«Він — наш Бог, який дає сили до того, щоби чоловік, якого зрадила дружина, був спроможний пробачити і прийняти її назад. І любити далі. Для мене це — чудо».
Про діяння Святого Духа в Церкві, харизматичні рухи та чудеса редактор порталу Deon розмовляє з о. Ґжеґожем Стшельчиком.
— Голуб?
— (сміється) Біблісти дуже б хотіли знати, чому в Євангелії саме так представлено Святого Духа. Теорій пребагато, але найважливіше, певно, те, що більше, ніж про вигляд, ішлося про спосіб дії. Дух Святий не виглядає як голуб, але сходить подібним чином.
— Делікатно?
— Євангелістам точно не йшлося про те, як саме ви повинні уявляти Його вигляд.
— Євангельський текст написаний через багато років після Воскресіння Христового. Апостоли та євангелісти знали Духа як Того, хто приходить у язиках полум’я, діє як шум із неба. Це контрастує з делікатним голубом.
— Це дуже складно, бо ми якось узагалі не маємо за що зачепитися. Я певен, що хтось мав такий досвід Святого Духа, який сходить, немов голубка; це закріпилося в його традиції, а потім перейшло до тексту Євангелія. Повторюю: тут радше йдеться не про те, що хтось бачив голуба, як про спосіб Його сходження на землю, що проасоціювався із летом птаха. Більшого ми не знаємо. Про решту я спитаю після Другого пришестя.
— Можна його якось замінити на вітражах?
— Але навіщо?
— Бо це навіює людям думку, нібито Бог став голубом.
— У нас, загалом беручи, є чотири способи представлення Святого Духа: ніщо, полум’я, фонтан або голуб. Треба вибирати.
— Фонтан?
— Прошу подивитися в Євангеліє від св. Йоана. «Останнього ж великого дня свята стояв Ісус і закликав на повен голос: Коли спраглий хтось, нехай прийде до Мене і п’є! Хто вірує в Мене, як Писання каже, то ріки живої води з нутра його потечуть! Так Він про Духа казав, що Його мали прийняти ті, які увірували в Нього. Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус ще не був прославлений» (Йн 7, 37‑39). Звідси ця асоціація. Може бути також простіша: джерело. Але я особисто люблю фонтани. Ну і ще я забув про святих.
— Ореоли на образах та іконах?
— Ні, йдеться про щось глибше. Діяння Святого Духа видно по плодах благодаті. Бог діє у святих, і вони стають висвітленням наслідків Його діяльності. Тоді можна сказати, за Герібертом Мюленом, що Святий Дух це одна Особа в багатьох особах. Немає втілення, як у Сина, але є активна діяльність в інших людях.
— Це якось трошки політеїзм.
— Чому? Дух же не розмножується. У Трійці маємо три Особи, одну природу. В Христі маємо одну особу і дві природи, а в разі Святого Духа маємо одну Особу в багатьох особах. Це, ясна річ, не догма, але цікава теологічна теорія. Язики вогню ж розділилися, і на кожному спочив один…
— Чи в описах діянь Духа Божого у Старому Завіті ми можемо вбачати перші сліди присутності Святого Духа в Біблії?
— Варто би почати від питання, чи ізраїльтяни розуміли Божого Духа як окрему Особу… Радше здається, що застосування ідеї Духа становить один зі способів непрямого мовлення про Бога. Це, з одного боку, мало оберігати Його повну трансцендентність, а з другого — показати, до Бог діє у світі, причому дуже конкретно. Тому Божий Дух присутній при сотворенні світу. Юдеї розуміли Бога завжди у цих двох аспектах: абсолютної неналежності й недосяжності для людини, і близької діяльності. Остання ж була зовнішньою (в історії), а також внутрішньою, що можемо побачити на прикладі пророків та їхнього пророчого натхнення.
— Тобто Дух Божий це не зовсім Святий Дух?
— Маємо справу з певною тяглістю об’явлення. З тим, що ізраїльтяни мали вступне розпізнання двох вище згаданих аспектів Бога, а ми маємо переконання, що то не тільки аспекти, але конкретні Особи. Ми знаємо, що розрізнення йде набагато глибше, воно вкорінене у Богові, а не тільки в Його зовнішній діяльності.
— Одразу ж на початку Старого Завіту маємо сказане: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу». Тут використано множину. Чи це не якась вказівка шукати слідів Святого Духа?
— Питання, чи ми маємо справу з початками суто християнського об’явлення, чи це залишкові сліди політеїзму, чий хвіст іще показується у Старому Завіті. Цього не вдасться розв’язати однозначно, але було би зловживанням сказати, що ми тут маємо виразне об’явлення Трійці або Святого Духа. Ніщо також не вказує на те, що юдаїзм за часів Ісуса мав таке переконання.
Тут іще існує проблема єврейського слова elohim (אֱלֹהִים, тобто «боги»), яке в оригіналі маємо у множині, що викликає численні граматичні труднощі. Бо якщо маємо Бога, про якого говоримо «боги», то це вже проблема. Так само як із багатозначністю інтерпретації трьох мужів, що відвідали Авраама. Не сказано там, хто вони точно такі, але здогадки для християн цілком очевидні.
— Звідки така сильна пов’язаність Духа Божого, Духа Святого зі справами шуму з неба, повітря, вітру, голубки, дихання? Була якась конкретна причина?
— Єврейське мислення не знало ідеї суто нематеріальної духовності — окрім, може, самого Бога. Незглибимий і всемогутній Бог у своїй діяльності є пізнаваним і конкретним. Завдяки цьому Його можна почути як шум із неба, відчути як дихання, побачити як голубку, що спускається згори. Натомість переконання, що Дух пов’язаний із диханням, взяте з простого досвіду: коли людина перестає дихати — вона помирає. Звідси ідея життєдайності духа. Інколи в нас є тенденція бачити в одному з описів сотворення людини дихання Боже як обдарування людини душею. А ідея душі — це питання набагато пізніше. Тут же все конкретно: лежить людина, виліплена з пороху земного, і їй треба зробити «дихання рот в рот», щоб вона ожила. Це означає, що ми живемо тільки завдяки Божій реанімації (сміється).
— Побожний юдей часів Ісуса визнав би нас навіженими, що вірять у трьох богів?
— У нього точно були би проблеми з нашим підходом. Зрештою, ми й самі маємо добряче напружити мізки, аби це осягнути.
— Об’явлення звершилося в культурі юдаїзму. Потім зіткнулося з грецькими поняттями, які дозволили описати залежність між конкретними Особами Трійці, зокрема Святого Духа. Чи без знання грецької філософії юдаїзм міг би собі з цим якось дати раду?
— Не знаю, але як на мене, вони від початку якось собі з цим радили. Маємо Діяння Апостолів, які прямо говорять про діяння Духа. Немає спекуляцій над Його особистістю, є просто Дух, який діє, якого призивають і якого слухають. Наступним етапом напевно є Йоан, його Євангеліє, і вже виразне представлення того, що існує тяглість між діяннями Ісуса та діяннями Святого Духа. Це привело до розуміння, що якщо Святий Дух продовжує ту саму місію, яку розпочав Ісус, то Він теж мусить бути Кимось.
Особистість Духа Святого виведена дедукцією із досвіду. Тобто маємо досвід діяння, потім з’являються описи цього досвіду, і лише потім намагаємося ці описи вкласти в несуперечливу систему. Винайдена теорія Трійці зроджується допіру тоді, коли окремі описи складаються вже в певну цілісність, і вдається настільки адаптувати грецьку філософію, аби цю інтуїцію виразити. Християни, аби за допомогою елліністичних понять описати власний досвід, мусили ці поняття модифікувати.
— Чи той Дух, який повів Ісуса в пустелю, аби там Господь був спокушуваний, має щось спільного зі Святим Духом?
— Так, це очевидно той же самий досвід Його діяльності. Євангелія постали за кількадесят років після Воскресіння Христа й Зіслання Святого Духа. Їхні автори мають ці події (або розповіді про них) постійно у своїй пам’яті. Вони знають, що той Дух, якого вони мають нині, — той самий, якого мав Ісус. І що це тяглість. Тому в них немає особливих проблем із тим, щоби сказати, хто стояв у цій сцені за Христом.
— У нас є добрий Святий Дух, Бог, який постійно з Ісусом, був даний Апостолам, животворить усе сотворене, розливає різноманітні дари. А потім читаємо, що Він убив Ананію і Сафіру, бо ті ошукали Апостолів і відклали трохи грошей для себе. Звідки такий контраст у Його діяльності?
— Це дуже складна сцена, бо вона радикально відрізняється від інших. Ми не знаємо точно, що там сталося. Те, що в ситуації такого напруження хтось може впасти мертвим, ми знаємо з медичного погляду. Те, що воно було приписане діянню Божому, — це очевидна калька зі Старого Завіту. Однак я спроможний уявити, що ми маємо справу з описом історичної події, що цих людей ловлять на обмані й хтось там падає мертвим, — ось так просто. І це дістає інтерпретацію Божого гніву. На мою думку, це прекрасно пасує до способу мислення про світ, притаманний біблійним часам.
— Тобто це могло статися?
— Так. Я би тільки був обережний у приписуванні рушійної сили в цьому питанні Богові. Вони впали, бо люди падають, коли вмирають. Від стресу, наприклад. Цей текст варто прочитати крізь призму того, що ми називаємо аналогією віри, тобто сприйняття біблійного уривка крізь призму цілого Об’явлення. Якщо вся решта нам каже, що Бог — милосердний, то ми не можемо цього уривка інтерпретувати один в один, але мусимо пошукати в ньому глибше, бо там щось може бути приховане. Зрештою, очевидна в Діяннях сцена має педагогічну функцію: становить пересторогу перед спробою ошукати Святого Духа, бо це — обман самого Бога.
— А це цікаво, бо й нині люди валяться з ніг, приписуючи це діяльності Святого Духа.
— Ви говорите про харизматичні рухи і так званий спочинок у Святому Дусі?
— Так. Звідки така їхня популярність у наш час?
— Певно, існують дві причини, одна серйозна теологічна, і друга — менш серйозна, радше емоційна. Перша: ми почати прикликати Святого Духа. Коли Його прикликають в очікуванні, що Він щось зробить, — то є шанс, що Він почне це робити, бо ми відкриваємо Йому простір діяльності. А Бог, здається, легше діє, коли може співпрацювати з нашою свободою.
— Хіба Дух Святий не діє в Церкві незалежно від того, чи Його призивають, чи ні?
— Коли св. Тома Аквінський розрізняє дари Святого Духа, то говорить про різні види благодатей. Він каже, що частина цих дарів є освяченням людини (однієї), а крім цього, ще є так звані gratiae gratis date, тобто дари, даром дані, які служать будуванню Церкви. Перша частина стосується спасіння людини, кожної зокрема, і там Дух діє завжди, бо без цього немає спасіння. Але й там ідеться про збудження віри, тобто свідомої відповіді людини. У другій групі дарів ми доходимо до питання про будування Тіла Христового, тобто також питання людської свободи й креативності, де співпраця волі людини з Духом Святим стає ключовою. Людина може цей дар прийняти або відкинути. Свідоме призивання Святого Духа, прошення Його про дари, очікування їх — не дрібниця для того, щоби їх узагалі відкрити! Також і в цьому сенсі благодать будує на природі.
— Тобто усвідомлення цього в Церкві не було стільки років, що аж допіру нині маємо таку кількість тих рухів?
— Може, воно не настільки підкреслювалося. А по‑друге, ми мали тривалий період, коли християни набували формацію як таку головно по монастирях. Пересічний християнин, скажімо, XVIII століття, мешкав у селі, не мав жодної освіти, отож очікувати від нього усвідомлення доконечності прикликати Святого Духа та розпізнавати харизми — це була би наївність. Але якщо ми придивимося до того, що відбувалося по монастирях, то з’ясується, що харизматичний досвід там ніколи не згасав. Харизматичний струмінь у монашому житті тік і зараз тече. Ось тільки ми зазвичай чудес, пов’язаних зі святими, не співвідносимо з харизматичною течією. Але ж це той самий Дух!
— А що з такими явищами, як спочинок у Святому Дусі, хрещення у Святому Дусі, вилиття Святого Духа, тобто так званий дар мов? Що це таке?
— Ну ось тут ми приходимо до другої причини, тобто до емоцій. Ми взагалі маємо просування в культурі, якщо йдеться про емоційне виражання наших пережиттів, а отже, й віри. Від точної, стоїчної стриманості — до того, що дозволяємо собі переживати емоції та маємо потребу їх виражати. Частина цих харизматичних течій цим і живиться. Тобто люди їздять на харизматичні зустрічі, бо вони там виразніше переживають свою віру. Саме по собі це не обов’язково погане, але може бути й не найкращим. Бо можна почати їздити з огляду на те, що людина узалежнилася від емоцій. І потребує нової, сильнішої «дози». Явища, наближені до харизматичних, можуть з’являтися через емоційну індукцію: людина знає, що як має впасти у належний момент і їй дуже цього хочеться, то може статися так, що вона впаде. Натомість коли сягнемо по класичну теологію духовності, то знайдемо там описи таких явищ, як захват і екстаз.
— Щось подібне до того, що діється на таких зустрічах?
— У класичній «духовній» літературі не бракує ілюстративного матеріалу, як ці два явища функціонували на практиці. Свята Тереза з Авіля мала екстази, поєднані з левітацією. При цьому відмінність між захватом та екстазом така, що в екстаз входять поступово, а захват настає раптово. Суть та сама: зосередження на Богові, таке інтенсивне, аж перестаєш контролювати тіло.
(Далі буде)
Міхал Левандовскі, Deon
фінансово.
Щиро дякуємо!
