Слава Ісусу Христу! Дякую Господу, що маю нагоду поділитися цим свідченням. Я довго вагалася, ділитися чи ні, але Бог був наполегливим; отож я вирішила, що комусь, мабуть, потрібно це почути.
Ми з чоловіком довго не могли мати дітей, щоразу ставалися викидні. Востаннє (це був третій раз) це сталося 30 травня 2015 року, вагітність закінчилася на 18 тижні (хлопчик, вага близько 250 грамів). Плакали всі, і я, і чоловік, і старший син. Ще так сталося, що перебувала я в палаті, де лежали жінки після аборту. Тоді мені здавалося, що я страждаю не тільки через втрату своєї дитини, а й через тих, кого позбувалися жінки в той час.
Напередодні того, що сталося, у нашому храмі відбулася Школа християнського життя і євангелізації. У мене було видіння, що я народжую хлопчика (ім’я його Матвійчик) і його на руки бере Ісус, а потім передає моєму чоловікові. Тоді я зрозуміла це як благословення для мого ненародженого синочка. Але Господь вирішив інакше, Він його забрав (така була Його воля).
Перебуваючи в лікарні, я тільки те й робила, що плакала і молилася; і одного дня знову побачила видіння. Двері палати відчинилися і зайшов чоловік, зодягнений у білу одежу; зріст його був вищий, ніж у звичайної людини; я запитала його: мій синочок у тебе? — Чоловік нічого не відповів… Після цієї зустрічі моє серце знайшло мир і спокій, я перестала страждати і плакати. Тоді я зрозуміла і відчула велику Божу любов, що Ісус страждав разом зі мною.
В той час не тільки до мого серця доторкнувся Господь, але й до серця мого чоловіка. Ми разом пішли в Подільське паломництво (доти чоловік вважав це марним). У паломництві ми молили Господа дати нам дитя. Матінка Божа посприяла нашій молитві і вже в серпні, тобто одразу після паломництва, я завагітніла (хоча лікарі казали, що не можна півроку). Але лукавий також не залишав спроби нас позбавити надії. Протягом усієї вагітності я лежала на збереженні багато разів (бувало так, що на порозі палати стояв анестезіолог, готовий вколоти наркоз і провести операцію), а я відчувала, що маю довіряти Богу. Як результат цієї духовної боротьби — 18 квітня 2016 року народження нашого синочка Родіончика. Тепер я щодня славлю Господа за нашого благословенного синочка. Бачу також, як народження сина перемінило мого чоловіка. Мабуть, Господь через такі страждання мав на меті перемінити не тільки моє серце, а й серце мого чоловіка. Тепер я знаю точно, що для Бога нема нічого неможливого, Він є Господом моєї родини…
фінансово.
Щиро дякуємо!
