Сучасна поточна мова українців засмічена різним непотребом. Починаючи з насильницького наближення української мови до російської, яке було свідомо проведене ще в 30‑х роках минулого століття, і закінчуючи псевдоросійськими словами, що вимовляються і граматично використовуються за правилами української мови.
Найбільше ми говоримо про суржик — отаку мішанину з мов, де «скелет» (граматика, синтаксис, фонетика) залишилися українськими, а «м’ясо» навішане з російських слів. Отоді маємо мовних покручів на зразок «я не встиг у садік, бо штанішки переодівав». Аби навести лад у своєму мовленні, варто зробити інтелектуальне зусилля і розмежувати ці два мовні пласти у власному сприйнятті.
Також нерідко маємо справу з кальками — бездумним «перетягуванням» у свою мову слів і конструкцій, їй не притаманних. Пересічний українець має у своїй мові найбільше кальок з російської («дякувати КОГО» — замість «кому»; «так як»; «дійсно» замість «справді» та ін.). А пересічний українець-римокатолик має ще й проблему з польськими кальками («обходити свято» замість «відзначати», «поєднатися з Богом» замість «примиритися», «шкаплєж» і «пєльжимка» тощо).
Окрему проблему становлять активні дієприкметники, бездумно кальковані з російської граматики.
Чи мають право на існування в сучасній українській мові активні дієприкметники теперішнього часу? Йдеться про дієприкметники, що закінчуються на ‑ачий, ‑ячий, ‑учий, -‑ючий (бачачий, спляча, слабнучий, читаючий). Більшість мовознавців, зокрема Олена Курило, Борис Антоненко-Давидович, Юрій Шевельов, Олександр Пономарів, Святослав Караванський, радили й радять уникати їх, оскільки вони не властиві українській мові. Але як їх замінити? Чи завжди це можливо? Досвідчені мовці переконують, що це не тільки можливо, а й досить легко. Наприклад, Святослав Караванський у книжці «Пошук українського слова, або Боротьба за національне “Я”» навів 24 (!) способи заміни дієприкметників і зазначив, що вони не вичерпують усіх словотворчих можливостей нашої мови.
Пропонуємо вам розглянути найуживаніші способи заміни невластивих українській мові дієприкметників:
1. За допомогою прикметників:
- однокореневих прикметників: панівна еліта (а не «пануюча»), приваблива пропозиція (а не «приваблююча»), кроковий екскаватор (а не «крокуючий»);
- синонімів: зворушлива зустріч (а не «хвилююча»), прийдешнє свято (а не «наступаюче»), багатий на залізо (або залізновмісний, а не «вміщуючий залізо»), сучасні кордони (а не «існуючі»), чинне законодавство (а не «діюче»), молоде покоління (а не «підростаюче»);
- прикметника із суфіксом -альн-: зволожувальний крем (або крем для зволоження, а не «зволожуючий»), освіжальний напій, душ (а не «освіжуючий»), знеболювальний засіб (або засіб для знеболення, а не «знеболюючий»);
- складного прикметника: працелюбний, волелюбний хлопець (а не «люблячий працю, волю»);
- прикметника з прислівником щораз (чимраз): щораз слабші поштовхи (а не «слабнучі»), чимраз менший.
2. За допомогою іменників:
- іменника у формі називного відмінка: відпочивальники (а не «відпочиваючі»), доповідач, промовець (а не «виступаючий»), керівник (а не «керуючий»), вірянин (а не «віруючий»), завідувач кафедри (а не «завідуючий»), оточення (а не «оточуючі люди»);
- іменника у формі родового відмінка: лампи енергозбереження (а не «енергозберігаючі» лампи);
- іменника з прийменником: деталі для комплектування (а не «комплектуючі» деталі), засоби для миття (або мийні засоби, а не «миючі»), місця для сидіння (а не «сидячі» місця);
- іменника-прикладки: поет-початківець (а не «початкуючий» поет), одяг для мам-годувальниць (а не «годуючих» мам), команда-лідер (а не «лідируюча» команда);
3. За допомогою нормативних дієприкментників:
- пасивного дієприкметника на -н(ий), -т(ий): приспана красуня (а не «спляча»);
- активного дієприкметника минулого часу: зраділий студент (а не «радіючий»), ожилий вулкан (а не «діючий»);
- дієприкметника минулого часу з префіксом напів-: напіввимерлі види тварин (а не «вимираючі»), напівзниклі рептилії (а не «зникаючі»).
4. За допомогою інших хитрощів:
- усунення з тексту зайвого за змістом активного дієприслівника: постійна виставка (а не «постійно діюча»);
- за допомогою підрядного речення: який скаче/плаче (а не «скачучий», «плачучий»);
- словосполучень відповідного змісту: з любов’ю до тебе (а не «люблячий» тебе), у сльозах (а не «плачучий»), по дорозі до Києва (а не «їдучий» до Києва).
Варто зазначити, що в українській мові є окремі дієприкметники, що вже стали прикметниками, тобто вказують на постійну ознаку предмета, а не на дію. Порівняйте: «Під лежачий камінь вода не тече», «Лежачого не б’ють», але «Жінка, яка лежала на дивані» (а не «лежача» жінка). У перших двох реченнях слово «лежачий» виконує функцію прикметника, а в третьому воно б виступало як невластивий українській мові активний дієприкметник теперішнього часу.
Ну і наостанок. Нагадаємо одне проблемне слово, яке раз по раз спливає у спілкуванні та щоразу викликає збентеження.
За матеріалами: Мова – ДНК нації
фінансово.
Щиро дякуємо!
