Роздуми

Не страждай без сенсу

19 Червня 2016, 13:19 2522
двері

Ісус не каже нам насамперед зректися сатани, але зректися якоїсь частини самих себе. Найбільша перешкода у слідування за Вчителем лежить у нашому нутрі.

«Як хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, нехай візьме свій хрест на щодень і нехай Мене наслідує» (Лк 9, 23).

Христос пропонує свій, парадоксальний шлях життя, яким учень іде як засуджений, із руками, прив’язаними до поперечної балки хреста. Однак він іде за Кимось, хто провадить і є Переможцем. Цей шлях перевірений Воскресінням. Учень слідує за Особою, а не за набором моральних правил та обов’язків. Не самотньо, а з очима, які невідривно дивляться на Вчителя. Обік також ідуть інші, тобто спільнота. І не з урочистої нагоди, а щоденно.

Є три умови наслідування Христа. Перша: цього взагалі потрібно хотіти. Все починається зі свободи, з рішення, але після ґрунтовного продумування справи, бо Ісус грушок на вербі не обіцяє. В певному місці Євангелія він заохочує потенційного учня сісти з добряче подумати, прорахувати, як будівничий вежі, чи здолає її вивершити. Але це рішення містить щось, що важко узгодити з мілким розумінням свободи. Згідно з Ісусом, свобода закладає, що я дозволю, аби певні речі в мені померли. Свобода це не тільки вибір Особи, але й залишення за собою чогось, у знанні, що я чим чимось більше ніколи не скористаюся. Це тяжко особливо нині, коли можливостей маємо без ліку і видається, ніби для буття щасливим треба скуштувати все. А це неможливо.

Звідси випливає друга умова: треба позбутися чогось, що є в мені, у моєму нутрі.

Й третя умова: я маю щодня приймати те, що на мене спадає зовні, як небажаний «дар», часто незалежний від мене, накладений, як балка до хреста на мої плечі. Однак чи з запрошення Ісуса випливає, що йдеться про всі види страждань, які нам трапляються? Не зовсім.

Погляньмо спершу на «самозречення» — дослівно «відтятися від свого Я». Це ж саме слово з’являється тоді, коли Петро… зрікається Вчителя словами «Не знаю цього Чоловіка» (пор. Мт 26, 74). Зауважмо, що Ісус не каже нам насамперед зректися сатани, але велить зректися якоїсь частини себе самих. Найбільша перешкода у слідуванні за Христом лежить у нашому нутрі. Що вона таке?

Святий Йоан Павло ІІ, коментуючи цей уривок Євангелія, сказав до молоді під час XVI Всесвітнього дня молоді (2001 року), що зречення самих себе, до якого нас запрошує Ісус, не означає позбавлення життя чи неохоти жити. Бог любить життя, а не смерть! Тому зректися себе самого насамперед полягає у «відмові від власних планів, які часто такі дріб’язкові та непоказні, — щоби прийняти Божий план». Ідеться про те, щоби зробити місце у своєму серці, яке надмірно завантажене тим, що не насичує людину. Папа уточнює, який саме баласт ми тягнемо за собою крізь життя: «Людина в глибині свого єства має вкорінену тенденцію до “мислення про себе саму”, до вміщування своєї особи у центрі справ як міри всього». Тобто я би хотів служити Богові, а разом із тим урвати якийсь шматок для себе. Я би хотів наслідувати Ісуса, але так, щоб мене за це хвалили. Хотів би мати щасливе подружнє життя, але очікую всього від чоловіка/дружини. Скоювати помилки, але вперто заперечувати власну провину. Тому св. Григорій Великий закликає, щоб не нищити себе, а тільки те в нас, що не збігається з новою християнською автентичністю: «Покиньмо себе такими, якими ми себе гріхом учинили, а залишмося такими, якими благодать нас учинила».

Тим часом той, «хто наслідує Христа», пише св. Йоан Павло ІІ, «відкидає зосередженість на собі самому та не оцінює речей виходячи тільки з користі для себе». Хрест означає, що я спокійно зрікаюся тих різних «малих» благ, брак яких породжує в мені постійний неспокій, — аби прийняти більші блага, а не тонути в якійсь порожнечі. Тільки згода на розчарування, що я не зумію всього в житті пізнати, становить парадоксальну ціну щастя.

Однак навіть і в цьому рішенні Бог нас випереджує. Спочатку люди ходили за Ісусом, слухали Його, дивилися. Рішення зректися не наставало при першій же зустрічі з Ісусом. Але певної миті Вчитель вимагав рішень. Зречення буває приготовлене благодаттю, але його поява робить так, що стає можливим глибше прийняття Євангелія і благодаті Христа, аби егоїзм заступила собою жертовна любов до ближніх. Ісус не жадає зречення заради зречення, але для того, щоб ми могли прийняти Його — Джерело любові. Часто з цього не випливає жодної користі; інколи в «нагороду» ми отримуємо тільки невдячність. Ця любов може — але не мусить — містити теплі почуття, оскільки часто буває неприємним віддавати життя, шматок за шматком.

А чим же є хрест, про який говорить Ісус? Хвороба? Не зовсім. Ісус зцілював хвороби. І казав, що Його учні також зможуть це робити. А може, це різноманітні життєві невдачі? Теж ні, бо вони можуть бути наслідком наших власних занедбань та гріхів. А може, йдеться про бичування, пости й ношення волосяниці? Та ні, Ісус не вишуковував собі додаткових страждань, які мали би Його «облагородити».

Святий Йоан Павло ІІ пояснює, що хрест у цьому разі «не стосується головно обов’язку терпеливо зносити малі чи великі турботи щоденності, ані, тим більше, не означає прославляння болю як способу сподобатися Богові. Християнин шукає не страждання заради страждань, а любові». Краще навряд чи це висловиш. Ототожнення хреста з кожним стражданням може бути небезпечне, бо пропагує позицію стражденництва, а вона чужа Євангелію. Тут важливе слово — «головно». Хвороба може бути хрестом, бо безсумнівно вона часто спадає на нас несподівано, входить у життя не питаючись, і погляд на хрест Ісуса може виявитися сильною допомогою в погодженні з тим, чого неможливо змінити. Але це не означає, що християнин не повинен лікуватися чи зменшувати болі, під приводом «наслідування Стражденного Спасителя і нагромадження собі скарбів у небі». Якби Ісус очікував цього, ми б мали справу зі страшно жорстоким Богом…

Натомість весь Новий Завіт говорить про специфічний вид страждання і, що з цього випливає, хреста, якого християни не уникнуть. Це страждання, подібно як зречення себе самого, пов’язане також із християнським покликанням та вірністю йому. Ісус обіцяє, що ми не будемо вільні від переслідувань, відкинення, зневаг, висміювань і цинізму. Це, з одного боку, наслідок істинного життя учнів Євангелієм, а з другого — гіркий плід ненависті «світу цього» до Христа. Святий Павло пише про «страждання Христа» (див. 2 Кор 1, 5; Флп 3, 10), що їх учні терплять заради Нього (див. 2 Кор 4, 11). Апостольські послання узагалі майже не займаються іншими видами страждання і не ідентифікують їх безпосередньо з несенням хреста. Чому? Тому що від хвороби ми можемо бути звільнені. Апостольське страждання, пов’язане з наслідуванням Христа, це «лакмусовий папірець» християнства. Іншими словами, джерелом щоденного хреста християн є не тільки їхній власних егоїзм, але також спротив і темнота, що лежать у серцях тих, хто не бажає прийняти Христа. Вони часто самі не відають, що діють під впливом темряви та страху перед Богом. І тому учень не може бути вільний від цього виду страждання. Якщо воно взагалі не з’являється, то треба спитати, чи ми ще живемо по‑християнському. І чи не бувало в історії так, що «розтягування» хреста на всі види страждань мало своє джерело в тому, що свідчення християнського життя не «дратувало» більше тих, хто дивився на християн? І чи сьогодні, парадоксально, джерелом хрестів християн не стали літеплі християни?

«Нести хрест на щодень» — це також «не відплачувати злом за зло», стримати свої перші реакції стосовно неприятелів, не обов’язково у далеких мусульманських країнах, але часто у власному домі та оточенні. Таким чином обмежується діяння зла і долається його. Хрест має небагато спільного з пасивністю та відмовою, а полягає у свідомому, мотивованому любов’ю Ісуса й терпеливому, шуканні тих, хто до нас неохочий та ворожий. Ідеться про те, щоб дивитися на людей очима Бога.

Французький філософ Моріс Клавель написав, що коли ми любимо як Христос, то «робимо так, що Бог існує». Завдяки нашому людському тілу любов Бога стає присутня у світі. Ісус надав зненавидженому хресту духовного значення: я зрікаюся частини себе самого, тобто егоїзму, аби дати любов. Навіть приймаю зовнішні удари, але не ділюся своїм «похмурим» даром з іншими. Стримую свої інстинктивні реакції, перші, захисні. Без прикладу й допомоги Христа, який іде перед нами, це неможливо. Однак із допомогою хреста, який розуміють таким способом, Бог створює світ наново. Знаряддя смерті Він перетворив на знаряддя творення.

Даріуш Пюрковський SJ, DEON  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: