«Боже, коли Ти йшов перед твоїм народом, коли ти переходив крізь пустиню…»
Псалом 68,8
Бо часом нас «накриває» нашою самотністю.
Не дивлячись, чи ти перебуваєш у стосунках, чи самотній, чи вже святкуєш золоте весілля і виховуєш правнуків, у кожного із нас бувають моменти самотності. Такої самотності, що навіть, коли навколо тлуми людей — рідних, близьких, друзів або просто знаходишся серед натовпу, все рівно відчуваєш таку самотність, що хочеться голосно закричати, при тому не вимовляючи жодного слова.
У першому дні нашої мандрівки ми згадували про те, що пустиня — то самотнє, покинуте місце. І в такі моменти внутрішньої самотності здається, що нікого насправді близького, насправді рідного немає. У твоїй пустині ти зовсім сам.
Певне, саме тоді, коли нас поглинають такі думки, треба терміново відкривати Слово, бо на кожен твій стан можна знайти подібну ситуацію і відповідь на неї.
«Бог йде перед нами у нашій пустелі», — відчуваєте це Слово? Бог не тільки не залишає нас, більше того, Він йде попереду нас, наче, перевіряє дорогу, щоб нам краще було ступати. У нашій самотності, у наших всіх станах, ми ніколи не будемо самі, бо Він з нами всюди. Правда, тут виникає питання, чи готовий кожен із нас йти за Ним? Не вибігати попереду, не збочувати у різні напрямки, а йти за Ним?
Далі в цьому ж псалмі описується, що все перед Богом розступалося, все тремтіло. Як же ж часто, а точніше, майже постійно, хвилювання про те, що буде далі, що очікує завтра, за місяць, за рік — настільки проникають у всю нашу сутність, що паралізують повністю теперішнє. В такі моменти варто пам’ятати, що Він іде попереду і знає на декілька кроків далі, ніж ми взагалі могли би собі уявити.
Тату, нагадуй завжди, аби ніколи не забував/ла, що Ти завжди поруч, які б ситуації та моменти в житті не переживав/ла. Ти знаєш краще, що буде попереду. Навчи довіряти і пам’ятати, що Ти — Бог минулого, теперішнього і майбутнього
фінансово.
Щиро дякуємо!
