Триваємо у Великому Пості. Добрий християнин прагне пережити його гідно: бути «на висоті», виконуючи духовні практики, вистояти у своїх постановах, духовно зрости, очиститися, звільнитися, позбутися…
Як не розчаровуватися через власну слабкість, як попри час суму і зосередження не втратити радості, та про багато іншого CREDO розповів о. Петро Балог OP.
— Піст нам здебільшого асоціюється зі зреченнями переважно фізичного характеру: із шерегом табу на їжу та розваги. Ми намагаємося себе обмежити — а це не завжди виходить; починаємо нервувати, засмучуватися і, зрештою, через усі ці «змагання» зі слабкою людиною в собі, втрачаємо радість Воскресіння. Як налаштувати себе на піст правильно?
— Я бачу в пості дві крайності. Що далі на Схід, то більше він «кулінарний», і відмова від їжі стає центральним пунктом посту. На цьому вже роблять бізнес: пісне меню в ресторанах, у потязі, всюди. Нещодавно один блогер написав: оскільки він атеїст, то спокійно сидить у ресторані і їсть м’ясо у перший день посту, але почув, як поруч дві молоді жінки замовляють в офіціанта устриці чи щось таке, «бо ж піст». Блогер зауважив, що м’ясо було б за ціною більше в дусі посту. Тобто бачимо абсолютне нерозуміння того, чим насправді є піст.
Інша крайність — що далі на Захід, то рідше можна зустріти утримання від їжі як елемент посту. До прикладу, в Італії протягом літургійного року вже немає у п’ятниці утримання від м’ясних страв — викреслили. Наголошується, звісно, на духовному вимірі посту, але все ж варто було би поєднати обидва елементи, бо крайнощі небезпечні: людина має і духовний, і тілесний вимір, і обидва вони функціонують у парі. Про це належить пам’ятати. Не зосереджуватися лише на їжі чи її відсутності, або лише на якомусь теоретичному духовному вимірі, який не переноситься на конкретні вчинки.
— Ми часто чуємо фразу «піст і милостиня», але для багатьох людей це дві окремі функції, між собою не пов’язані. Але чи так це насправді?
— Звідки береться милосердя? З посту. Людина обмежує себе у чомусь матеріальному: їжі, речах, дорогих покупках — і тоді у неї звільняються кошти на діла милосердя, на милостиню. От наприклад: має людина в кишені 10 тисяч гривень на новий телефон, але, прийшовши до магазину, вирішує, що купить телефон за 5 тисяч — і ось у неї вже є новий телефон і ще п’ять цілком реальних, а не умовних і абстрактних, тисяч гривень на реальне милосердя, адже довкола багато людей, яким потрібна допомога на лікування чи їжу, та багато на що і багато кому. Ось це й буде справжній піст. А телефон буде нагадуванням, що людина була здатна на знак солідарності з потребуючими відмовитися від чогось на їхню користь.
— І як не втратити радості, відриваючи щось від себе, забороняючи собі щось?
— Головне у пості — це наближення до Бога. Покаяння означає повернення до благодаті, повернення до Бога, і звідси наша радість. Ми чуємо, як Ісус у Нагірній проповіді каже, що справи милосердя й посту — це наші приватні справи і не варто про це оголошувати:
«А як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мт 6, 3‑4). «А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою!» (Мт 6, 16).
Але значно глибшим змістом цих слів є те, що наш піст і наше милосердя мають народжуватися в серці, бо Господь хоче, аби ми цілим нашим єством наближалися до Нього, а не лише робили вигляд наближення нашими зовнішніми проявами. Якщо когось утримання від їжі під час посту робить нервовим, відвертає від молитви і довга боротьба не приносить результатів, то, мабуть, вже краще їсти, ніж віддалитися від Бога. Ось чому Христос говорить про радість: бо це ознака нашої близькості з Богом, нашого навернення, переосмислення життя, і в парі з цим іде милостиня — допомагаємо тим, хто у потребі.
— То на чому ж варто зосередитися під час посту?
— Піст повинен розвернути нас обличчям до Бога, який завжди поруч, але ми не завжди Його бачимо. Піст змушує нас подивитися в Його очі, відчути сором за власні гріхи і побачити любов Отця до нас. Це допоможе нам знову спалахнути бажанням стати справжніми Божими дітьми, а не номінальними християнами, охрещеними, але далекими від Батьківського Дому. Якщо ми свою 40‑денну покуту скеруємо у цьому напрямку, тоді цей піст принесе свої плоди не лише під час конкретного літургійного періоду, але й потім.
— Що б Ви радили тим людям, які силою об’єктивних обставин не можуть піддавати себе якимось особливим зреченням?
— Участі у покутних практиках, які Церква пропонує у Великий Піст на щодень для всіх християн, цілком достатньо, аби добре пережити піст. Таїнства, Хресна Дорога, Гіркі жалі, парафіяльні реколекції — на все це цілком реально знайти час і збагатити своє молитовне життя ще чимось, крім недільної Меси. Крім того, кожний може ввечері після роботи знайти півгодини-годину часу на читання Святого Письма чи духовної літератури, замість інтернету чи телебачення. Не треба собі вигадувати чогось надзвичайного: щоб осягнути досконалість, вистачить щоденно провадити християнське життя з Богом, переживати щоденно Його присутність — у Таїнствах, Святій Месі, у потребуючих, бо каже Ісус: коли дивитеся на вбогого — на Мене дивитеся, коли добро робите потребуючому — Мені робите. Немає більшої досконалості, ніж допомогти Христу й виконати заповідь Любові, або пробачити особистим ворогам.
Це й було великопісним милосердям від перших століть християнства: побачити у ближніх Христа. Бо сказано в Євангелії від Матея: «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Мт 25, 40) Тобто проблем із тим, щоб знайти для себе спосіб християнського вдосконалення, — немає: вибір досить широкий. Головне — мати бажання.
Фото: Фейсбук-профіль о.Петра Балога ОР
фінансово.
Щиро дякуємо!
