«Якщо вбити вбивцю, кількість убивць не зміниться».
Сьогодні — той день, коли доведеться написати непопулярний пост. Він не набере стільки лайків чи поширень, як «Відкритий лист тата до Дзідзя», а навпаки: я очікую шквалу гнівних коментарів. І нічого дивного, бо ми давно перестали бути християнською державою. Ми є державою гаданих християн.
Мене неприємно шокувала реакція соцмереж на вбивство посла Росії в Туреччині. Злорадство, неприхована радість, смішні меми і коментарі є чудовим показником того, що росіяни вбили набагато більше, ніж самі на це сподівалися. Вони вбили в нас християнське розуміння боротьби. Люди, які самі не ходять до храмів чи роблять це зрідка, першими підхоплюють заклики до насильства над священиками Московського Патріархату. Люди, які себе приписують до християн, втішаються з того, що мусульманин стріляє в спину росіянинові. Росіяни вбили в нас бажання мінятися. Ми матюкаємося тими ж матюками, що й вони. Слухаємо ту ж музику, напиваємося «водки» до білої гарячки, сповідуємо ту саму ненависть до думки іншого. За ці роки війни виявилося, що «вбити у собі москаля» це непроста справа. Виявляється, ми ще поєднані з ними тою невидимою пуповиною, коли шукаємо тисячі причин виправдати вбивство. Вбивство дитини в лоні матері, вбивство десятків ембріонів задля народження однієї дитини, евтаназію, смертну кару і вбивство посла іншої країни в іншій країні. Так, для мене це все означає те ж саме: замінити собою Бога. Був один ангел, який хотів присвоїти собі всі ознаки Господа. Він закінчив дуже погано. Тому скажімо собі чесно: ненависть замінила нам віру. Саме віру, а не любов. Бо для тисяч українців бажання помсти стало ніби замінником релігії. Я також відчуваю час від часу на собі дію цієї отрути. Не раз емоції брали верх в інтернет-баталіях із тролями з Москви. Але важливо не забувати того, ким ми є і яку державу будуємо. Хоч би як обурювали нас звірства в Дебальцевому, на Світлодарській дузі чи в Алеппо, — ми не маємо права переступати рубікону здорового ґлузду та віри. Хіба не зрозуміло, що ця війна не є війною за територію чи ресурси? Це війна за цінності. Гібридна війна є витвором диявола. Саме так він воює з нами. Без оголошення війни та розпізнавальних знаків. І мені дуже шкода, якщо ми програємо таку війну. Ми зранені релігійним, конфесійним, партійним, територіальним, мовним розділенням. Хоча що нам ділити? Під кожним навіть жартівливим постом знайдуться коментарі людей, що показують наші внутрішні рани. Коктейль із пострадянської та постмодерністської отрути робить нас такими, якими ми є: гаданими, несправжніми, порожніми. Комусь би хотілося, щоби було інакше, але Бог є Любов. Чи Він не любить «москаля», «жида» «негра»? А що з нами, християнами не так? Чи ми не повинні «плекати в собі ті самі гадки, що були в Христі Ісусі», який за дивним збігом обставин також був жидом? Свідоме вбивство є тяжким гріхом у будь-якому разі. Але, вбивши москаля у собі, ми зробимо суперкласне і потрібне діло. «Ми куплені дорогою ціною». Забувши це, можемо самі заплатити дорогу ціну. Але прибуток із цього нас не потішить, будьмо певні. Тішитиметься батько брехні й напівправди — диявол.
фінансово.
Щиро дякуємо!
