У літургійному календарі Церкви сьогодні — спомин св. Флоріана. Цей християнин, солдат, за часів імператора Діоклетіана був замучений за віру. 304 року в річці Енс (Австрія) його після катувань утопили. Пожежники і металурги вшановують його як свого покровителя.
Святий Флоріан — покровитель Австрії, міст Болоньї та Кракова, Катовіцької архидієцезії в Польщі (а також храму в Шаргороді). Про нього, пожежників і служіння вогню CREDO розмовляє з о. Річардом Столярчиком OCD (на фото), колишнім настоятелем у Києві на Святошині, нині — у Вадовіцах, кармелітом босим.
— Перепрошую, отче, але перше, що спадає на думку в день св. Флоріана, — що «нашого отця Річарда» прозивали колись пожежником. Може, скажете, чому?
— Це не прізвисько (сміється), для цього є всі професійні підстави. 1981 року я закінчив Пожежну академію у Варшаві та майже три роки працював пожежним. Займався захистом великих підприємств. Це було в тодішньому Остроленцькому воєводстві, теперішньому Мазовецькому. За 80 км від Варшави.
Уже на той момент, коли я завершував навчання, — відчував, що Бог кличе мене піти до монастиря. На той час я ще не дуже бачив, скільки спільного між одним та іншим покликанням. На перший план — як у св. Флоріана, захисника від пожеж — виступає захист від вогню, стихій, різних аварій; загалом, захист людського життя. А виявляється, що людині потрібно боротися не тільки з таким вогнем, який руйнує матеріальні речі, блага, будинки тощо, — але також треба боротися з вогнем, який руйнує людські душі. Тобто головним чином — із пекельним вогнем. Натомість потрібно запалювати інший вогонь, сприятливий для людини, який допомагає її життю: все, що пов’язане з вогнем Святого Духа, Божої благодаті, Божої любові. І виявляється, що пожежник — це людина, яка повинна, сказати б, уміти розумно користуватися вогнем. Використовувати його людям на користь, а при цьому розуміти, що вогонь здатен нищити.
Коли подивитися на життєпис св. Флоріана, на тих, хто прибігає до його заступництва, — нібито люди захищають свої матеріальні блага, і все. Але ж ні! Починаючи з того, що історично (принаймні, я знаю про польську історію) перші пожежні відділення виникали при парафіях.
— Не тільки в польській. Узагалі історія свідчить про те, що пожежну систему першими в Європі створили бенедиктинці при своїх монастирях.
— Ну ось. Люди захищали свої будівлі та майно, але найголовніше, що це було покликанням для чоловіків, для мужчин. Сьогодні у цій професії є певний відсоток жінок; але від початку вона будувалася та розумінні ролі чоловіка як того, хто захищає. Захищає свій дім і майно, сім’ю і вітчизну… і треба було організовуватися, мати якесь обладнання, щоб боротися з вогнем.
Спочатку у поміщиків, у великих господарствах, були такі структури – звісно, вони не називалися так, як зараз, пожежними частинами. Коли дивитися на історію давніх пожежних частин, які виникали у ХІХ столітті, то стає видно, що виникали вони при парафіях. Потім з’явилися більш професійні структури; вже не кажучи про те, що розвивалася промисловість і потребувала професійного захисту від небезпек.
Якщо ж говорити про захист людського життя у ширшому розумінні, — то для того, аби вміти захищати своє існування, впорядковувати його, треба спершу навчитися захищати себе від вогню, який нищить совість, любов, віру… І все починається з того, щоб розпалити в людині вогонь любові. Тому що людина повинна мати в собі вогонь любові — до інших, до Бога, до батьківщини, — аби впоратися з тим вогнем, який поглинає все, що душі дороге.
— Святий Флоріан разом із 40 товаришами, солдатами Римської імперії, був змушуваний віддати шану римським богам…
— І став мучеником. Він — не «просто покровитель» якоїсь професії, він — мученик, захищає віру. Він був чесний у своїй любові до людини, Бога, до істини. Його втопили. Саме тому він став покровителем пожежників, бо гасіння пожеж було пов’язане з водою… зараз, звісно, існує багато засобів, це окреме фахове питання; але важливо зрозуміти, що в основі професії та покликання лежить саме це: гасити «злий» вогонь, поганий, і розпалювати потрібний. Ми ж так і молимося: прийди, Духу Святий, запали нас, наші душі, розпали в нас вогонь любові! І зрозуміло, що коли людину заповнює вогонь Божий, вогонь добрий, то вона цінує те, що правильне.
У Польщі пожежна служба — не тільки професійна. Є чимало добровільних пожежних загонів. Вони діють на громадських засадах, фактично як волонтери, хоча іноді дістають якусь винагороду, якщо належать до офіційної структури, мають завод поруч, завантажену автотрасу абощо, — тоді їх включають до структур. Також підставами для виникнення добровільних пожежних дружин можуть стати, наприклад, великі відстані між державними пожежними частинами, місця з частими заторами й аваріями. За потреби таких людей «підключають» до рятувальних робіт. У Польщі їх налічується близько 700 тисяч.
— Немало!…
— Так. І потрібно розуміти, що це люди, які займаються не виключно захистом від вогню. Це ті, кажучи узагальнено, хто активно задіяний у життя місцевої спільноти, свого суспільства. Вони починалися як «елемент оживлення» свого місцевого суспільства: свого села, своєї парафії тощо. Треба було оживити це життя, тобто об’єднати — і насамперед чоловіків навколо конкретної справи. На перший план виходив захист від пожеж, але ці люди вирішували також чимало інших питань. У них утворювалися клуби, організовувалися оркестри… Зазвичай кожне таке пожежне відділення, навіть просто волонтерське, має свої спеціальні доми, гаражі, великі зали для зустрічей, для проведення своїх святкувань тощо. Ці структури дуже розвинені. Якщо, скажімо, у Польщі діє близько тисячі оркестрів таких волонтерських пожежних відділень, то це вже показник! Існують клуби молодіжних пожежників, вони навіть мають свою форму, дуже красиві форми… вони мають спеціальні заняття, їм проводять зустрічі, де перевіряють рівень їхньої підготовки до надзвичайних ситуацій. Звісно, заняття більше для тих, хто молодий, а старші вже готують їх, навчають. Отож і я, час від часу, вдягаю свою форму пожежника і беру участь у їхніх зустрічах — як пожежник і як священик. Правлю для них Служби Божі. До речі, одна з польських фірм, яка виробляє пожежні машини, має моє прізвище. Чистий збіг, це не «моя» фірма, але дуже символічно (сміється).
— У різних зарубіжних серіалах я не раз бачила волонтерські пожежні дружини і тренування, а в Австралії, здається, участь у такій дружині вважається високою честю… Рятувальники пишаються тим, що вони вміють надати першу допомогу в кризах, організовуються за потреби. Скидається на те, що сьогоднішня тема розмови — не просто «день святого Флоріана», а «як би й нам мати настільки розвинене громадянське суспільство, спроможне до самоорганізації».
— Так. В основі лежить відповідальність за дім, за сім’ю, любов до свого — того, що мені Бог дав. Люди почуваються, як Адам із Євою, відповідальними за сотворене. І має бути той вогонь, який оживлює мене. До речі, краще працюється у місцевостях, де людей менше, де вони одне одного знають, де більша спільнотність: по селах, по маленьких парафіях. Коли люди знають свої домівки, своїх сусідів, свою вулицю — їх набагато легше організувати. У великих містах не створиш такого колективу, там усе розпорошується, люди не знають одне одного, не зацікавлені одне в одному, не зацікавлені у спільному труді заради їхнього ж блага!
— Здається, Ви говорите про основи громадянського суспільства.
— Так. Коли люди мають особисті зв’язки і зацікавленість — в них простіше зберігається цей дух спільноти. Що в суспільстві, що в Церкві: у малій спільноті знають одне одного, а з великою і в парафіях важко, що вже казати про суспільство. Ось мене запросили на святкування до пожежників Малопольської області, поїду до них сьогодні увечері й буду саме про це говорити їм проповідь. Що в нас має бути той вогонь, який запалюється Святим Духом, саме для того, щоби пізнати красу і добро всього, чим нас Бог обдарував, — і тоді ми готові це захищати. Ми цінуємо це!
— У Вас на столі стоять реліквії св. Флоріана. Не так часто бачиш людину, в якої «запросто так» на столі стоять реліквії покровителя. Звідки вони у Вас?
— Загалом беручи, це довга історія. Починаючи з ХІІ століття (сміється). З тих часів, коли Краків хотів мати свого покровителя. Від Папи Римського було прислано реліквії — мощі — мученика, св. Флоріана. Він став покровителем Кракова, і з цієї нагоди за тодішніми міськими мурами збудували храм його імені. Цей храм існує досі. На початку свого священицького служіння саме там був Кароль Войтила, теперішній святий Папа. З часом св. Флоріана проголосили також покровителем пожежників. Продається чимало ікон і статуеток св. Флоріана — захисника від вогню; вони популярні. У мене також є скульптурка.
А оскільки я регулярно буваю на богослужіннях і святах пожежників, то, на моє прохання, настоятель парафії св. Флоріана у Кракові (там також часто бувають Служби для пожежників) дав мені ці реліквії, аби я завжди мав їх близько себе, коли треба поїхати на святкування чи богослужіння. От і сьогодні я поїду проводити богослужіння — у формі та з цими мощами св. Флоріана.
Підкреслю ще раз суть цього покликання: людина має бути готова захищати те, чим її Бог обдарував. Насамперед — це життя: своє та ближнього. А також — усі блага, які ми маємо від Всевишнього. Тому що нинішні пожежники — це вже не просто захисники від вогню, це рятувальники широкого профілю, при повенях, аваріях, бурях… Дуже символічна професія!
— Дякую, отче, й вітаю Вас зі святом!
фінансово.
Щиро дякуємо!
