати літургію. Він не може зрозуміти, чому ніхто не хоче його охрестити. Врешті йому вдається побувати в одного з єпископів: коли чоловік сказав, що він — мусульманин, який вірить у Христа, нажаханий владика сказав йому піти геть. Врешті-решт в одному з храмів він мало не кричить на священника, бо це вже десятий храм, де його не хочуть прийняти. «Згодом я це зрозумів: то були невеликі спільноти, де всі зналися, а в країні, де перехід на іншу релігію заборонений, до чужинця — тобто до мусульманина — ставляться як до шпигуна», — каже сьогодні чоловік.
Між тим, батько Мохаммеда знаходить йому дружину. Не маючи бажання укладати шлюб, та ще й згідно з мусульманськими традиціями, з вимушеною усмішкою він одружується з жінкою на ім’я Анвар. Після двох років їхнього спільного життя у пари народжується син, потім — донька. Дружина згодом помітила, що чоловік регулярно щонеділі кудись їздить. Вона починає підозрювати, що йдеться про іншу жінку. Вона каже йому про свої підозри та змушує зізнатися.
«Я мусив зізнатися їй, що став християнином. Вона була шокована звісткою. Іслам ставиться до такої людини як до нечистої; отже вона не могла наблизитися до мене і виїхала до батьківського дому. Я був упевнений, що вона мене видасть, і незабаром приїдуть, аби мене арештувати чи одразу вбити. За кілька днів я подзвонив до неї й дізнався, що вона нікому нічого не сказала. Я попросив, щоб вона повернулася і вислухала мене. Дружина погодилася й залишилася зі мною. Протягом півтора року ми розмовляли, вона читала про Ісуса та врешті-решт прийшла до мене і сказала, що іслам для неї чужий і вона теж вірить в Ісуса», — згадує Джозеф.
Хрещення у Йорданії
Уже разом вони почали їздити щонеділі до храму, аж натрапили на отця Ґабріеля, який почав готувати їх до хрещення. Однак не він їх охрестить. Згодом він порадить їм поїхати до більш толерантної Йорданії, аби не наражати на небезпеку християнські спільноти в Іраку.
Однак поки справа дійшла до втечі, Мохаммед пройшов випробовування вогнем: брати, які, певне, ніколи не пробачили йому привілейованої позиції у стосунках із батьком, почали його підозрювати у зв’язках із християнами. Коли Мохаммеда не було вдома, вони ввійшли до будинку та побачили там Біблію. Вони запитали сина, куди батько їздить щонеділі. Син зробив знак хреста…
«Батько покликав мене до свого дому. У вітальні сиділи він і мої брати. Вони вдягнули мені кайдани на руки та ноги і сказали, що ми поїдемо до муфтія, аби той оголосив вирок згідно з законами шаріату. Муфтій видав вирок, на письмі та з печаттю, — оголосив фетву: мене засуджено на смерть. Мене везли до нього автівкою, я був переконаний, що мене застрелять десь у пустелі; але виявилось, що ми їхали до в’язниці», — розповідає чоловік.
Там він провів 14 місяців. Три місяці його виснажували тортурами та примушували зректися віри в Христа, розпитували про контакти і священиків. Без результату. Я запитую Мохаммеда, чи йому відомо, чому його не вбили відразу, хоча мали й таку можливість: «Припускаю, що як до Мусаві до мене ставилися в особливий спосіб; можливо, розраховували, що я під впливом тортур швидко повернуся до ісламу», — відповів він. Чоловік усвідомлював, що фетва постійно над ним тяжіє, тому після виходу з в’язниці він знову якнайшвидше хотів охреститися, щоби померти як християнин. Тоді він почув від отця Ґабріеля наказ, як згадує, висловлений «від імені Церкви»: «Мусиш виїхати з Іраку».
Так і зробив: із дружиною та двома дітьми він виїхав до Йорданії. В Аммані, столиці країни, 22 липня 2000 року всі четверо приймають хрещення. Мохаммед (відтоді Юсуф) майже змусив місцевого єпископа дозволити їх охрестити. Церкву, яка належала одному з чернечих орденів, порадив о. Бассам Раба. Він обрав велику святиню, яка мала багато входів з різних сторін — з огляду на безпеку учасників церемонії. Отець Раба, однак, не приїхав на урочистість, у якій взяло участь 9 осіб. За кілька днів після хрещення на одній із вулиць Аммана новоохрещений Юсуф зустрічає… четверо своїх братів та дядька.
Kоран небезпечний для мусульман
Його знайшли в Йорданії — приїхали виконати наказ батька: навернути на іслам або вбити. Обов’язок виконання фетви — в цьому разі вбивства за зраду ісламу — в першу чергу покладається на найближчу родину. Напали на нього на вулиці, силоміць посадили в авто і вивезли за місто.
«Ми розмовляли три години, я говорив їм про любов Христа. Це їх ще більше розлютило. Врешті-решт брат витягнув пістолет і сказав, що вони мусять виконати фетву, оскільки здійснюються слова: немає ліків для того, хто заразився християнством. Я почав бігти, вони стріляли мені вслід, потім я впав, знепритомнів, прокинувся в лікарні. Мене поранено лише в ногу. Знайомий монах забрав мене з лікарні, а далі — 8 місяців поневірянь: я щодня змінював житло», — продовжує він свою розповідь.
Протягом кількох місяців він намагався отримати візу до Франції; зрештою, їм вдається вилетіти усією родиною. Минуло вже 14 років, але навіть там він не може почуватися вільно: «Час від часу поліція наказує нам змінити місце проживання з огляду на безпеку. Тому й діти мусять часто змінювати школу. Від останнього переїзду минуло два роки», — додає він. Через кілька років він подзвонив до брата, який стріляв у нього. Подзвонив із Бельгії, аби вони не могли визначити жодного французького номера. Брат лише сказав йому, що батько і мати вже померли. Жодних розмов про релігію.
«Мусульмани — це нормальні люди; не можна сказати, що всі вони одержимі ненавистю. Тільки в Корані вони знаходять заохочення до вбивства. Терористи роблять це в ім’я Корану, там теж знаходять наказ, щоб поводитися таким чином. Представники ІДІЛ є взірцем фанатичного мусульманина. Все, що робить “Ісламська держава”, виправдовується Кораном. Мусульмани, як люди, такі ж як усі; але те, що їх деформує, — це Коран. Коран — це загроза для самих мусульман», — переконаний нинішній Жозеф Фадель.
Яцек Дзєдзіна, wiara.pl
Переклад: Мирослава Сиваківська, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
