Дорогі бідні

Милосердного інколи обмане людина. Немилосердного завжди обмане сатана.

Зачепив мене у місті підпитий панок. «Скажу щиро і чесно. Бракує мені буквально 5 гривень на пляшку горілки, аби доїхати додому», — сказав він.

Імовірно, товариш поплутав дві технології виманювання грошей — «на чесність» і «на білет», ну й не вийшло йому. Не отримав нічого. Якби не переплутав, теж би, найімовірніше, нічого не отримав, бо й без розмови було видно (і чутно), що це реформований аскет, який замість постити на хлібі й воді постить на хлібі й горілці.

Проте не завжди такі речі видні оку й чутні носові. Тоді прохачам зазвичай пропонують щось дати або купити поїсти. Але бувають ситуації, в яких такої можливості немає, а зробити щось треба. І людина замислюється, чи дати зробити з себе лося, чи зберегти… ну, власне, що зберегти? Образ такого розумного у власних очах, який ніколи не дасть себе надурити навіть на п’ять гривень?

Я колись пишався такою «розсудливістю». На паркінгу до мене підійшла жінка старшого віку, яка просила про гривню. Я не був упевнений, чи вона це «багатство» використає належним чином, тому про всяк випадок нічого їй не дав. Коли виїжджав, під’їхав до будки контролера, що стояла на горбочку, і через опущене вікно пробував передати оплату. Як раптом з моєї руки випала кругла гривнева монета й покотилася… просто до тієї жінки. «Ой, здається, перегнув палицю з тією розсудливістю», — знітився я.

Ну так, бо ж Господь Бог не вимагає від нас ясновидіння, Він хоче, щоб ми мали відкрите серце. Може, краще дати себе «взути» разів десять, аніж один раз оминути людину, що насправді опинилася в потребі? Зокрема коли та потребуюча людина має тривожно близькі стосунки з Господом Ісусом… Колись я думав, що оті втілювання Христа у різних бідняків то метафора. Аж прочитав у «Щоденнику» с. Фаустини про те, як сам Ісус колись прийшов — якнайдослівніше, ногами — до сестри, що сиділа при монастирській хвіртці, приймала відвідувачів. Прийшов у вигляді бідного, обдертого, схудлого і замерзлого юнака. Попросив їсти, а коли дістав супу з хлібом, з’їв обік сестри. Отже, то не було видіння чи якась голограма. Коли свята Фаустина приймала назад від нього чашку, він… зник. А вона почула: «Дочко моя, дійшло до моїх вух благословення вбогих, які, віддаляючись від вашої хвіртки, благословляють Мене, і сподобалося мені це милосердя твоє у рамках послуху, й тому зійшов Я з трону, скуштувати плоду милосердя твого».

Скидається на те, що бідні, які пізнають наше милосердя, спроваджують на нас Боже милосердя! Вони благословляють нас, навіть коли про це не знають, а Господь Ісус на ці благословення якимось надзвичайним чином реагує. До тієї міри, що, як бачимо, може прийти у тілесному вигляді.

Ми трохи призвичаїлися, що милосердям замість нас займаються інституції. В Євангельському описі Останнього суду, однак, Ісус не говорить, що хоч би що Його братам найменшим зробило соцзабезпечення, то це Йому зробили. Він говорить про нас.

Францішек Кухарчак, Gość Niedzielny