Первісним задумом Бога було вічне щастя людини, яке вона мала осягнути після закінчення свого земного життя в раю. Таке твердження може звучати дивно, але рай ще не був Небом, не був місцем споглядання Бога, яке ощасливлювало людину.
Рай, тобто сад Едем, був місцем на землі, де перебували Адам і Єва, а також їхнє потомство; місцем, де люди підпорядковували собі землю і жити у великій приязні з Богом, що було для них справжньою гарантією щастя і джерелом справжнього життя. Вони знали, що по закінченні цієї мандрівки перейдуть у дім Отця, і це не було це для них причиною смутку, це було повне надії очікування. Едем ще не був Небом, люди з тугою очікували на Небо. Навіть якби перші люди зазнали страждань, то все це довершувалося би в іншому контексті, ніж ми це переживаємо зараз. Біль, страждання вони б переживали перед лицем Бога. Тільки первородний гріх зробив страждання страшним, зробив так, що страждання стало символом вічної смерті, й тому ми від нього тікаємо. Проте спробуймо задуматися над цими істинами і побачити, як у нашому покликанні Бог завжди був близько і як завжди об’являв нам своє милосердя, яким чудесним даром Його любові є покликання нас до життя.
1. Марія — парадигма вічного життя
Почнемо наші роздуми ніби з кінця, дивлячись спершу на Марію, Матір Ісуса, Непорочну Діву, яку Бог захистив від первородного і будь-якого іншого гріха. Марія, попри такі великі дари, — Страждальна Матір, яка найбільше з людей страждала на цій землі. Вона, яка не знала гріха, носила в собі величезне страждання і Її серце було пробите мечем страждання. Можемо запитати, як таке можливо? Так сталося тому, що Марія була вибрана показати наше покликання до вічного життя. Вона є образом правди про призначення людини для вічного життя, для Неба. Дивлячись на Марію, ми можемо придивлятися до прапочатків перших людей. Марія єдина виконала у своєму житті те, що становило рай на землі. Звершилося це попри страждання. Це означає, що Її біль, який Вона переживала невідривно від Бога, не становив перешкоди для глибшого щастя, бо щастям Марії був Бог, раєм Божої Матері був Її Син, Ісус Христос. Марія не померла, Вона заснула і була вознесена на Небо; Вона переступила поріг вічності. Вона не боялася смерті, бо в Ній народилося життя, Вона сповнена життям, від початку блаженна, тобто щаслива.
У Марії, першій серед людей, реалізувалося покликання і призначення всього людства до вічного життя; в Ній стає зрозумілим початок нашої історії. Те, до чого ми призначені, вже існувало в раю, а в Марії воно для нас стало видимим. Вона є найпрекраснішим образом нашого покликання. Хоча первородний гріх повністю знищив можливість переходу до Неба, осягнення вічного щастя, то вже від початку була оповіщена Діва, Нащадок якої знищить голову змія, і буде зцілене те, що зіпсувала неслухняність Адама.
2. Царство Боже у вас перебуває
Відкриття цієї істини стає можливим в Ісусі Христі, який приходить на землю започаткувати Боже Царство. Проте — це не царство цього світу, це інше царство, воно полягатиме у досвіді спасіння у своєму серці, у своїй історії. Як це здійснюється? Передусім через Пасхальну Містерію Ісуса, що був виданий за гріхи наші і воскрес для нашого оправдання (Рим 4, 25). Оправдання, тобто віднова нашої знищеної первородним гріхом природи, звершується спочатку в хресті Ісуса, який наші гріхи бере на своє тіло, щоб їх знищити у своїй смерті, а потім, щоб зодягнути нас у шати спасіння, через Святого Духа дати нам нове серце, нову природу. Людина стає схожа на самого Ісуса, стає всиновленою Богом. Носить у собі вічне життя.
У святого Йоана поняття вічного життя стосується не тільки ситуації після тілесної смерті, коли переходимо поріг вічності. Вічне життя є участю у Божій природі, і має її той, хто має Христового Духа. Це початок Божого Царства в людині, тому Ісус говорить: «Царство Боже є між нами» (Лк 17, 21). Там, де є Бог, де є вічне життя, там, де звершується справжня переміна, де діє Святий Дух, який забирає моє кам’яне серце і дає мені серце тілесне, там, де Він записує Закон уже не на кам’яних таблицях, а на моєму серці, там — вічне життя. Есхатологія розпочинається сьогодні, зараз. Це початок, зерно, яке повністю розвинеться тільки тоді, коли перейде до Неба. Ісус нас запевнив: «Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме і злюбить його Мій Отець, і прийдемо Ми до нього, і в ньому закладемо житло» (Йн 14, 23); ці слова стосуються життя Пресвятої Трійці в людині. Мати в собі Бога означає мати в собі все, тобто тут, на землі, смакувати зародок вічного життя, і тоді ми насправді можемо віддавати своє життя, відмовитися від свого «Я», щоденно вмирати заради інших, зрікатися самих себе, втрачати своє життя, аби невпинно його віднаходити у глибшому вимірі.
3. Іду, щоб приготувати вам місце
Діло спасіння було звершене нащадком Діви, Ісусом Христом, і звершилося воно через Пасхальну Містерію, тобто через смерть на хресті, через воскресіння і зішесття Святого Духа. Перед своїми стражданнями Ісус переказав учням таємницю, що все те, що з Ним відбуватиметься, і що буде в них породжувати обурення, все це має мету. Усе це — милосердний план Бога в ім’я цілого людства, зануреного у гріху та смерті. Ісус — воїн, який іде вести переможний бій із найбільшим ворогом — сатаною і смертю. Він їй піддається, щоб її знищити; Він вийде переможцем із цього бою, воскреслим Господом, щоб ділитися життям з іншими і щоб перевести на другий бік тих, хто вірує в Його Ім’я. Ісус хоче привести до Отця загублене людство, яке дозволило брехні сатани себе обманути і через це скуштувало смерті. Однак зараз ця смерть переможена й Ісус іде до Отця як первородний серед багатьох братів, щоб їх завести туди, де Він царює і сидить по правиці Отця. У Його Домі багато жител, не треба хвилюватися, що їх забракне, що буде замало місця. Ціле Небо відкрите для нас, і Спаситель прагне привести туди всіх людей.
Важливо побачити, що перехід звершується не зусиллями людини, бо тоді Христос був би непотрібним, а діло спасіння обмежилося б відкриттям небесних брам, а це не так. Ісус не залишає нас, без Нього ми нічого не можемо. Відтак бачимо, наскільки велике Його милосердя у тому, щоб привести нас до Отця через оправдання, яке звершує в нас Утішитель, обіцяний Святий Дух, зісланий на Апостолів, згромаджених у Вечірнику разом із Марією, Той самий, що Його Бог невпинно посилає до своєї Церкви. Це Святий Дух доповнює діло спасіння, розпочате в Ісусі Христі, це Він — Дух милосердя, діяння якого ми всі помічаємо в нашій слабкості, у нашій ницості, в нашій неспроможності спасти себе самим.
Місце, яке приготував Ісус у Небі для всього людства, — це не безпідставна обітниця, не дешева реклама, якою ми повинні захопитися, а потім залишитися розчарованими через неможливість досягнути цієї мети. Ми створені для Бога, для Неба, і Він нічого не хоче більше, ніж того, щоб ми з Ним зустрілися. Єдиною перешкодою може бути те, що ми не захочемо зустрітися з Любов’ю, адже Бог нічого не може зробити всупереч нашій свободі. Бачимо, як призначення до вічного життя весь час іде по лінії милосердя у нескінченному прагненні Бога спасти всіх людей за всіляку ціну. Найбільша ціна за наше спасіння — кров Ісуса, Божого Сина, пролита на хресті, і це — найкращий квиток до Неба.
4. Системи, що закривають Небо
Звісно, є великі перешкоди, щоб дістатися Неба. Перша з них — це ненависть сатани і його заздрість, що місце, яке було призначене також і для нього, тепер закрите через бунт і непослух щодо Бога. Уся драма історії спасіння полягає в боротьбі, яку сатана розпочав із людиною, щоб її погубити і завести у страшне місце — пекло, тому що воно справді існує. Якби це було не так, Ісус не заплатив би власним життям.
Битва сатани відбувається на різних рівнях, починаючи від брехні, в яку він хоче втягнути окрему людину, і закінчуючи брехнею, яка стає джерелом функціонування цілих тоталітарних систем, цілої машини зла, яка має свої організовані структури. Історія людства показує, яким чином діє сатана, послуговуючись, звісно, людиною для організації цих структур. Починається усе від першої спокуси — «будете богами», щоби потім показати перспективу «справжнього» щастя, яке можна осягнути без Бога.
Уже біблійний опис будівництва Вавилонської вежі містить у собі істину про те, з якою легкістю було обдурено цілий народ. Шахрайство криється у бажанні стати незалежним, щоб відвернутися від Сходу, який є символом Бога, і піти на Захід, який уособлює зло, хоч для людей здається країною свободи. Бути незалежним означає бути богом власної долі, як це бачимо в оповіданні; це означає намагатися досягнути Неба, не зважаючи на Божий закон, на самого Бога, який дає закони не для обмеження людини, а щоб допомогти їй, аби вона не загубилася. Змішання мов буде також вираженням Божого милосердя, тому що Бог таким чином захистить людство від іще більшої катастрофи.
Сатана, обманюючи людину обітницею щастя без Бога, веде до побудови таких політичних, суспільних, економічних систем, у яких немає місця для Творця, де вже не об’являється Небо, а навпаки — його закривають, вселяючи у людей брехню, нібито Небо — це тільки відчуження, через яке Бог хоче зробити людей більш підпорядкованими і зневоленими. Він наказує їм сподіватися іншого життя, іншого ніж це, реальне, до якого можна доторкнутися вже тут. Таким чином сатана створює новий рай на землі, хоча з плином часу можна побачити, що всі такі царства без Бога скеровані проти людини. Сатана не турбується про благо людини, його мета — нищити і привести людину до такого становища, в якому опинився він сам. На щастя, Ісус Христос відкрив нам Небо і не тільки сам туди пішов, але й веде за собою ціле людство як Новий Адам, як Новий Мойсей, новий Ісус Навин до Обітованої Землі.
5. Михаїл і ангели його воювали проти дракона
Апокаліптичне видіння битви Михаїла і його війська з сатаною і його армією, хоча представлене на кінці часів, розігрується від початку історії людини. Уся історія — це територія постійної битви Добра і Зла, битви, де на одному боці — Бог із Його ангелами, а на другому — сатана зі своїми підданими. Це битва на смерть і життя, і ставкою у цій війні є справжнє щастя людини, а відтак, тут немає місця жалю до ворожої армії.
Тактику сатани св. Ігнатій показує в роздумах про два прапори. Сатана кличе своїх учнів, щоб кидали на людей сіті і зв’язували їх передусім захланністю багатства, прагненням почестей, щоб таким чином довести їх до безмірної гордості, яка виявляється у ставленні себе на місце Бога.
Ісус також посилає своїх учнів, але без торбини, без грошей, без двох одеж, щоб проголошували Царство, яке надходить, сповіщали, що блаженні вбогі духом, тихі, чистого серця, миротворці, милосердні, спраглі справедливості. Пропозиція Ісуса, покладена до рук учнів, — абсолютна протилежність того, чим спокушає сатана. Ісус, як справжня мудрість, досконало знає підступи диявола і також знає, якими методами можна захиститися від поразки. Після сорокаденного посту в пустелі, коли Його спокушав диявол, Ісус перемагає недруга простою зброєю — Словом Бога, хрестом і вбогістю.
Сатана не раз послуговується могутніми засобами, схожими на ті, що їх застосував озброєний до зубів Голіаф, який глумився над Божим народом і був переконаний у своїй перемозі. У Давида, крім метавки з п’ятьма камінцями, не було нічого, чим би він міг сподобатися Голіафові. Але ця непоказна зброя є образом п’яти ран Христа, які мають надзвичайну силу перемагати ворогів. Для нас зброя — це хрест Ісуса і всі ті непоказні засоби, що виростають із розіп’ятої Любові. Святий Ігнатій каже, що Ісус, посилаючи своїх учнів здобувати для Нього світ, говорить їм заохочувати людей до вбогості, до прийняття зневаги і зверхності, а також до великої покори. Хоч така зброя може здаватися неефективною, слабкою, та сам Спаситель нею подолав сатану і тим привабив цілі воїнства своїх учнів, які поколіннями ітимуть за Ним, воюючи методами, які обрав Господь.
6. Ті, хто вибілив свої шати у крові Агнця
Святий Йоан в Одкровенні подає ще один образ тих, хто пішов за Ісусом і власним життям та смертю дав свідчення істинності науки свого Наставника. Це незлічена армія святих, які не поклонилися Звірові, які не забруднили своїх шат ідолопоклонством, а, навпаки, вибілили свою одежу у крові Агнця, тобто вибрали таку ж дорогу, що й Ісус, який узяв на себе наші гріхи, який не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому (2 Кор 5, 21).
У цій битві за небо дуже важливе свідчення крові, тому від початку Церква мала своїх мучеників, які стали особливим знаком Божого вибрання. Віддати своє життя за віру означало мати в собі Духа самого Ісуса, як св. Стефан, який, повний Святого Духа, молився за своїх убивць. Таке свідчення означає, що любов сильніша за смерть, що любов, яка не чинить опір злу, а дозволяє себе вбити, — це життя. Свідчення мучеників — найбільший доказ того, що Ісус переміг смерть. Водночас це вираження великого Божого милосердя — вірити, що смерті немає, що існує вічне життя, що існує Небо, що це Небо приготоване для мене. Такий досвід любові у вимірі хреста показує, до якого величного завдання покликав Бог тих, хто віддає своє життя заради Ісуса, заради Євангелія. Боже милосердя виражається в тому, що Він уділяє своїм свідкам такого великого дару віри, що вони своєю кров’ю підтверджують автентичність обітниць Ісуса, який іде до Отця, аби приготувати нам місце. Ніхто свого життя не віддає з абиякого приводу.
7. Небесний Єрусалим
Небесний Єрусалим — Святе Місто, Небесна Батьківщина, до якої усі ми прямуємо в паломництві віри. Небесний Єрусалим, який показує Одкровення, — це місце остаточного звершення нашого покликання до вічного життя. Там відбувається зустріч, яка становить мету нашої мандрівки; зустріч, за якою тужить кожна людина, хоч, може, й не до кінця це усвідомлює. Знаний вислів св. Августина: «Сотворив мене для себе, Боже, і не заспокоїться моє серце, поки не спочиватиме в Тобі» найглибше передає правду про нашу тугу, яка реалізується, коли побачимо Бога віч-на-віч.
Опис Небесного Єрусалима потрібен для того, щоб наблизити до нас образ Неба, яке є місцем зустрічі з Богом. Так, як євреї тужили за своїм Святим Містом на вигнанні, або тоді, коли були від нього віддалені, так само християнин тужить уже не за самим небесним Єрусалимом, а за Агнцем, Який живе тут, Який є любов’ю і милосердям. Те, що ми пережили на землі під час нашої мандрівки, було тільки слабким відблиском того, що чекає на нас у Небі. Святий Йоан каже: «Ми тепер — діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до Нього подібні» (1 Йн 3, 2). Отож на нас чекає не тільки подарунок чудової зустрічі, але щось набагато більше: уподібнення до самого Бога. Тоді ми зможемо повністю Його любити, віддатися Йому без застережень. Це — подарунок від Нареченого, бо, як каже св. Ігнатій: «Той, хто любить, дає і передає коханій людині те, що у нього є» (ДВ 231). Бог ділиться собою назавжди, на вічність. Небо — це звершення Божого віддання, занурення людини в Боже милосердя навіки.
Під час цієї молитви, спробуймо — уникаючи багатослів’я — бути перед Богом у спогляданні Його безмежної любові. Споглядаймо Бога, який кличе нас до великого щастя, до оглядання Його віч-на-віч назавжди. Дякуймо Йому за таке призначення і за те, що через Ісуса ми маємо доступ до Отця. Ісус не тільки вислужив нам Небо, а й веде до нього, Він уділяє нам свого Духа, щоб ми, маючи нову природу, у вічності могли жити занурені в Божому милосерді.
Уривок із книжки о. Генрика Дзядоша SJ «Боже Милосердя відкриваємо заново»
Фото: / pixabay
фінансово.
Щиро дякуємо!
