Вірні часто чують про Бога Отця, моляться до Христа, а ось про Святого Духа згадують не так часто — хіба що потрібно здати іспит чи знайти потрібне рішення…
Хто ж це Той найбільший у історії Незнайомець, який постійно поряд, і чи Його завдання зводиться до виконання наших бажань?
«Любов влита у наші серця Духом Святим» (Рим 5, 5)
Перша і головна місія Святого Духа у серці людини —об’явити, що Бог дуже сильно її любить, що віддав свого Сина, аби вона мала повноту життя. Що Бог полюбив тебе ще перед початком твого існування і ніколи не перестане цього робити, хоч би що й коли ти зробив. Якось мій знайомий атеїст з обуренням спитав, як це добрий і люблячий Бог може прирікати людей на вічні муки… Це підштовхнуло мене до роздумів, як Бог ставиться до душ у вогняній геєні. Чи Він про них забув, чи перестав любити? Думаю, що пекло тому й вічне, що вічною є вогонь Божої любові. Дехто вважає, ніби там немає любові; проте я переконаний, що пекло нею переповнене: ось тільки людина сама повністю закрила своє серце на неї, і замість того, щоб зігрівати, як це відбувається зі святими в Небі, Божа Любов і благодать обпікає такі душі й завдає їм невимовних страждань.
Думаю, вам знайоме відчуття, що після гріха починає щось пекти всередині, й лише після сповіді це минає. Так діє Святий Дух, який закликає нас до навернення. А тепер уявіть, що цей пекучий біль триватиме вічно, адже у вічності немає часу і земний вибір змінити неможливо. Хоча Бог і не хоче завдавати нам страждань, цей шлях людина вибирає сама. І фізична смерть, немов рентген, лише показує, що насправді ми маємо усередині — рай чи пекло.
Часто ми хоч і відкривалися на Божу благодать, проте робимо це не повністю, адже прив’язані до земних благ і задоволень. Тому коли стаємо у правді перед Всевишнім, духовно зранені, проте з Божим життям усередині, — вогонь Святого Духа поступово очищує нас і довершує те, що ми мали зробити тут, на землі, щоб нічого нечистого не увійшло до Небесного Царства. Це й називається чистилищем, яке аж ніяк не є формою покарання, але виявом Божого Милосердя. Втім, як показує мій досвід, коли пізнає́ш усю правду про свою гріховну природу й слабкості, то це завдає таких великих страждань, що сам прагнеш навернення і Божої благодаті, аби очиститися від усього того, що заважає тобі повністю з’єднатися з Господом.
Божественний Адвокат, який знає всю правду
Друге головне завдання Святого Духа — переконати світ у гріху. Бо якби Він лише об’явив свою любов та не показав, що ми потребуємо навернення, то залишив би нас у неволі зла й наших низьких пристрастей. Проте своєю дією Божественний Утішитель розвіює два обмани сатани (тільки у зворотному порядку): що Бог не може любити такого негідника, як я, і що гріх не завдає нам шкоди. Коли Христос входить у води Йордану і бере на себе увесь тягар гріхів народу, що їх там змили на заклик Йоана Хрестителя, — небо відкривається, і звідти летять не блискавки та кари, але сходить Святий Дух у вигляді голуба та лунає визнання Отця: «Ось Син мій улюблений» (Мт 3, 17). Коли ми визнаємо свої гріхи і стаємо у правді, то одночасно занурюємось у милосердя, адже Істина й Любов — це ніби дві Господні руки, які ведуть нас по життю. Тому Святий Дух, немов адвокат, вимагає від нас визнання провин, щоб облегшити нам вирок і дістати оправдання у Крові Христа.
Проте більшість людей думають (і я теж так міркував), що мають лише малі гріхи, адже нікого не вбили, не обікрали, не зґвалтували. Як казали Отці Церкви, вони переконані, що у їхньому серці сидять сім монахів, які постійно моляться. Проте коли туди потрапляє проміння Святого Духа, виявляється, що це насправді сім головних гріхів, які на світлі втрачають своє панування та міць. І коли Бог очищує серце, той бруд, що був у серці, виходить на поверхню. Євангельська сцена, коли Христос плює на грязь, робить глей і зціляє сліпого — це про нас: Христос плює на грязь нашого гріха і, прикладаючи його нам на очі, зцілює від духовної сліпоти. Тому хто вважає, що не потребує навернення, — хулить на Святого Духа, адже закривається на дію Бога у собі. І коли я почуваюся безмежно грішним, то це означає, що поряд безмежно Святий, якому хори янголів і святих співають: Свят, Свят, Свят…
Дух виводить нас на пустелю
«Ісус же, повен Святого Духа, повернувся з‑над Йордану, і Дух повів його в пустиню, де сорок день Його спокушав диявол» (Лк 4, 1‑2). Безперечно, Святий Дух дає радість життя, піднесення духа, відчуття любові й повноти життя… Проте часом це все кудись зникає і ти почуваєшся покинутим, ніби на пустині. Проповіді чи коментарі, які раніше легко давалися, тепер приходять важко, хрести дедалі більше гнітять, а труднощі стають нестерпнішими. І цей стан — також дія Святого Духа, який дозволяє відчути наслідки нашої гріховної природи. Бо коли тобі скрутно, то більше починаєш шукати Бога і насправді помічаєш, що єдиний, хто тебе не залишить і постійно буде при тобі, — це Господь. Та християнин ніколи не буває сам, бо з ним завжди є поряд Бог. І ми переживаємо темряву не лише коли замало світла, а й тоді, коли його забагато, адже сяйво близької присутності Бога також може засліпити очі. І пустиня та духовна криза — це теж благодать, бо вона очищує від почуттів, афектів, загартовує віру, щоб та не була інфантильною. Бо деколи ми перестаємо помічати доброту Христа. Молитви, літургії або читання Біблії стають для нас звичною справою, навіть рутиною, а Божа благодать — ніби щоденною даниною, так аж перестаємо сприймати все як дар і його цінувати. І тоді Бог усе це забирає і дає відчути голод, бо, як писав папа Бенедикт XVI, тільки спраглі й голодні можуть почути Бога. Під впливом цих слів зрозумів цінність євхаристійного посту, щоб приготувати не лише своє тіло, а й серце та вуха до приходу Месії. Щоби спрага і голод тіла були виявом спраги душі за Хлібом Небесним.
З Євангелія бачимо, що диявол приходить нас спокушати не тоді, коли нам добре, а коли ми виснажені. І Бог це допускає, аби ми робили вибір: життя чи смерть, щастя чи обман…Бо, як навчав св. Антоній пустельник, якби не було спокус, ми б не спаслися. Адже прийняти, полюбити і принести себе у дар може лише вільне серце.
Святий Дух — це не супермаркет дарів…
Для багатьох Святий Дух найбільше асоціюється з харизматичною Відновою. І хоча це справді потік Божої благодаті, проте вона не має монополії на Третю Особу Пресвятої Трійці. Дух присутній усюди і всім залежно від потреб розділяє дари.
Деякі наші брати-протестанти переконані, що володіння даром мов — це ознака присутності Святого Духа. Але Святе Письмо говорить, що дар мов — лише одна з харизм (навіть, думаю, найменша, адже коли молишся мовами, то «будуєш лише самого себе», а коли пророкуєш, то приносиш користь іншим. Адже «кожному дається виявлення Духа на спільну користь» (1 Кор 12, 7). «Чи ж усі мають дар зціляти? Чи ж усі мовами говорять? Чи ж усі тлумачать?» (1 Кор 12, 30). Дари даються не для нашої забаганки чи бажання вирізнитися на тлі інших, а для творення і ширення Божого Царства та Церкви на землі.
Та деколи християни, на жаль, ставляться до Святого Духа як до касира на касі, який має їм щось дати. Пам’ятаю, як на П’ятдесятниці всі, хто був на харизматичній зустрічі, отримали якісь дари: чи то зцілення, чи пророцтва, чи навіть мов. Я ж, навпаки, нічого. Тоді так образився на Бога, який не захотів дати мені навіть малу харизму, аж декілька днів ходив у бунті. Але згодом зрозумів. Що найбільшим даром Святого Духа є Він сам, бо це дає можливість взивати до Отця і вірити в Ісуса Христа. Цією ситуацією Бог хотів мені показати, що мені були важливі подарунки, а не відносини з Ним. І коли я це зрозумів, то пізнав і спочинок у Дусі, й дар молитов мовами.
Та сам Апостол Павло вказує набагато кращий шлях, адже «якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любові, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любові, я був би — ніщо» (1 Кор 13, 1‑2). Бо любити (говорю про справжню любов у вимірі хреста, а не про низькі пристрасті) це мати Божу природу і сопричастя з Творцем…
Крім того, як говорив бл. Павло VI, Святий Дух може роздавати дари, при цьому сам там не бути. «Багато Мені того дня скажуть: Господи, Господи! Хіба ми не Твоїм ім’ям пророкували? Хіба не Твоїм ім’ям бісів виганяли? Хіба не Твоїм ім’ям силу чудес творили? І тоді Я їм заявлю: Я вас не знав ніколи! Відійдіть від Мене, ви, що чините беззаконня!» (Мт 7, 22-23). З цього зрозуміло, що ті люди володітимуть різними дарами пророцтва, зцілення, визволення, але не матимуть у собі Духа Любові та Істини, який би вказав їм на добро і зло їхніх учинків.
Святий Дух робить Слово живим
Раніше я вважав, що Біблія— це сукупність інформації, даних, в принципі, необхідних для спасіння, але не особисто для мене написаних. Любив шукати уривки зі Святого Письма, щоб довести свою правоту і водночас помилковість поглядів суперника. Але якщо уважно подивитися на сторінки біблійних текстів — там описане життя простих людей, їхній досвід Бога. Навіть апостольські послання — це листи до конкретних спільнот, що були відповіддю на цілком реальні проблеми та успіхи. Бо Слово Боже — це завжди подія. Будь-яка ситуація, слово чи зустріч можуть стати Божим посланням любові до нашого серця, записаним Вогнем Святого Духа, як записують інформацію на компакт-диски. Так що навіть найбільш пошматоване гріхами серце може стати таблицею Божих Заповідей, адже з власного досвіду знатиме, що приносить нам користь, а що біль. Тому Святий Дух допомагає втіленню Божого Слова у нашому житті, щоб ми стали Живим Євангелієм, Доброю Новиною для інших та самих себе.
Дух Святий вчить виконувати Божу волю
Кожне життя людини це покликання, яке ми маємо щодня підтверджувати і розпізнавати. Проте, на моє переконання, воно має три рівні: загальне одне покликання для всіх — бути святим; особисте для кожного окремо — як досягнути цей стан досконалості: чи то у монастирі, чи у священстві, чи маючи родину. І третє, про яке майже ніхто не згадує, проте без нього важко, а то й неможливо втілити два попередні. Це фундаментальне покликання полягає в тому, щоб відкрити Божий дар, закладений у кожному: бути повноцінним чоловіком чи жінкою, якими нас створив Господь і якими хоче бачити.
Дух Святий проявляє ці три виклики для кожного і допомагає їх реалізувати. Він показує нам приклад справжньої святості, очищуючи її від наших стереотипів, допомагає нам розпізнати Божу волю та доповнює у нас те, чого бракувало нашому вихованню, щоб ми стали зрілими християнами. Адже бути учнем Христа — це насамперед бути нормальною людиною, повернутися до того стану, якими нас створив Господь. І Дух Святий, якщо запросимо Його у наше життя, доповнить наші немочі. Те, що здавалося найбільш хитким і недосконалим у нашому житті, під дією благодаті стане наріжним каменем святості. І той хрест, який приносив нам біль, був немов гадюка, отруював нашу щоденність, перетвориться на Посох Мойсея, за допомогою якого Бог творив чудеса. Священики, які не могли двох слів зв’язати, ставали всесвітньовідомим проповідниками, що збирали цілі стадіони; а приклад Ніка Вуйчича, який народився без кінцівок, проте майже весь світ обійшов із Доброю Новиною, думаю, коментарів не вимагає.
Бог Дух Святий не забирає нашого хреста, Він преображує і запалює його так, що дерево ганьби і страждання стає неопалимою купиною, через яку Господь промовляє до твого серця (і твого оточення). Але Бог дає набагато більше, ніж ми проте просимо. Ті, хто вірний у випробуваннях, навіть малих, стають власниками багатьох талантів і дарів, необхідних для більшого служіння. І Таїнства, які неможливі без дії Духа, особливо Таїнство Шлюбу чи Священства, а ще більше — Миропомазання і Хрещення, є невичерпними джерелами благодаті. Варто лише відкритися на них, і з твого нутра потечуть ріки Святого Духа з усіма Його дарами (пор. Йн 4, 10‑14).
Дух Святий прагне відносин
Отці Церкви казали, що Святий Дух — це любов між Отцем і Сином. Отже, сама Його природа — це відносини, і цього Він прагне від нас. Не час від часу просити про Його світло, а постійно прагнути контакту з Ним. Прагне, щоб ми, встаючи, казали: «Доброго ранку Духу Святий», і засинаючи, прощалися з Ним до наступного дня. Бо справжній християнин це той, який потребує Святого Духа немов повітря, а без Нього просто задихається.
Дух Месії має стати Душею нашої душі, биттям нашого серця і Господарем нашого тіла. Адже ми покликані стати храмом Святого Духа: не лише наше тіло, але й ціла наша суть, також і наші прагнення та мрії. Лише коли сповнишся Духом Христа, зможеш передавати Його іншим. Подивися на Марію. Від самого Її голосу Єлизавета наповнилася Святим Духом, а Йоан почав танцювати в утробі своєї матері, як Давид перед кивотом Господнім.
Та помилково вважати, ніби Святий Дух зосереджує увагу на собі… Абсолютно ні, адже Він приходить, щоб об’явити світові Месію і пригадати все, чого навчав Ісус (пор. Йн 14, 16-17. 26), аби потім через Христа привести нас до Отця. Він є Духом всиновлення, який волає «Авва — Отче» (Рим 8, 15), який пробуджує в нас ностальгію за любов’ю та близькістю Отця. Тому вірити у Святого Духа — це не лише знати про Його існування, а й підтверджувати своїм життям те, що визнаєш устами. Мати сопричастя з Духом Христа, без якого «ніхто не може сказати “Ісус є Господь”» (1 Кор 12, 3).
фінансово.
Щиро дякуємо!
