Хто з тисяч людей, які ходять площею святого Петра, знають, що це було місце жорстокого злочину? Саме у Ватикані гинуло перше покоління римських християн. Тут був цирк Нерона.
Січневий передполудень. Площа перед Ватиканською базилікою порожня. Під обеліском у центрі площі збирається група молодих людей. Вони роблять чергові селфі. Раптом вигуки змовкають, а молоді люди здивовано вдивляються у відполіровану взуттям паломників бруківку, яку в народі називають «санп’єтріні». Гід запитує,чи знають вони, що стоять на місці, политому кров’ю перших християн. Молоді люди приголомшені, це видно по їхніх обличчях. Хтось сором’язливо каже: «Але ж вони померли в Колізеї». І там також, — але пізніше, вже після смерті Нерона.
Першим місцем кари християн був побудований їм стадіон, також званий цирком Калігули, за ім’ям імператора, який у 40‑му році н. е. почав його будівництво. Ми повертаємося на дві тисячі років назад, слухаючи слова римського літописця Тацита: «А смерть їхня помножена таким знущанням, що, огорнуті шкурами диких тварин, вони помирали розірвані собаками або прибиті до хрестів, або призначені для вогню; коли мало було дня, їх палили, щоб служили смолоскипами вночі. Для цього спектаклю Нерон пожертвував свій парк і влаштував ігрища в цирку, де, переодягнений візницею, змішувався з натовпом або ставав на колісницю». Хтось згадує сцени, що запам’яталися з «Qvo vadis» Сенкевича, й уявляє їх на терені сучасного Ватикану…
Треба стерти у себе з‑перед очей сучасну інфраструктуру. Все політичне й адміністративне життя зосереджувалося тоді на іншому березі Тибру. Тут була зона відпочинку, яка називалася «horti Neronis», тобто сади Нерона, а їхню значну частину займав величезний цирк. Його місцезнаходження відповідає лівій половині нинішньої площі святого Петра і ватиканської базиліки та простягається за межі колонади. Цирки були важливою частиною суспільного життя. Відоме гасло «хліба і видовищ» визначало важливий обшар соціальних очікувань і наступні правителі рахувалися з цим, а особливо Нерон, відомий своїм марнославством. Величезна будівля, на арені якої могли змагатися кілька колісниць, був центром веселощів і розваг до 64 року. Тоді місто поглинула пожежа. У ній звинувачують Нерона, який у сяйві палаючого міста забажав співати про знищення Трої.
Народний гнів зростав. Аби його заспокоїти, замало було роздавати погорільцям вино, оливкову олію, крупи та відкривати для них брами імператорських вілл. Серед римлян зростало прагнення помсти. Для того, щоб відвернути від себе увагу, імператор вирішив перекласти відповідальність на християн. Він послався при цьому на близький кожному римському громадянину «закон відплати»: підпалили місто, отже, самі будуть спалені. Більше того, з полювання на християн вирішили влаштувати видовище. Цирк почав горіти живими смолоскипами, голодні тварини розривали жінок і дітей, встановлювалися все нові хрести, до яких прибивали послідовників нового вчення. Арена вбирала кров перших християн. Тоді Рим також уперше почув публічно гімн «Christus regnat!»
Мовчазним свідком цих подій залишається єгипетський обеліск, що стоїть у центрі площі. Спершу він був центром цирку, а на нинішньому місці був встановлений 1586 року, коли постала нова базиліка. Про те, що він був для християн важливою точкою відліку, свідчать джерела. Вони згадують про мучеників, які загинули «iuxta оbeliscum», тобто поруч з обеліском.
Йдемо далі слідами пам’яті. Відразу за Брамою Дзвонів, яку охороняють швейцарські гвардійці, входимо у Двір Перших Мучеників.
Поруч — невеликий цвинтар, а на ньому мозаїка із зображенням св. Петра серед християн на арені цирку. Ми не маємо однозначних історичних джерел, які б розповіли про те, де саме розп’ято св. Петра. Більше того, тільки в 1950 році Пій XII оголосив по радіо історичне повідомлення: «Знайшли могилу князя апостолів». Попередні знання на цю тему базувалися на традиції. Одне можна сказати напевно: коли імператор Костянтин почав роботи з будівництва базиліки, він мав бути абсолютно впевненим, що вона стоятиме в найбільш відповідному місці щодо зв’язку з особою Симона Петра. Інакше він не прийняв би настільки божевільного плану, згідно з яким треба було зрівняти Ватиканський пагорб. Роботу розпочав особисто імператор Костянтин. Він власноруч заповнив і виніс на власних плечах дванадцять кошиків землі. Потім поклав наріжний камінь, який освятив папа Сильвестр. Це був рік 324.
Історична впевненість про місце поховання апостола з’явилася через багато століть. Розкопки під базилікою була розпочато 1939 року через випадкове відкриття. Пій XI висловив перед смертю бажання бути похованим ad caput Sancti Petri, тобто «в головах» у святого Петра. Для цього було вирішено порушити підлогу у ватиканських гротах, і в результаті перед очима робітників з’явилася підлога першої базиліки й багато християнських могил. Поступово було виявлено інші частини великого некрополя, який з часом постав на місці цирку Нерона і виходив далеко за його межі.
Зрештою, відкрили просту могилу, а над нею крихітну капличку на двох маленьких колонах. Це свідчило про те, що в цій бідній могилі лежав хтось особливо шанований. Одна з дослідниць виявила висічені на червоному мурі, що оточував могилу, два грецьких слова: Petr(os) eni — Петро тут. Сьогодні ватиканський некрополь можна відвідати з гідом. На могилах можна побачити мозаїки, які показують Христа — Сонце, що сходить, на колісниці, й латинський напис: «Петро заступається перед Ісусом Христом за християн, похованих біля його останків». Коли ми доходимо до червоної стіни, що оточувала могилу апостола Петра, екскурсовод пропонує хвилину молитви. Тишу порушує молитва Credo, яку шепочуть наші вуста. Через зворушення слова застряють у горлі. Це не тільки місце спочинку «Скелі, на якій Ісус збудував свою Церкву», а й мученицької смерті першого покоління римських християн.
фінансово.
Щиро дякуємо!
