«Я думала, що музика — це моє життєве покликання. Але була відкрита для того, щоби виконати волю Божу». Сестра Міріам, кармелітка з Тромсе в Північній Норвегії, розповідає, як покинула свою кар'єру на оперній сцені, щоб зануритися в тишу і споглядання.
Перш ніж я побачив сестру, я її почув. Вона співала разом із кармелітками під час Меси. Учасникам літургії було її не видно. Пісню норвезькою співали також віруючі у церкві. Один голос вирізнявся з‑поміж інших: чисте, ліричне меццо-сопрано. «Так може співати лише той, хто не тільки був наділений від природи красивим голосом, а й добре над ним попрацював», — подумав я.
Пізніше я дізнався, що ця людина має на ім’я Міріам. Це сестра, яка була оперною співачкою в Остраві, в Чехії. Вона покинула свою багатообіцяючу кар’єру і вступила до Кармелю.
Робінзонка
Сестра Міріам, у світському житті Рената Колек, походить із Заольжжя. Вона народилася в польській родині в Карвіні. Її батько, шахтар, працював у місцевій шахті. Мати була родом із польського Цєшина. Саме там, у Польщі, вона уперше побачила черниць. У комуністичній Чехословаччині вони не могли легально працювати. Вже пізніше вона зрозуміла, що літні пані з екзотичними вельонами на головах, яких вона іноді бачила у своєму парафіяльному храмі, були черницями, які були змушені залишатися в одному з монастирів у Судетах.
Як згадує сестра Міріам, вона виховувалася у віруючій сім’ї, але без особливої побожності. Відвідування уроків релігії в школі вважалося дефектом належної громадянської позиції. Комуністичний режим у Чехословаччині виділявся антиклерикалізмом і запеклою боротьбою з Католицькою Церквою. Дещо змінилося в 1968-1969 роках, але, знову ж таки, можливість релігійної практики була значно обмежена. Ось чому таке велике враження на Ренату справила участь у цєшинському асистуванні під час святкування Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Кальварії Зебжидовській. Протягом чотирьох століть дівчата і юнаки з Цєшинського Шльонська щороку беруть участь у цьому паломництві як так звана «asysta cieszyńska». Для Ренати це був перший досвід публічного визнання віри.
Вона любила співати з дитинства. Також навчилася грати на фортепіано. Під час навчання в школі з польською мовою навчання в Орловій співала в жіночому секстеті «Робінзонки з Сухої Ґурної». Група була популярна по обидва береги Ользи, мала записи на чеському радіо і телебаченні в Остраві. 1977 року Рената перемогла на фестивалі польської пісні в Карвіні. Вона з пристрастю співала «Молитву про справжню любов» Христини Пронько, поетичну хвалу чуттєвої любові. «Але не про таку любов ішлося», — підкреслює сестра Міріам в інтерв’ю.
«Я не перестала ходити до церкви, бо так була вихована, це був обов’язок без обговорення, і я не бунтувала проти нього, — зізнавалася роки по тому. — В мені було багато страху Божого: не так страху осуду, як страху образити Бога. Можна сказати, що між мною і Господом Богом був особистий зв’язок, прищеплений з дитинства, досі неусвідомлений».
Аля дала приклад
Рената дуже хотіла навчатися в Польщі, але не мала змоги вибрати навчальний заклад. Вирішувало Міністерство у Празі, а в співаках не було потреби. Рената, яка була старанною ученицею і мала дуже добрий атестат, погодилася навчатися на фармакології, але врешті-решт опинилася на факультеті металургії у Гірничо-металургійній Академії в Кракові. Це був 1978 рік, коли поляк був обраний Папою, а рівень свободи в Польщі був непорівняний із «нормалізацією», яку в Чехословаччині після 1968 запровадив Густав Гусак. Я чимало їздив тоді на Заольжжя і пам’ятаю великі плакати з гаслом «Se Sovětským Svazem na věčné časy a nikdy jinak» («Навіки з Радянським Союзом і ніколи інакше»).
У Польщі дихалося інакше. Насамперед, була музика: опера, філармонія, концерти. Через це навчання в Кракові набирало сенсу, навіть коли треба було вивчати процес розливання сталі.
Разом із Ренатою в кімнаті гуртожитку жила Аля Завіша, дівчина з Підкарпаття, яка брала активну участь у русі «Світло-Життя». На другий рік Аля вступила до Кармелю в Ельблонгу. Рената прийняла рішення подруги, але цей приклад тоді її не привабив. Її поглинала музика. Вона вступила на вокальний факультет музичної школи ІІ ступеню в Кракові, який закінчила паралельно зі своїм навчанням в Академії 1983 р. Отримала диплом інженера-металурга за фахом «Теплотехніка і будівництво доменних печей», а також стала дипломованою співачкою, яка хотіла продовжувати свій розвиток у цьому напрямку. З Польщі вона привезла маленький хрестик, із тих, що святив Папа Йоан Павло II під час зустрічі з молоддю на Скалці в червні 1979 року: «Я ношу його до сьогодні, це мій чернечий хрест».
Тільки погодилася
Після повернення до Чехословаччини Рената не стала працювати за фахом сталевара, а розпочала кар’єру в оперному театрі в Остраві. Ця трупа мала добру репутацією в Чехословаччині, а Рената була щасливою і впевненою, що нарешті робить те, що вміє найкраще за все, і що любить.
«Невідомо, як би склалась моя доля, якби я не зустріла о. Броніслава, — розповідає с. Міріам. — Я потрапила до нього завдяки сестрам-кармеліткам, з якими познайомилася, коли відвідувала Алю (в монастирі — с. Броніслава). Від сестер я отримала кармелітський скапулярій і пораду відвідати в Кракові єзуїта о. Броніслава Мокшицького. Він був тоді духівником багатьох кармеліток. Він також був духовним керівником Ренати. У кармеліток у Ґдині-Орлові вона вперше пережила ігнатіанські реколекції.
«Однак тоді я ще не зробила остаточного вибору. Я й надалі вважала, що музика це моє життєве покликання. Але була відкрита, щоб виконати волю Божу. Не одразу отримуєш те, що хочеться. Іноді доводиться йти обхідним шляхом. Так було в моєму житті. Бог говорив до мене через ситуації, через людей, показував мені різні можливості. Тут я могла би досягти чогось, тут з’явився шанс, але потім відразу ж з’явився інший сигнал, здоров’я стало підводити, поглибилася туга за глибшим духовним життям», — розповідає далі с. Міріам.
Рішення було прийняте 8 серпня 1986 року під час індивідуальних ігнатіанських реколекцій. Вона вибрала Кармель в Ісландії, де на той час перебувала сестра Броніслава, з якою Рената листувалася. «Чому саме це місце?» — запитую я. «Це важко пояснити раціонально. У цьому виборі є також таємниця між серцем людини і серцем Бога. Приходить думка, і людина просто знає, що це воно», — відповідає черниця.
«Тобто 8 серпня 1986 року Ви вирішили, що будете кармеліткою в Ісландії?» — намагаюся я з’ясувати мотиви цього рішення. «Я нічого не вирішувала, — заперечує вона. — Я тільки погодилася на те, що було тривалим процесом розпізнання запросин Бога. Ця згода не обов’язково мала відповідати моїй людській природі, це була згода в сфері духа. Це був тривалий процес розпізнавання різних імпульсів, які Господь Бог посилав», — стверджує с. Міріам. «І Ви погодилися?» — запитую я. «Я не могла відмовити Господу».
Втеча
Вона знала, що хоче вступити до монастиря в Ісландії. Проте в комуністичній Чехословаччині навіть просто виїхати за кордон було нелегко, а що вже було говорити про вступ до монастиря! У неї навіть не було валютного рахунку, без якого не видали би паспорта на Захід. Потім прийшла допомога від дядька, який жив у ФРН. Він прислав іноземну валюту й запрошення. Рішення вона мала прийняти сама. Залишала країну, сім’ю, друзів, оперу, а вже мали бути сольні виступи та прослуховування в Братиславі та Празі… Також були інші переживання. На таємних молитовних зібраннях у Чеському Чешині вона зустріла чоловіка, який, здавалося, був тим, на якого чекала. Проте рішення не змінила. Про свої плани Рената розповіла тільки матері. Батько дізнався вже опісля й довго не міг змиритися з вибором доньки.
Рената виїхала до Німеччини на кілька днів, але до Чехословаччини вже не повернулася. Дядько допоміг їй отримати ісландську візу та фінансував поїздку до Рейк’явіка. До Кармелю в Хафнарфйордурі Рената вступила 25 серпня 1988 року, напередодні свята Божої Матері Ченстоховської. У січні 1990 р. склала там перші обітниці, а на початку вересня 1990 р. прибула з фундаційною групою до Тромсе, де перебуває до сьогодні. Там 20 жовтня 1992 р. склала вічні обітниці.
Це все було непросто. Треба було вивчити норвезьку мову й адаптуватися до суворої арктичної природи. Однак із музикою вона не втратила контакту. В Кармелі стала органісткою і керувала хором. Сестра Міріам склала багато пісень, також і дуже популярну серед молодих католиків Норвегії «Господи, до кого ми підемо». В Ісландії разом із кармелітками записала дві касети, а в Кармелі в Тромсе — три компакт-диски. На них записані колядки з усього світу, виконані норвезькою мовою. Ці диски стали бестселером у Норвегії. Вони продавалися краще, ніж записи рок-зірок. Проте суть її покликання сьогодні — життя, що є молитвою і любов’ю, а не музика. Зрештою, вона має не так багато часу, щоб її слухати.
«А музика? Вона, без сумніву, прекрасна і дає чудові відчуття, може бути джерелом натхнення, підносити дух до Бога — вона супроводжувала мене ще з самого дитинства. Але вона, як і все, кінець кінцем, блідне, коли заглиблюєшся у світ духа», — вважає с. Міріам.
Анджей Ґраєвський , wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
