Коли хтось із наших близьких втрачає віру — це завжди болісно, бо це не просто звичайна зміна переконань. Віра є закликом до життя вічного, і навіть, більше того, вона є закладенням вічного життя, даного людині самим Богом.
Так само, як дитина, що стала жертвою аборту, більше не оживе, хоч би як сильно хотіли цього батьки, — так само важко сподіватися на те, що людина, яка втратила віру по‑справжньому і остаточно, зможе віднайти її знову. Дуже гостро говориться про це в Посланні до Євреїв: «Воно бо неможливо тих, які хоч раз просвітились, скуштували небесного дару й стали учасниками Святого Духа, скуштували доброго Божого слова й сил майбутнього віку, та й відпали! — оновлювати до покаяння» (Євр 6, 4‑6).
Інстинктивно ми відчуваємо, що відхід від віри —це щось надзвичайно важливе; тому ревний християнин, дізнавшись про те, що хтось втратив віру, відчуває скруту. І зовсім не дивно, що особливо тяжко переживаємо втрату віри кимось близьким. Ми тоді намагаємось — і правильно робимо! — вірити, що наша дочка, син, брат або сестра не втратили віру до кінця і хочемо якось прикликати їх назад до Церкви.
Часом, однак, ми намагаємося врятувати чиюсь віру не в найкращий спосіб. Наприклад, можемо заздалегідь знати, що тільки розсердимо цю людину, але все одно продовжуємо повторювати: «Піди до церкви». Або раз по раз повторюємо одні й ті самі непереконливі аргументи, які для нього є тільки доказом нашої безпорадності.
Опорною «архімедовою точкою» в реєвангелізації людини, якій хочеться допомогти повернутися до віри, може бути можливість побачити в її відході шанс для моєї власної віри. Я маю співчутливо й уважно прислухатися до її аргументів. Повинен сам не раз упевнитися, якою поверховою є моя віра і скільки ще вона має місця для поглиблення. Бо якщо я не можу вийти за межі тих самих переконань у розмові з кимось, то це не через те, що він не зрозуміє моїх слів, а тільки тому, що я сам недостатньо глибоко в цьому розуміюся.
На жаль, навіть у глибоко релігійних родинах невігластво віри іноді буває таким великим, що ефективність нашої переконливості може бути досить низькою, коли один з нас відходить від віри. Тож, коли раптом таке станеться, ми повинні молитися за цю людину так сильно, як тільки можемо, аби допомогти їй у її завданні «завжди бути готовим дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію» (1 Пт 3, 15).
Не забуваймо також слів чоловіка однієї жінки, яка стала свідком Єгови: «Якби не віровідступництво моєї дружини, — сказав він, — можливо, я не став би ніколи ревним католиком». Спочатку аргументи проти католицької віри здавалися йому самому ясними, простими і переконливими й він не міг їм нічого протиставити. Але він почав шукати, розпитувати своїх знайомих священиків, читати католицькі праці про ті правди віри, що були відкинуті свідками Єгови. Завдяки цьому — виключно завдяки цьому — він пізнав усю правду й красу католицької віри. І пізніше не раз давав свідчення проти свідків Єгови, як і проти тих, хто був до них прихильний.
Опрацював о. Павло Куницький ОР
За матеріалами: propovidnyk.com.ua
фінансово.
Щиро дякуємо!
