понурий погляд, що відображав «радість» із давно минулим терміном придатності, втупився у магнітик на холодильнику.
Цей магнітик колись подарував друг, повертаючись із якихось далеких країв і знову туди їдучи… На магнітику — слова з псалму. Він давно вже висить на холодильнику, сто літ в обід… Обід! Знову смажити, парити, варити… потім вечеря. Гріти, охолоджувати, збивати, місити. Скільки вже можна? Кличу всім серцем… Що в тому серці? Як можна кликати і кого можна кликати оцими шлуночками і передсердями? Хіба серце має голос? Кличу систолами і діастолами. Гмик.
Бджола! На магнітику — бджола, зі складеними передніми лапками. Кличе, видно. Скільки років висить магнітик — і я тільки сьогодні побачила не лише букви, а й бджолу. Робітницю, трудівницю, невтомную трудягу, сильну «виробничу одиницю».
Чому не метелик, не трутень? Не людська особина, що розляглась на пляжі? Як просто — трудися і клич! Як же буде дано благодать тому, хто не йде Шляхом, маючи ноги, руки й голову, а лише взиваючи? Це як ніби здорова людина лягла при дорозі й просить Господа: «Мені би піти, зроби, щоб я пішов!» Це як ніби ти б випалював пачку цигарок щодня і кликав: «Господи, прошу, благаю — дай мені легені чисті, рожеві, не вражені, як у немовляти!» Це як ніби влягтися в сміттєвий контейнер і обурено кликати до неба: «Ну чому повсюди бруд?» Дурість — не гріх, але звідкись же ростуть її ноги…
Приятелька-модниця, розмовляє тільки в категоріях нових колекцій одягу та іноваційних технологій омолодження шкіри. І взиває до мене, говорячи про п’ятирічну донечку: «Поняття не маю, звідки в неї оце все — це вдягати не буду, хочу сині штани, не хочу лілову спідницю…»
Бог не дає мені душевного спокою, навіть коли я прошу. Так, я прошу. В перервах між читанням усіх можливих новин, що збуджують усі органі чуттів, свідомість і підсвідомість. Маніяки, вбивці, педофіли. Розбійники, диктатори, торговці зброєю і наркотиками. Неспокійно в сусідніх країнах. Ухвалюються дурні закони. Державами керують якісь недоумки. Десь упав літак, щось десь вибухнуло. Де? Вже не пам’ятаю. В якійсь країні, здається, на нашому континенті… А за океаном — екологічна катастрофа, гинуть дельфіни, мучаться панди, деяким популяціям загрожує зникнення! В африканських країнах узагалі казна-що коїться!!! Я хвилююся, моєму обуренню немає меж. Та почекайте, я ще не все прочитала в інтернеті! Який повсюди жах… Як страшно жити. «Господи, дай мені душевний мир!» Тільки почекай, я ще трошки страхіть почитаю, зовсім трошечки.
Знову всі ці дзвінки, листування. У неї, бачте, проблеми! Набридло вислуховувати. Це твої проблеми! Чого хочуть усі ці люди? Це їхні проблеми! Яке мені до них діло? Ну й що, що в тебе однокласниця вірші пише, о ні, тільки не треба мені їх читати!!! Це її проблеми. Знову не купив зошита? Магазин був зачинений? Не бреши! Взагалі-то це твої проблеми! «Господи, зроби так, щоб мене розуміли!»
Випрошують ці гроші… канючать. Ніби я їм банк або дочка мільйонера! Ідіть на завод, зрештою, працюйте. На фабрику! Там немає місць? Ну, це проблеми уряду, а не мої. Я свої гроші заробляю, на відміну від декого. «Господи, підкинь щось до зарплати! Долари я розмінювати не можу — там у мене кругленька сума.»
Бджола. Бджола може кликати і просити бути почутою. Вона трудилася, зробила все, що могла, і має право облагородити і звеличити солодким медом труди своїх багатокілометрових подорожей.
…Ти казав: «Моліться, щоб я став кращий, щедріший і, перемінившись, став корисним — хоч у чому, хоч колись…»
Добре. А що ти зробив, щоб ці наміри здійснилися?…
Добре написав святий. І підбив підсумок: «Чому ж Він не вислуховує нас у ситуації, коли нам насправді потрібна Його допомога? Однак ми повинні зробити усе можливе з нашого боку, так, як це зробили слуги в Кані, які наповнили посудини водою по вінця: вони зробили все, що було їм під силу».
За матеріалами: Католік Гомель
Фото: Мед ложкою – смачніше не буває!
фінансово.
Щиро дякуємо!
